Необхідність дослідження змісту поняття «право на правову допомогу» зумовлюється, перш за все, тим, що на законодавчому рівні воно не закріплюється, а це призводить до неоднозначного розуміння ст. 59 Конституції України та численних дискусій серед науковців й юристів, а також створює умови для фактичного позбавлення засуджених цього права при виконанні кримінальних покарань. Як Основний Закон, так і КВК України, лише вказують на наявність цього права, не розкриваючи його змісту, не визначаючи конкретних осіб, які повинні надавати правову допомогу, механізм надання правової допомоги тощо. У довідковій літературі наводиться наступне тлумачення права на правову допомогу: це одне з основних конституційних прав громадян (ст. 59 Конституції України), покликане забезпечити захист прав людини в судовому та інших процесах, надається кожному, хто потребує допомоги і звертається за нею. Це право здійснюється у формі надання юридичних консультацій і роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складання заяв, скарг та інших документів, що мають юридичну силу; засвідчення копій відповідних документів; здійснення представництва в суді та інших державних органах; правового забезпечення підприємницької діяльності громадян тощо. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно[1, 270]. Визначення змісту поняття право на «правову допомогу» ускладнюється й тим, що поряд із ним нормативні акти у сфері виконання кримінальних покарань оперують категорією «юридична допомога». Так, приміром, у п. 23 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачено, що засуджені можуть мати побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права для одержання юридичної допомоги в установленому кримінально-виконавчим законодавством порядку. Отож, виникає питання: як співвідносяться між собою поняття «правова допомога» та «юридична допомога», чи є ці поняття синонімами, оскільки різні нормативні акти використовують їх для визначення доволі схожих, але не тотожних дій чи прав. Від з’ясування юридичного змісту цих понять залежить усе подальше дослідження питань суб’єктів надання допомоги, її обсяг та інші обставини. Слід відзначити, що Україна в теперішній час є чи не єдиною країною на пострадянському просторі, кримінально-виконавче законодавство якої передбачає надання засудженим права на правову допомогу. В законодавстві інших країн (приміром, Казахстану, Росії, Білорусії тощо) йдеться про право засуджених на юридичну допомогу. Показовим, на наш погляд, видається й те, як саме визначається механізм надання такої допомоги й його суб′єкти. Так, у ч. 4 ст. 10 КВК республіки Казахстан передбачено, що засуджені мають право користуватися юридичною допомогою адвокатів, а також інших осіб, уповноважених на надання такої допомоги. Юридична допомога на стадії виконання покарання може здійснюватись, приміром, з питань: відбування кримінального покарання, його порядку та умов, застосування заходів заохочення та стягнення; подальшого виконання вироку та можливості умовно-дострокового звільнення, помилування чи амністії; реалізації цивільних, сімейних та трудових прав і законних інтересів засудженого, зокрема, розпорядження майном особи, що відбуває довічне позбавлення волі, укладення чи розірвання шлюбу тощо. Юридична допомога засудженим, як правило, здійснюється адвокатами, тобто юристами, що працюють на професійній основі у складі юридичних консультацій, адвокатських контор чи бюро. Юридична допомога може надаватися й іншими особами, що мають право на надання такої допомоги: представники професійних спілок (профспілок) або іншої громадської організації, в якій перебував засуджений, близькими родичами, законними представниками, опікунами засудженого [2, с.35-36]. КВК Російської Федерації у ч. 8 ст. 12 закріплює, що для отримання юридичної допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів. А також інших осіб, які мають право на надання такої допомоги. В останньому випадку маються на увазі представники різних юридичних контор, центрів з надання юридичної допомоги населенню, що працюють як суб′єкти правозахисту, альтернативні традиційним колегіям адвокатів [3, с.47]. Кримінально-виконавче законодавство Азербайджанської республіки [4, с.5, 51] до основних прав засуджених відносить право на отримання юридичної допомоги (ст. 10 КВК), для надання якої засудженим надаються побачення з адвокатами, а також з іншими особами, що мають право на здійснення такої допомоги (ст. 81 КВК). Аналогічні за змістом норми містяться у ст. 10, 83 КВК республіки Білорусь [5, с.52, 116] та ст. 16, 91 КВК Таджикистану [6, с.279, 336]. Закон Грузії «Про взяття під варту» [7, с.117, 135] взагалі не згадує про право засуджених на правову чи юридичну допомогу, зазначаючи лише, що ці особи мають право на необмеженість зустрічей з захисником (ст. 26), які відбуваються без усякого втручання та цензури, а працівники установи виконання покарань можуть спостерігати за такою зустріччю візуально, але без прослуховування (ст. 48). Подібне посилання міститься й у ст. 26 Закону Естонії «Про виконання покарань, пов′язаних з ізоляцією від суспільства» [8, с.386]. У КВК Молдови вказується на право засуджених користуватися послугами адвокатів, а також інших осіб, уповноважених надавати правову та соціальну допомогу (ст. 14), побаченням з якими не обмежуються (ст. 71) [9, с.188]. Як бачимо, у законодавстві названих країн відсутнє чітке визначення змісту права на юридичну допомогу, відмічається його розуміння як у найвужчому (послуги адвоката), так і більш широкому значенні (допомога не тільки адвокатів, а й так званих «суб′єктів правозахисту», до числа яких можна віднести багатьох осіб та утворень). Аналіз існуючих історичних джерел, проведений Р.