:: LEX :: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ НАРОДАМИ ПРАВА НА САМОВИЗНАЧЕННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 60)

Термін подання матеріалів

16 квітня 2024

До початку конференції залишилось днів 19


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ НАРОДАМИ ПРАВА НА САМОВИЗНАЧЕННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ
 
08.12.2011 15:38
Автор: Гриценко Марія Юріївна, студентка юридичного факультету Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка, президентський степендіат
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

На сьогоднішньому етапі розвитку людського суспільства все більшого значення набуває право народів на самовизначення. Це право отримало в сучасному світі широкого поширення: воно задеклароване у ряді джерел міжнародного права - Міжнародних Пактах про права людини, прийнятих в 1966 році, міститься в багатьох деклараціях Генеральної Асамблеї ООН, документах міждержавних і міжнародних неурядових організацій; до неї часто апелюють в ході етнічних конфліктів і рухів за незалежність. Таким чином, зміст і форми втілення права націй на самовизначення, як і саме поняття нації та національного руху є актуальною історико-філософською та правовою проблемою оскільки дає можливість зрозуміти ступінь правомірності багатьох подій сучасності пов’язаних з реалізацією права на самовизначення та зрозуміти причину багатьох національних та міжетнічних конфліктів.

Отже, актуальність дослідження полягає в необхідності з’ясування суті права націй на самовизначення та способів його реалізації в сучасному світі, інструменту для виваженої оцінки сучасних та історичних подій. 

Зазначена проблема знайшла певне відображення в науковій літературі. Ряд дослідників, таких як Д.Е. Сміт, Б. Андерсен, О. Буер, М. Хрох, Ю.І. Семенов, Л.В. Сперанская  та інші розглядали теоретичні проблеми формування націй, їх типи та проблеми націоналізму, як глобального соціально-політичного явища, що має в тім свої національні відмінності, обумовлені історико-соціальним розвитком.

Інші автори, такі як С. Абуфа, І. Гладкий та Ю. Гладкий, Д.В. Грушкін, Г. Кецбая, І. Курас, Г. Старовойтова розглядали історичні обставини спроб реалізації націями права на самовизначення в контексті утворення нових національних держав внаслідок деколонізації чи сепаратизму певних національно-територіальних утворень та визначають фактори і обставини, які сприяють чи перешкоджають успішній реалізації їх прагнень.

Такі дослідники як Г. Перепилиця, А.І. Ландабасо-Ангуло, А.Н. Гордієнко, Дж. Боффа детально описували перебіг міжетнічних конфліктів, звертаючи увагу на їх етнічну складову.

Однак розглядаючи окремі аспекти зазначеної проблеми названі вище автори не подають цілісної картини реалізації народами права на самовизначення на сучасному етапі, як реалізації певної політико-правової традиції, перспектив вирішення проблеми самоврегулювання народів.

На сьогоднішній день, в наукових колах панує революційна для міжнародного права думка про існування кризи Вестфальсткої системи, що втілює в собі концепцію про значну перевагу інтересів держави над національними інтересами. На думку вчених,виникають сумніви щодо природного походження цієї кризи - наочною є свідома політика,  спрямована на руйнування вищеназваної системи з боку одного світового гегемона та його союзників. Руйнування це пов'язано не тільки з політичною після розпаду СРСР ситуацією, що запроваджувала становлення  на планеті «єдиної наддержави», якою протягом останніх років була США, визначаючи власні автентичні методи впливу на світове міжнародне право та хід світової політики. Така ідеологія розроблялася на Заході всю другу половину ХХ століття і була обумовлена двома факторами: розпадом колоніальної системи і веденням холодної війни. Закінчення цієї війни було багато в чому пов'язане з початком реального втілення в життя нових принципів. І в першу чергу ці нові принципи зазнали свого втілення у вчення про пріоритет прав людини над правом держави. Такий підхід може характеризуватися як досить багатосторонній. У 90-і рр.  різнобічність вищезазначеного підходу чітко формулювалася у змісті наукової думки Майкла Гленнона, який вважав, що «ставлення до держав як до рівних заважає ставитися до людей як до рівних». Примітно, що інший вчений Валерій Зорькін (прихильник захисту прав і свобод людини) у своїй відомій статті «Апологія Вестфальської системи» порівняв ці ідеї з ідеологічними розробками Альфреда Розенберга. На структурну схожість вищезазначених вчень наголошено досить точно, але, в такому випадку варто враховувати і деякі відмінності в поняттях про право і про людину в цих ідеологіях. Безсумнівно, що концепція прав людини (в нацизмі чи неолібералізмі – політична орієнтація не є важливою) дійсно суперечить принципам державного суверенітету і територіальної цілісності. Сучасна наукова думка стверджує, що така концепція лежить в основі всіх прийнятих в сучасному світі теорій демократичної державності. Вестфальська система була результатом довгих релігійних воєн і плодом великого компромісу - договору про взаємний ненапад між різними версіями західного християнства. Принцип державної суверенності, закріплений у ній, був розвитком положення, що втілював у своєму змісті концепцію Аугсбургского миру: «cuiusregio, eiusreligio» («чия влада - того й віра») - власне того, що в 1570-х рр. дослідник Жан Боден визначив як «абсолютну і повну владу держави над підданими і громадянами».

Розвитку зазнала також концепція застосування поняття «міжнародного права прав людини», що фактично закріпила за західною демократією роль єдино вірної ідеології, а за новим світовим гегемоном США - роль її основного носія і розповсюджувача. Міжнародне гуманітарне право, що формувалося з кінця XIX століття,не порушувало принципу державного суверенітету, і тому було принципово обмеженим - військовим часом і добровільністю прийняття його норм державами. Створюване після Другої Світової війни міжнародне право прав людини перейшло на якісно новий рівень та відповідно виправило ці «недоліки» гуманітарного права і мало вже не договірні, а ідеологічні підстави. Підтвердженням остаточної перемоги принципів міжнародного гуманітарного права стали Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 2005 р.,що стали власне втіленням  системи міжнародного права прав людини і затвердили його обов'язковий характер. 

Так сформувавася релійний та ідеологічний підхід до розуміння гуманітарно-правового аспекту розвитку питання про державний суверенітет національних меншин. Актуальним та сприятливим на сьогоднішній день є ідеологічний підхід, що знайшов своє втілення у сучасній світовій політиці. Проте, якщо застосувати метод компаративізму, можна порівняти вищезазначені підходи, та зазначити їх спільні риси, такі як імперативність впливу держави-гегемона.

Сьогодні, вперше після початку Реформації у Заході (XVIст.) склалася єдина ідеологічна система, та, як і в Середньовіччя, ця ідеологія зобов'язала західні країни до активної політики щодо всього іншого світу. Так глобалізаційні процеси отримали своє ідеологічне обґрунтування. Будь-який «чесний демократ», як в період Середньовічної Реформації і будь-який «чесний християнин», може відчувати свою глобальну відповідальність за людство і необхідність боротися зі злом по всьому світу. Яскравим прикладом послужать слова Джорджа Буша-молодшого (43 президента США) про інтервенцію до Іраку як про новий хрестовий похід, яке так і не визналися сучасним суспільством, були не випадковою обмовкою: так, звичайно, ідеологія цієї війни далека від ідеї нести в Ірак християнство, але структура думки абсолютно та ж. У т.зв. «Гуманітарних інтервенціях» цілком можна побачити нове втілення хрестових походів. Як Рим був цитаделлю католицизму, так Вашингтон - цитадель демократії, і він також несе відповідальність за всесвітнє утвердження нової універсальної ідеології. Як католицизм увазі світову загальність і право католиків силою стверджувати свою віру, так і мондіалізму наділяє своїх носіїв цим правом, фактично - «правом сильного». При цьому демократія і права людини, поняті не просто технологічно як певний рід політичної практики, а як глибоко філософськи обґрунтована суспільна система, мають ще більшу тягу до глобальності, ніж середньовічне західне християнство.

Крім розвитку релігійного аспекту питання деколонізації, варто відзначити також розвиток ідеології в контексті його впливу на питання самовизначення та деколонізації етносоціальних груп або несамоврегульованих держав. Глобалізації влади супроводжує і глобалізація ідеології. Відтак, на думку дослідників суверенітету окремих країн тут вже немає місця.

У результаті старе міжнародне право, являє собою підсумок довгих і вкрай кривавих європейських воєн, рік за роком втрачає свій вплив і все більше набуває суто декларативний характер. Наявність у світі єдиної наддержави робить міжнародне право актуальним лише для слабких, а особливо - для такої нової категорії країн, як «держави-ізгої».

У результаті поняття суверенітету перестає бути абсолютним і спочатку замінюється поняттям «м'який суверенітет», а потім і зовсім скасовується. Знаковими стали слова Генрі Кіссінджера, коли він в 2003 році заявив про «смерть Вестфальської системи» і про безглуздість ідеї державного суверенітету. Ідеологія захисту прав людини владою в усьому світі вимагає введення в міжнародне життя принципу «управління глобальною безпекою». Безпекою націй, але все більше - безпекою людини. Протиріччя між правом нації на самовизначення і принципом дотримання територіальної цілісності держав(Співпадаючих тільки в ідеальній моделі «nation-state») знімається через надання пріоритету праву на самовизначення, проте саме це право виявляється також втраченим, так як суверенітет самовизначеної нації в свою чергу входить в протиріччя з правами людини.

