ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ
12.05.2007 21:35
Автор: Шевчук Тетяна Федорівна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Стратегічною метою нашої держави є розбудова громадянського суспільства та демократизація всіх сфер суспільного життя. Про актуальність даної проблеми свідчить ряд питань, що постали перед нами сьогодні у процесі формування правової держави та громадянського суспільства. Зокрема, це те, що сама держава дедалі більшою мірою усвідомлює негативні наслідки, спричинені відсутністю такого дійового партнера у здійснені демократичних, політичних та економічних перетворень, яким може стати громадянське суспільство. Не менш вагомим питанням є нерозвиненісь інструментів самоорганізації в суспільстві: недостатність законодавчої бази, виваженої політики та розуміння.
Метою даного дослідження є проблема побудови громадянського суспільства та його взаємовідносини з державою.
Вагомим внеском є наукові доробки таких дослідників як: В. Авер’янова, В. Андрейцева, Є. Головаха, М. Кравчука, М. Михальченка, В. Погорілка, П. Рабіновича, В. Селіванова, О. Скрипнюка, В. Тація, Ю. Шемшученка, В. Шаповала та ін.
Громадянське суспільство за своєю сутністю є насамперед суспільством вільно мислячих та вільно діючих громадян. Тому перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні залежатимуть насамперед від змін у свідомості населення [3,20].
Громадяни повинні самі прагнути брати участь у вирішенні найважливіших питань держави, вони наділені правом об’єднуватись в громадські об’єднання, задля досягнення спільної мети. Саме громадські організації можуть стати рушійною силою прогресивних змін в суспільстві.
Конституція України (ст.36) гарантує свободу створення об’єднань громадян. Це право означає безперешкодну можливість громадян об’єднуватись на основі єдності інтересів у політичні партії і громадські організації для спільної реалізації своїх прав і свобод. Свобода об’єднання означає, зокрема, правову і фактичну можливість добровільно без примусу чи попереднього дозволу утворювати об’єднання громадян або вступати до них. Держава покликана сприяти розвиткові політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян, створювати рівні умови для діяльності їх об’єднань[2,194].
Доцільно виділити такі актуальні завдання, що постали сьогодні перед державою і суспільством: формування суб’єктів громадянського суспільства, які були б здатні взяти на себе часткове виконання функцій держави; формування правової та громадянської культури населення [3,19] .
Розбудова громадянського суспільства є однією із суттєвих умов вступу України до Європейського Союзу.
Перспективи входження України у європейський простір зобов’язують визнавати права людини провідним ціннісним орієнтиром у розбудові українського громадянського суспільства. Вони виступають системоутворючою складовою такого суспільства та правової держави [4,18].
Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави: держава і громадянське суспільство - збіжні соціальні системи; держава і громадянське суспільство - різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство; держава і громадянське суспільство - різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.
Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що його передумовою є соціальна правова держава. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави є складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежить від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.
Для сучасного українського суспільства вкрай необхідним є адекватне врахування уроків минулого. А досвід минулого свідчить, що будувати громадянське суспільство без участі держави є справою безперспективною. Держава має виступити "співтворцем" громадянського суспільства.
Однією із функцій громадянського суспільства є його функція контролю над іншими інститутами державної влади. Держава, дійсно, поступово передає громадянському суспільству частину своїх повноважень. Проте поглинання держави при цьому не має відбуватися. Передаючи свої функції, держава також перекладає на громадські структури частину своєї відповідальності, робить громадянське суспільство більш відповідальним і збільшує свій вплив на нього, певною мірою також перетворюючись на контролера його діяльності [3,21] .
Процес побудови громадянського суспільства є доволі складним та суперечливим. У цьому контексті можна виділити такі головні позиції: по-перше: cуспільство може дійсно стати громадянським, якщо воно набуде самостійності, матиме свій власний ґрунт та буде пройняте духом свободи. У нас в Україні процес формування громадянського суспільства лише розпочинається; по-друге: перед владою стоїть завдання - формувати державу як максимально сприятливий інститут для розвитку громадянського суспільства. Потрібні дійсно партнерські стосунки між державою та суспільством. Для України та її громадян настав час дійсно великих змін та можливостей і таке співробітництво - між владою та суспільством - може стати дуже продуктивним, воно потрібне нашій державі; по-третє: наша сучасність, насичена динамічними подіями, потребує відповідальних дій та вдалих рішень, а також - залучення нових людей, ініціатив, кадрів та нових технологій. І тому для нашої країни вкрай необхідною є інтелектуальна мобілізація, потрібні ефективні моделі співробітництва державних і громадянських інституцій.
Отже, можна зазначити, що громадянське суспільство в Україні знаходиться в стадії активного становлення. Іде процес його формування, утворення окремих елементів, налагодження взаємодії між ними. І цей процес буде тривалим і нелегким. А швидкість, повнота й глибина цього процесу залежать від цілого ряду чинників. Передусім йдеться про позицію держави, готовність влади поділитися своїми повноваженнями з суспільством, із тими елементами громадянського суспільства, які щойно з’являються.
Література:
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. – С.141.
2. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б .Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. - Харків: Видавництво <<Право>>; К.: Концерн <<Видавничий дім<<Ін Юре>>, 2003. – 808с.
3. О. Кресін. Громадянське суспільство і держава: шлях до порозуміння і співпраці. // Право України – 2004.- №3. С.18-21.
4. Л. Кравченко. М. Цимбалюк. Розбудова українського громадянського суспільства: крізь призму бачення окремих проблем. // Право України – 2003.- №10. С.17-20.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
