:: LEX :: ПЕРША РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ІНСТИТУТУ СУДОВИХ ПОВІСТОК В ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 10


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПЕРША РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ІНСТИТУТУ СУДОВИХ ПОВІСТОК В ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
 
29.09.2011 14:15
Автор: Сметанюк Володимир Богданович, аспірант Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, помічник судді апеляційного суду Івано-Франківської області
[Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право]
Тривалий час у законодавстві України не було чіткого поділу між кримінальними та цивільними справами. У самостійні галузі кримінально-процесуальне та цивільно-процесуальне право виділила реформа 1864 року. В літературі справедливо зазначають, що затвердження 20 листопада 1864 року статутів цивільного та кримінального судочинства цілком обґрунтовано вважається початком великої епохи судової реформи в Росії (складовою частиною якої була Україна), з якою пов’язують перетворення старої судової системи з її тяганиною та канцелярською таємницею у системі судів гласних, швидких, рівних для всіх та справедливих [3, с.7]. Саме Статутом цивільного судочинства 1864 року вперше в українське законодавство вводиться інститут судових повісток, який має багато спільного із сучасною моделлю інституту інформування учасників процесу про час і місце розгляду справи.
Отож, Статут цивільного судочинства 1864 року (далі - Статут) передбачав вже декілька способів повідомлення відповідача: шляхом доставки повістки; розміщення оголошення про осіб, що викликаються, в приймальні суду і через публікацію в газетах, коли місце проживання відповідача не могло бути встановлене.
Повістка складалася в двох екземплярах і з копіями долучених до неї документів доставлялася судовими виконавцями або посильними, що знаходились при суді, підсудність якого поширювалась на округ місця проживання відповідача. Повідомлення вручалось за вказаним позивачем місцем проживання відповідача, проте могло бути передане останньому поза домом (ст. 287 Статуту). Якщо відповідач знаходився на території округу іншого суду, то кореспонденція направлялася в даний суд для наступного відправлення (ст. 279 Статуту). Згідно з ст. 281 Статуту, відповідачу, що проживав за кордоном, повідомлення відсилалося через Міністерство закордонних справ [2, с. 311].
Повістка повинна була вручатися особисто адресату (ст. 282 Статуту). У випадках, коли це не було можливим, Статут передбачав коло суб’єктів, наділених правом на її отримання. Такими особами були члени сім’ї відповідача, що досягли сімнадцятирічного віку, а саме діти, батьки, дружина, внуки, а також управляючий будинком, двірник і сусід. Розписка перелічених суб’єктів в одержанні судової кореспонденції прирівнювалася до розписки особи, що викликається до суду. Час вручення відзначався на повідомленні, що передавалось, і на розписці про одержання, що підлягала поверненню в суд. В якості додаткової гарантії повідомлення ст. 283 Статуту передбачала обов’язок розмістити копію повістки на приміщенні поліцейського управління в містах або на будинку сільського старости в селах. У випадку відмови відповідача від отримання судового повідомлення судовий виконавець або посильний залишали його в квартирі відповідача або передавали в місцеве поліцейське управління. Доставлена таким способом повістка вважалася врученою належним чином.
Статут також передбачав ситуацію повідомлення відповідача по пошті. Повістка відправлялася за правилами доставки цінних пакетів за відсутності у відповідній місцевості судових виконавців або посильних. В даному випадку функції вказаних службових осіб виконував поштар. Якщо яка-небудь територія працівниками пошти не обслуговувалась, то повістки доставлялись за правилами відправлення телеграм.
Варто зазначити, що ст. 291 Статуту закріплювала додаткове джерело інформування учасників процесу – оголошення, що вивішувалось у приймальні суду, із зазначенням імен та прізвищ осіб, що викликались. Вказане оголошення знаходилося в приймальні суду до спливу строку явки сторін на розгляд справи (ст. 292 Статуту).            
Третім способом повідомлення відповідача являвся виклик через публікації в пресі, а саме в Сенатських оголошеннях, які складали додаток до Сенатських відомостей (ст. 295 Статуту). Згідно зі ст. 297 Статуту витрати за розміщення оголошення про виклик в суд у відомостях або інших газетах покладалися на позивача. Зміст публікації повинен був повністю відповідати змісту повістки, в іншому випадку вона вважалася недійсною, а повідомлення – неналежним.
Таким чином, Статут закріплював різноманітні способи виклику відповідача в суд, а також встановлював процесуальні строки дострокової явки даної особи. Це свідчить про детальну регламентацію процедури інформування учасників процесу в Статуті цивільного судочинства 1864 року [1, с. 118].
У тій частині України, що перебувала у складі Австро-Угорської імперії (Галичина, Буковина, Закарпаття), з 1898 року був введений в дію Цивільний процесуальний кодекс, затверджений у 1895 році за проектом відомого процесуаліста Клейна (австрійський Статут цивільного судочинства), в якому також була передбачена процедура виклику учасників цивільного процесу у судове засідання [4, с.238]. Варто зазначити, що правила інформування учасників цивільного процесу в австрійському Статуті цивільного судочинства були подібними, за окремими винятками, до відповідних положень російського Статуту цивільного судочинства. Наприклад, Статут цивільного судочинства 1895 року, як і Статут цивільного судочинства 1864 року, передбачав виклик відповідача через публікацію в пресі. Слід наголосити, що обидва статути досить детально регламентували порядок судових викликів та повідомлень.
Отже, аналіз норм процесуального законодавства, що діяло на території України в ХІХ ст., свідчить, що детальна регламентація інституту судових викликів та повідомлень в цивільному процесі починається саме з цього періоду, після прийняття відповідних статутів цивільного судочинства, що знаменувало собою так звану революцію в цивільному процесуальному праві.

Література:
1.    Бодакова О. В. Извещение сторон о судебном разбирательстве в гражданском процессе: исторические и современные аспекты // Проблемы управления. – 2008. -  №1(26). – С . 117 – 121.
2.    Змирлов К. П. Устав гражданского судопроизводства / К. П. Змирлов. – СПб.: Право, 1913. – 488 с.
3.    Комаров В. В., Бигун В. А., Баранкова В. В. Проблемы науки гражданского процесуального права. – Х.: Право, 2002. – 440 с.
4.    Чайковський А. С., Батрименко В. І., Копиленко О. Л. Історія держави і права України. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 384 с.


допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТІВ СУМІЖНИХ ПРАВ
27.09.2011 22:52
ОСОБЛИВОСТІ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО В КРАЇНАХ АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ (НА ПРИКЛАДІ США ТА КАНАДИ)
13.09.2011 15:34
ЗАКОННІСТЬ І ОБҐРУНТОВАНІСТЬ ЯК КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
13.09.2011 15:17
СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ
11.10.2011 13:42
ПРАВО ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НА ЖИТТЯ: СУТЬ, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ, СПІВВІДНОШЕННЯ З НОРМАМИ МОРАЛІ
09.10.2011 12:25
МОМЕНТ ВСТАНОВЛЕННЯ ПЕРЕЛІКУ СПАДКОЄМЦІВ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО НА ОБОВ’ЯЗКОВУ ЧАСТКУ В СПАДЩИНІ
06.10.2011 20:03




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше