Принцип змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і в доведенні їх переконливості перед судом закріплений в п. 4 ст. 129 Конституції України.
Зміст даного принципу в кримінально-процесуальному законі не розкривається. Маються лише вказівки на його окремі елементи. Зі змісту ст. 16-1 КПК України витікає, що реально цей принцип передбачає наявність тріади – суду, який розглядає кримінальну справу і ухвалює рішення за результатами розгляду справи, та рівноправних сторін, що мають свої процесуальні інтереси, котрі досягаються шляхом здійснення сторонами наданих їм прав. Необхідна умова реалізації принципу змагальності – наявність предмета судового спору і знаходження суду і сторін в один і той же час у залі судового засідання, де цей спір вирішується судом.
Принцип змагальності є основою всієї кримінально-процесуальної діяльності, передбачає відмінність задач учасників кримінального судочинства і наявність у них своїх процесуальних інтересів і означає, що всі учасники судового розгляду є процесуально самостійними особами і в передбачених в гл. 4 КПК України випадках не можуть бути залежними один від одного в службових, посадових, родинних та інших відносинах. Функції обвинувачення і захисту розділені між собою і виконуються сторонами, котрі мають рівні процесуальні права для відстоювання своїх інтересів.
Відповідно до ст.16, ч.2 і ч.5 ст.16-1 КПК України сторони обвинувачення і захисту є рівноправними, відокремленими одна від одної. Функції обвинувачення і захисту не можуть бути покладені на один і той же орган чи одну і ту ж особу. Із зазначеного витікає, що змагальність сторін як методологічна і правова форма розгляду судами справ і вирішення судових спорів має місце тільки на стадії судового розгляду.
Принцип змагальності найбільш повно реалізується на стадії судового розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, коли всі наявні докази досліджуються гласно, усно і в умовах дотримання рівності прав усіх учасників.
Але елементи принципу змагальності мають місце і на досудових стадіях кримінального процесу, які включають стадію порушення кримінальної справи і досудове розслідування. На зазначених стадіях, також має місце притаманний змагальності розподіл процесуальних функцій, здійснюється судовий контроль, але відсутня така важлива ознака змагальності, як рівноправ’я сторін, яким сторони користуються в суді.
За наявності цього принципу кримінальний процес має змагальну форму на будь - якій стадії. Розвиток принципу змагальності обумовлює необхідність законодавчого вдосконалення механізму його реалізації учасниками процесу щодо надання доказів у справі. Зазначене положення повинно реалізовуватися не тільки на стадії судового розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, а й на стадії досудового слідства.
У даний час відносини, що склалися між сторонами, учасниками процесу на стадії досудового розслідування, напрацьовані практикою традиції в сукупності з окремими положеннями норм кримінально-процесуального законодавства дозволяють узяти під сумнів реальне існування в кримінальному судочинстві на стадії досудового розслідування принципу змагальності сторін. Недосконалість діючого законодавства дає підстави для односторонньої оцінки доказів і не сприяє принципу змагальності, тому норми КПК в цій частині потребують удосконалення і приведення їх у відповідність до норм Конституції України.
Яка рівність може бути в прокурора, який наділений наглядовими функціями за досудовим слідством, і адвоката, який таких повноважень щодо впливу на процес розслідування справи не має. Якщо захист відсутній або неадекватний обвинуваченню, то про змагальність сторін тут і не йдеться.
У зв’язку з цим необхідно виключити з прав і обов’язків прокурора наглядові функції, що дозволить урівняти прокурора за його процесуальними повноваженнями з захисником. Це дозволить більш повно реалізувати принцип рівності сторін перед законом і судом на досудових стадіях кримінального процесу.
Таким чином, говорити про змагальність сторін як основу, на якій ґрунтується стадія досудового розслідування, нема ні логічних, ані фактичних підстав.
На досудових стадіях вирішуються інші процесуальні задачі та створюються правові і фактичні передумови для виникнення змагальності в суді.
Тому можна погодитися з тим, що принцип змагальності сторін найбільш повно проявляється і діє на стадії судового розгляду і ніяк не по відношенню до всього кримінального процесу.
Стосовно принципу змагальності фундаментальним є поняття сторін.
На жаль, чинний кримінально-процесуальний кодекс України (ст. 16-1) не містить чіткого визначення поняття сторін у кримінальному процесі, що вносить дисгармонію у викладені вище положення щодо принципу змагальності сторін.
Аналізуючи зміст ст. 16-1 КПК України, можна зробити висновок, що сторони - це учасники кримінального судочинства, які на підставі принципу змагальності виконують функцію обвинувачення (кримінального переслідування) або захисту від обвинувачення. Фактично ст. 22 КПК України до сторони обвинувачення законодавчо, поряд з прокурором, відносить слідчого та орган дізнання. Згідно з принципом презумпції невинуватості обов’язок доказування обвинувачення та спростовування доказів, які наводяться для захисту підозрюваного чи обвинуваченого, покладається саме на сторону обвинувачення.
Однак віднесення слідчого, органу дізнання до сторони обвинувачення не орієнтує їх на правильні дії, навпаки, ставить у двозначне становище. Слідчий заздалегідь не може займати позицію обвинувачення. Тобто, все, що свідчить на користь обвинувачення, збирається ним з особливою ретельністю і залучається до справи, а пропозиції сторони захисту відхиляються без будь – якого розгляду. Підставою для таких дій є міркування про те, що оскільки слідчий, як особа, що проводить розслідування, є стороною обвинувачення або діє зі сторони обвинувачення, то він і повинний здійснювати тільки обвинувальну діяльність. Функцію захисту повинні реалізовувати захисник та сам обвинувачений (підозрюваний). У подібних випадках зі всією очевидністю проявляється однобічний, необ’єктивний підхід при дослідженні обставин кримінальної справи. Таким чином КПК України встановлює односторонність розслідування, виключаючи можливість всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи зосереджуючи в особі слідчого функції як обвинувача, так і захисника. На нього покладено пошук як обвинувальних обставин, так і обставин, що виправдовують обвинуваченого.
Відповідно до ч.1 ст.22 КПК слідчий від імені держави в кримінальних справах публічного і приватно-публічного обвинувачення здійснює функцію кримінального переслідування. За наявності достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК). Остаточно обвинувальний тезис уточнюється і відображається в обвинувальному висновку. Саме обвинувальний висновок, затверджений прокурором і наданий обвинуваченому та його захиснику, стане предметом судового розгляду. Наявність такого предмета і обумовлює виникнення сторони обвинувачення і сторони захисту і необхідність здійснення судом функції розгляду справи. Слідчий тільки формує предмет судового розгляду і не може бути віднесений ні до сторони обвинувачення ні до сторони захисту.
Досудове слідство здійснюється з метою збирання доказів для обґрунтування обвинувачення стосовно конкретної особи і вирішення інших питань, що забезпечують ефективне здійснення правосуддя в кримінальних справах.
Завданням судового слідства є ретельне дослідження доказів і вирішення питання щодо винуватості чи невинуватості підсудного. Успішному вирішенню цього завдання багато в чому сприяє змагальний характер судового розгляду та активна участь суду.
Необхідною умовою є і те, що неодмінною ознакою змагальності є рівність сторін.
Однак повної рівності сторін ніколи не може бути на досудових стадіях кримінального процесу. Не може бути рівності між особою, яка проводить дізнання, слідчим, які здійснюють провадження в кримінальній справі, керуючись принципом публічності, та обвинуваченим (підозрюваним ), і його захисником.
При змагальній формі кримінального судочинства основне питання кримінальної справи - про притягнення в якості обвинуваченого - вирішується судом за участю сторін. При змішаній формі кримінального процесу, якою є вітчизняний кримінальний процес, слідчий вирішує зазначене питання самостійно, не запитуючи при цьому дозволу в інших учасників процесу. Тому і через це назвати досудове слідство змагальним навряд чи можливо.
Захисник обвинуваченого (підозрюваного) не наділений владними повноваженнями на провадження слідчих дій і прийняття рішень, що мають правове значення, не в змозі ефективно здійснювати правоохоронну діяльність на досудових стадіях. Правоохоронна функція повинна бути змістом кримінально-процесуальної діяльності слідчого.
Усунути прогалини в законодавстві, котрі створюють двозначні уявлення щодо процесуального становища слідчого і породжують суперечливу практику, можливо лише шляхом подальшого вдосконалення законодавства в правильному напрямку.
Література:
1. Конституція України. Видання Інституту законодавства Верховної Ради України. – К., 2001.
2. Про концепцію судово-правових реформ в Україні. Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року, // Відомості Верховної Ради України. - №30.
3. Концепція розвитку системи правосуддя в України на 2004–2014 роки. Проект. Центр політико-правових реформ. – К, 2003.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар./ За ред. Маляренка В.Т.)., Харків, 2010.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. Алєніна Ю.П.)., Харків, 2011.
6. Кримінально-процесуальне право України. Підручник. //За ед.. Алєніна Ю.П.., Харків, 2009.
7. Кучинська О.П., Кучинська О.А.. Кримінальний процес України. Навчальний посібник. – К., 2005.
8. Лобойко Л.І. Стадії кримінального процесу. – К., 2005.
9. Лунін С.В. Принцип змагальності сторін як гарантія ефективного судового захисту. // Часопис Академії адвокатури України. - №10. – 2011, - с.1-7.
10. Репешко П.И. Принципы уголовного процеса в стадии судебного разбирательства уголовного дела в суде первой инстанции. – Николаев. , 2001.
11. Рогатюк І.В. Обвинувачення в кримінальному процесі України. – К, 2006.
12. Тертышнык В.М., Слинько С.В. Теория доказательств, - Харьков, 1998.
e-mail: criminal-law@onua.dp.ua
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