В.Кузнецовим [10, с. 218-223], за його визначенням доводить, що згадки про правову допомогу з’являються ще на найнижчих ступенях юридичного розвитку людського суспільства [11, с. 8, 12, с.11], а перша з них, як відзначають деякі науковці[13, с.25], міститься ще в Біблії. Право на правову допомогу має доволі тривалу історію, хоча його зміст та цінність визначались на тому чи іншому етапі розвитку людства по-різному. Проте практично всіма дослідниками історії розвитку і становлення права на правову допомогу робиться висновок про пряму залежність між відношенням до людини в державі і станом інституту правової допомоги. У переважній більшості культур право на правову допомогу розумілось в контексті права на захист від кримінального переслідування, а точніше – надання захисника визнавалось формою реалізації права на правову допомогу [14, с. 13]. При цьому характерною рисою становлення інституту правової допомоги у кримінальному судочинстві було те, що спочатку надавати правову допомогу мали право не тільки юристи, а й будь-які особи. Згодом до надання правової допомоги допускалися особи, які відповідали певним вимогам. Професіоналізація надання правової допомоги сторонам в кримінальному судочинстві супроводжувалась її підкоренням державним інтересам. КВК України оперує лише поняттям «правова допомога»: «Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи» (ч. 2 ст. 8). Для одержання правової допомоги засудженим військовослужбовцям можуть надаватися побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, наодинці (ч. 5 ст. 73); одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи (ч. 1 ст. 107); Для одержання правової допомоги за письмовою заявою засуджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи (ч. 3 ст. 110). Щодо категорії «юридична допомога», то стосовно осіб, які відбувають кримінальне покарання, пов’язані з ізоляцією від суспільства, цей термін застосовується переважно для визначення напрямків діяльності різноманітних «юридичних клінік», правозахисних організацій та інших об’єднань, хоча він використовується й державними установами та інституціями (приміром, на сайті Головного управління юстиції у Київській області зазначено: «Працівники управління юстиції систематично надають юридичну та правову допомогу під час днів реєстрації засуджених для засуджених, що проживають в м. Фастові та Фастівському районі» [15]).
Джерела: 1. Великий енциклопедичний юридичний словник [Текст] / ред. Ю. С. Шемшученко. – К.: Юрид. думка, 2007. – 992 с. 2. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Республики Казахстан [Текст] / Под ред. Н.А.Власова. – Алмати: Баспа, 1998. – 432 с. 3. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации [Текст] : 3-е изд., перебот. / Под ред. д.ю.н., проф. А.И.Зубкова. – М.: Норма, 2007. – 496 с. 4. Уголовно-исполнительный кодекс Азербайджанской республики [Текст] // У збірн.: Уголовно-исполнительные кодексы / Сост. А. Букалов. – Донецк: Донецкий Мемориал, 2004. – 420с. 5. Уголовно-исполнительный кодекс республики Бєларусь [Текст] // У збірн.: Уголовно-исполнительные кодексы / Сост. А. Букалов. – Донецк: Донецкий Мемориал, 2004. – 420с. 6. Уголовно-исполнительный кодекс республики Таджикистан [Текст] // У збірн.: Уголовно-исполнительные кодексы / Сост. А. Букалов. – Донецк: Донецкий Мемориал, 2004. – 420с. 7. Закон Грузии «О заключении под стражу» [Текст] // У збірн.: Уголовно-исполнительные кодексы / Сост. А. Букалов. – Донецк: Донецкий Мемориал, 2004. – 420с. 8. Закон Эстонии об исполнении наказаний, связанных с изоляцией от общества [Текст] // У збірн.: Уголовно-исполнительные кодексы / Сост. А. Букалов. – Донецк: Донецкий Мемориал, 2004. – 420с. 9. Уголовно-исполнительный кодекс республики Молдова [Текст] // У збірн.: Уголовно-исполнительные кодексы / Сост. А. Букалов. – Донецк: Донецкий Мемориал, 2004. – 420с. 10. Кузнецов Р.В. Вплив якості кримінально-виконавчого законодавства на забезпечення права засуджених на правову допомогу [Текст] / Р. В. Кузнецов // Питання боротьби зі злочинністю, 2009. – №18. – С. 243-248. 11. Вільчик, Т.Б. Організація роботи адвокатури в Україні [Текст] : Навч. Посіб. / Т. Б. Вільчик // За ред.. к.ю.н., доц.. Сібільової Н.В. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 304 с. 12. Святоцький, О. Д., Медведчук, В. В. Адвокатура: історія і сучасність [Текст] / О. Д. Стоянов, В. В. Медведчук. – К.: Ін Юре, 1997. – 320 с. 13. Омельченко, Т. В. Захисник на досудовому слідстві: адвокат чи фахівець у галузі права? [Текст] / Т. В. Омельченко // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 21, ч. 1. – С. 121– 125 14. Стоянов, А. История адвокатуры у древних народов [Текст] / А. Стоянов. – Х. : Университ.типограф., 1869. – 139 с. 15. Сайт Головного управління юстиції у Київській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kyivobljust.gov.ua/index.php?part=1289&PHPSESSID=bc9a44a3b3ce2e6c9afd0710b1c2b57a. – Заголовок з екрана.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