Сучасна епоха, що узаконила як єдино легітимну форму існування європейських держав т.зв. «Nation-state», «національне держава », все більше вважається, згідно з сучасною науковою думкою, не актуальною. Суверенітет нації суперечить дотриманню прав і свобод людини. Нації звинувачуються в нездатності до ефективного самоуправління в умовах глобалізації.

Проте між тим триває еволюція етнонаціональних меншин, свідоме дозрівання їх активної громадянської позиції. Міжнародна система захисту прав людини сприяє виділенню в старих європейських суспільствах все більше нових етнічних, регіональних та діаспоральних меншин, які отримують привілеї, що здатні підірвати основи національної державності. Йде активний процес т.зв. «Дифузії влади»: частина владних функцій йде «нагору» - до наднаціональних органів, а частина «вниз», до регіонів і місцевим співтовариствам,а також до інститутів громадянського суспільства.

Дедалі помітнішим стає явище пасивності старих великих європейських націй, що виявляються все менше значимими в системі міжнародного права, вони відіграють все меншу роль в міжнародних відносинах, та ,відповідно, в світовій політиці. Крім уже традиційних недержавних учасників міжнародних відносин (транснаціональні корпорації, міжнародні та неурядові організації), на політичну арену дедалі помітніше виходять і зовсім нові: внутрішньодержавні та транскордонні регіони. Раннім і найпростішим проявом кризи європейських націй, крім поступового розмивання їх суверенітету, є процес їх деунітарізаціі - автономізації провінцій. У dejure унітарних державах провінції отримують все більшу самостійність, вже мало відрізняється від автономного статусу, а у федеральних державах окремі землі отримують все більше автономних прав.

Цьому процесу супроводжують і одночасно протистоять дві моделі європейського розвитку, радикально протилежні один одному. Це, з одного боку, концепція єдиної мережевої держави – т.зв. «Європи націй», яка прагне зупинити процеси перетворення ЄС в держава і зберегти його початкову модель як союзу суверенних національних держав. І, з іншого боку, це концепція «Європи регіонів», ідеологія європейського регіоналізму, передбачає повноцінну інтеграцію, пріоритет регіонального рівня влади та транскордонного співробітництва. Ці дві моделіносять взаємовиключний характер і їх боротьба як на загальноєвропейському, так і на рівні внутрішньонаціональної тільки набирає силу. 

Стрімкий процес утворення великої кількості регіонів мав у першу чергу економічні передумови. Регіони на міжнародний рівень виводить система єдиного ринку ЄС. Відзначено, що всередині великого ринку активізується саме регіональна компонента в збиток національної - особливість, яка стала основою для концепції «глокалізації», розробленої англійським соціологомРоландом Робертсоном і заслужила визнання. Глокалізації вказує на особливий характер локальної реакції на глобалізаційні процеси: регіони виявляються здатними до вироблення специфічно місцевих сценаріїв глобалізації. Вони не тільки не розчиняються, а й відроджують деякі свої особливості, і не через ізоляціонізм, а через певного роду вписування в глобалізацій ні процеси, формуючи особливості локального попиту. Цей процес останнім часом часто розглядається як одне з обов'язкових властивостей глобалізації, що передбачає переклад міжнародної системи з геополітичної конкуренції націй в геоекономічну конкуренцію регіонів.

У 1990-і рр. велику популярність здобула книга японського економіста Кенічі Омае «Кінець національної держави. Підйом регіональних економік», в якій доводилося, що по всьому світу формуються саме регіональні економічні системи. Вони носять транскордонний характер і не мають прив'язки до держав. Одночасно саме в цьому процесі бачиться захист від тотальної уніфікації глобалізується. Однак на процес європейської регіоналізації великий вплив мають не тільки економічні, але й культурні фактори. Особливість Європи - збереглася глибока регіональна ідентичність. Формування європейських націй було пов'язане із стиранням регіональних відмінностей, з внутрішньої уніфікацією, проте ці процеси не змогли зайти так далеко, щоб регіональна компонента свідомості стерлася. Розвиток регіоналізації, ослаблення націй і прояви глокалізації викликають до життя старі (суб) етнічні та регіональні ідентичності, які знову виявляються затребуваними. У програмі всесвітньої Організації непрезентованих народів і націй (UnrepresentedNationsandPeoplesOrganization) підкреслюється, що в наш час близько 90% конфліктів має не міжнародний,а внутрішньодержавний характер. UNPO створена в 1991 році в Гаазі і налічує більше 70 членів по всьому світу. Проте в Європі є більш старі і впливові об'єднання. З 1949 року працює таке об'єднання неурядових організацій як федералістський союз європейських національних меншин (Federal Union of European Nationalities). FUEN об'єднує більше 80 організацій і зайнятий лобіюванням інтересів нацменшин на рівні ЄС та його мажоритарних націй. У 1981 році був створений Європейський Вільний Альянс (European Free Alliance), що об'єднує політичні партії, що представляють інтереси національних / етнічних меншин і регіонів. У Програмі заявлено, що EFA об'єднує «націоналістичні, регіоналістські і автономістські партії ЄС», відстоює «право народів на самовизначення» і сприяє процесам «максимальної децентралізації» в ЄС, ґрунтуючись на ідеології «інтегрального регіоналізму». 

Крім вищезазначеного розуміння сучасного стану світової деколонізаційної політики, варто зазначити і про досить дієвий феномен формування в ООН четвертого комітету - комітету зі спеціальних політичних питань та питань деколонізації, що зробив значний внесок в політику деколонізації етнонаціональних груп, надання їм права на самовизначення та самоврегулювання. За час існування Організації Об'єднаних Націй з 1945 року більше 80 держав, народи яких раніше перебували під колоніальним правлінням, вступили у всесвітню Організацію як суверенні незалежні держави, і цей значущий факт наголошує на втіленні в життя ООН власних принципів гуманності та співтовариства держав. В статті 1 розділу І «Цілі та принцип»  статутом ООН визначено такі цілі організації як підтримка міжнародного миру та безпеки; забезпечення реалізації процесу розвитку дружніх відносини між націями на основі поваги принципу рівноправ'я і самовизначення народів; здійснення співробітництва для розв'язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та для заохочення й розвитку поваги до прав людини й основних свобод; організація і погодження дій націй для досягнення цих спільних цілей. Продовжуючи вищезазначену думку, варто відзначити існування низки нормативно-правових актів міжнародного значення, які мали на меті підтримку реалізації основоположних прав людини, в тому числі і право кожної людини на самовизначення, як одне з трансцендентних, невід’ємних та невідчужуваних цінностей, що не залежать від низки суб’єктивних факторів, що мають суто дискримінаційну природу, таких як: расова приналежність, національна приналежність, стать, соціальний  та майновий статус. Так в підтримку вирішення такого актуального питання, що є наріжним каменем у сфері міжнародного та національного конституційного права, був виданий заключний акт НБСЄ у 1975 році, що містить у своєму складі принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею. Відповідно до цього принципу "усі народи мають право в умовах повної свободи визначатимуть, коли і як вони бажають, свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання ззовні і здійснювати на свій розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток". 




Література:

1.Нации и национализм / Б.Андерсон, О.Бауэр, М.Хрох и др; Пер с англ. инем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского - М.: Праксис, 2002. - 416 с. - (Серия "Новая наука политики"). ISBN 5-901574-07-9

2.Олег Неменский  Косовский прецедент и будущее Европы Глобальная сеть как безальтернативная модель управления От редакции. Доклад подготовлен для круглого стола Лиги Консервативной Журналистики «Соединенные волости Европы. Косово как первенец европейской глокализации» (ИНС, 13 марта 2008 года). http://www.apn.ru/publications/article19807.htm 

 3.Ключарева А. Доклад эксперта: Право народов на самоопределение: [Электронный документ] (http://www.modelun.ru/bodies/4thcommittee/report.pdf). 

 4.Кецбая Гиви Ревазович. Содержание принципа равноправия и самоопределения народов. Некоторые новые подходы к его реализации: [Електронний документ] // Право: Теория и Практика (http://www.yurclub.ru/docs/pravo/0603/1.html). 

5.Сперанская Л.В. Принцип самоопределения наций в международном праве. Госюриздат – Москва, 1961.

6.Жук П. Етнополітична карта світу XXI століття I [Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р.] Методичний і предметний коментарі. - Тернопіль: Мандрівець, 2000. - С.12.

7.Брук СИ. Население мира / С.И. Брук // Этнодемографичес-кий справочник. - Москва: Наука, 1981.




e-mail: Welemira@rambler.ru

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
УПОВНОВАЖЕНИЙ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬНИЙ ОРГАН ЗА ДОТРИМАННЯМ ПРАВ ДИТИНИ
23.11.2011 10:13
КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ СУБ’ЄКТИВНИХ КУЛЬТУРНИХ ПРАВ І СВОБОД
10.12.2011 11:46
ВПЛИВ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ НА ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА
07.12.2011 21:32
ПОНЯТТЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ
07.12.2011 14:46




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше