:: LEX :: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ (1940 – поч. 1944 років)
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 25)

Термін подання матеріалів

17 вересня 2020

До початку конференції залишилось днів 42


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ (1940 – поч. 1944 років)
 
02.06.2012 09:46
Автор: Ухач В.З., кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету; Ухач О.В., педагог-організатор ТЗОШ - № 19
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Український центральний комітет – єдина легальна суспільно-громадська установа, що в 1939-1945 рр. відстоювала перед німецькими окупаційними органами влади інтереси українського населення у Генеральній губернії, багато з яких змушені були покинути Західну Україну у зв’язку з встановленням радянського режиму. Протягом усього часу існування УЦК очолював В. Кубійович. З 1 квітня 1942 року до УЦК було приєднано Український крайовий комітет у Львові, який очолював К. Паньківський [1, с. 974]. До складу УЦК входили українські окружні комітети у Галичині та українські допомогові комітети на території Генеральної Губернії, а також делегатури на місцях, навколо яких і зосереджувалася практична діяльність.

Саме на території Генерального Губернаторства, куди ввійшли українські етнічні території на захід від Бугу та Сяну [2], в зазначений період зосередилося організоване культурно-освітнє життя. Зокрема 17 листопада 1939 року українці надіслали меморандум генеральному губернатору, райхміністру д-ру Франку в м. Кракові з вимогами “вільного національного розвитку в економічному і культурному відношенні, ..., створення єдиної організації українців” [3, арк. 58].

При Українському Центральному Комітетові, на якого покладалися функції керівного органу українців у Генеральному Губернаторстві, гуртується основна українська політична і громадська діяльність. Постає діловий осередок ПУН-ОУН під назвою “Організаційне бюро” під керівництвом О. Сеника-Грибівського. У м. Кракові перебувала ціла група членів Проводу Українських Націоналістів: ген. М. Капустянський, полк. Р. Сушко, д-р О. Ольжич, Ю. Вассиян, З. Книш та інші. Здійснено реорганізацію ПУН відповідно до планів назріваючої війни. Замість “Організаційного Бюро” постає тричленний секретаріат у такому складі: перший секретар для Центральних і Східних земель України – О. Ольжич, другий – для Західної України – З. Книш, третій – на всі позаукраїнські землі – В. Мартинець [4]. Власне відродження українських земель на захід від Сяну й Бугу найтісніше пов’язане з працею УЦК та його підбудов – Допомогових комітетів, Делегатур, Об’єднань праці, Освітніх товариств, Куренів молоді [5, с. 33].

У діяльності Українського Краєвого Комітету у Львові (голова К.Паньківський), а після об’єднання (з 7 березня 1942 року УЦК вагу своєї діяльності переносить на терен Галичини з центром у м. Львові) праця УЦК розвивалася, в основному, в трьох напрямках: 1) творення організаційної мережі в цілому краї; 2) заступництво перед німецькою владою і оборона інтересів українського громадянства; 3) надання допомоги потребуючим верствам населення [6, с. 34]. Так, ще до приходу німецької адміністрації, українські педагоги брали керівництво організацією навчання у власні руки. Зокрема, у м. Львові обласний відділ шкільних справ очолив професор З.Зелений. У вересні - листопаді 1941 року відкрито відповідно до національності населення українські і польські школи. Відкритих більше як 3000 початкових шкіл не задовольняли всіх потреб. Так, лишень в Турчанському повіті 3700 дітей в 24 селах були без шкіл [7, с. 345]. Нагальною була проблема підготовки вчительських кадрів для всіх категорій шкіл та їх матеріального забезпечення. Вирішенню цих питань і приділяв головну увагу впродовж 1941–1942 років відділ шкільних справ УЦК. З цією метою у містах Львові, Рогатині, Самборі та Яворові були відкриті учительські семінарії [8, с. 951]. У містах Львові, Дрогобичі, Коломиї, Станіславові, Тернополі було організовано три, а згодом чотиримісячні матуральні курси, завданням яких було надати можливість  закінчити середню освіту тим учням, які з ряду причин її перервали.

Упродовж 1941–1942 років правління Генерал Губернаторства відкрило на всю Галичину 10 українських гімназій і то з обмеженим числом учнів (на кінець 1942 року в них навчалося 6188 учнів) [9] у таких містах: дві у Львові, Дрогобичі, Коломиї, Сокалі, Станіславові, Стрию, Тернополі та Чорткові. Водночас такі міста з давніми традиціями як Самбір, Золочів, Рогатин, Яворів розпочали гімназійні акції зі збором підписів. Восени 1941 року в Галичині в усіх містах відкрито професійні школи, які поділялися на чотири головні групи: ремісничі, промислові, торгівельні та сільськогосподарські. Усіх професійних шкіл було 330, в них навчалося 81885 учнів, викладало 1828 учителів [10, с. 952].

Слід вказати, що в Галичині (територія Генерального Губернаторства [11]) умови для праці на освітній царині були кращими, ніж в Райхкомісаріаті Україна та українській території, що перебувала під німецькою військовою владою, де впродовж 1941–1943 років основою шкільної системи була чотирирічна народна школа. На наш погляд, це пояснюється дещо ліберальнішою політикою урядової адміністрації Генерального Губернаторства, що намагалася використати польсько-українську карту, відсутністю активних бойових дій, що мало місце на Великій Україні.

Вагому роль УЦК приділяв розбудові системи шкільництва. У м. Кракові шкільний відділ УЦК очолював доктор П. Ісаїв, а у м. Львові З. Зелений, пізніше І. Винар. Уже в грудні 1941 року призначено інспекторів шкільництва: народні школи – Л. Ясінчук; середні – М. Білик (директор гімназії у м. Холмі); учительські семінарії – С. Білинський; сільськогосподарські – доктор, інж. М.Холевчук; торгівельні – А. Ковалисько; ремісничо-технічні – інж. 

В. Ковальчук; професійні жіночі – І. Лежогубська. Утворено відділ дошкільного виховання [12, с. 356].

Упродовж 1941–1944 років головну увагу відділ шкільних справ приділяв двом основним завданням: 1) забезпечити належну матеріальну допомогу школам усіх ступенів та вчителям; 2) налагодити добротну систему підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Порівнявши стан українського шкільництва у Галичині за період німецької (1941/1942 навчальні роки) та польської окупації на прикладі народного, середнього та фахового шкільництва, матимемо наступну картину.

Так, за Польщі в дошкільній ділянці діяло 60 постійних і 564 сезонових садків, у яких перебувало 28829 дітей. На період кін. 1941 – поч. 1942 років працювало 79 постійних та 1400 сезонових дитячих садків із загальною кількістю дітей – 83000.

У ділянці народного шкільництва: за Польщі 132 державні та 33 приватні школи з українською мовою навчання, з кількістю дітей – 441000 та учителів-українців – 2805. Станом на 1941/1942 роки в Галичині працювали 3200 українських шкіл, у яких навчалося біля 510000 дітей та навчало 7300 учителів.

У ділянці середнього шкільництва за Польщі працювали 7 державних і 17 приватних гімназій [13] та 2 малі духовні семінарії, які охоплювали 5750 учнів, навчало в них 242 учителів. У зазначений період працювало 10 державних гімназій і 3 учительські семінарії, в яких навчалося 6025 учнів і працювало 250 учителів.

У галузі професійних шкіл, за Польщі діяли 1 державна та 11 приватних фахових шкіл різного типу, в яких навчалося 1270 учнів і навчало 38 учителів. У період 1941/1942 років у Галичині діяли 82 професійні школи, не рахуючи обов’язкових сільськогосподарських шкіл, що мали існувати при кожній громаді. У ці школи ходило 10000 учнів і учениць, навчало біля 500 учителів [14].

Для цілісного розуміння стану шкільництва на українських землях, що входили до складу Генерального Губернаторства, проаналізуємо ситуацію за 1943–1944 навчальні роки:

— народних шкіл – б. 4000 (8222 учителів, 621000 дітей) [15];

— гімназій – 12 (160 учителів, 5000 молоді) [16];

— професійних шкіл – б. 300 (1828 учителів, 81885 дітей) [17, с. 952];

— учительських семінарій – 9 (56 викладачів, 1750 студентів) [18].

Таким чином, в організації шкільництва в Галичині, особливо в період з 1943 – поч. 1944 років, у порівнянні з Великою Україною помітна тенденція до зростання навчальних закладів усіх ступенів, окрім вищих учбових закладів гуманітарного спрямування. Тоді ж як на Наддніпрянщині у ці роки, враховуючи просування фронту на Захід, ми можемо говорити фактично лишень про чотирикласні народні школи.

Відділом дошкільного виховання при УЦК впродовж 1941 – 1943 років було організовано 3 навчальні курси інструкторок (100 учасниць), 160 навчальних курсів (4500 учасниць) для керівників дитячих садків. Зокрема, на літо 1943 року діяло 2696 сезонових дитсадків (за Польщі – 770) з кількістю дітей – 114091 та 241 постійних (13875 дітей) (за Польщі у 1937 році – 16 з 500 дітьми). Таким чином, майже 70%  українських населених пунктів мали садки, які охоплювали в цілому 60% дітей [19, с. 365].

З ініціативи Українського Освітнього Товариства (УОТ) краківське “Українське Видавництво” видало для дошкільнят ряд книг, а саме: “Українське дошкілля”, збірник “Садок” з матеріалами праці в літньому садку, декламатор “Сонечко”, збірник ігор і пісень “Зайчик” [20, с. 132]. З 1 жовтня 1941 року для шкільної дітвори Окружний відділ освіти і виховання в м. Дубні почав видавати двотижневий часопис “Школярик” за редакцією А. Коломійця [21, арк. 15]. З рамені шкільного відділу в 1943 році вийшов річник “Українознавство”, посібник для вчителів 4-го класу, що включав найнеобхідніші відомості з історії України, географії, фольклору. У цьому ж році у м. Львові накладом книгарні НТШ видано “Український правопис” [22, арк. 4].

Організована позашкільна освіта зосереджувалася у відділі культурної праці УЦК та його низових клітинах при окружних і повітових допоміжних комітетах. На місце читалень “Просвіти” на Холмщині й Підляшші – давніх “Рідних хат”, утворювалися “Українські освітні товариства” (УОТ), які мету власної діяльності вбачали в тому, щоб “підіймати культуру вгору і розподілювати вшир” [23]. УОТ-и організовувалися майже скрізь де жили українці. На початку 1944 року їх число доходило до 4000 [24, с. 53]. Заслуга їхньої праці на цих землях полягала, в першу чергу, в піднесенні національної свідомості.

Таким чином, діяльність УЦК в умовах Другої світової війни сприяла по-перше, розбудові організаційної мережі в цілому краї; по-друге, Комітет представляв інтереси українства Генеральної губернії перед німецькою владою; по-третє, через власні організаційні структури стояв в обороні інтересів українського громадянства та надавав допомогу потребуючим верствам населення.




Література:

1. Довідник з історії України (А-Я): Посіб. для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг ред. І Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К.: Ґенеза, 2001. – С. 974.

2. Близько 15 000 кв.км. із 744 000 українців.

3. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі - ЦДАГО України). – Ф.57. – Оп.1. – Спр.338. – Арк.58-59.

4. Українське Слово. – 1996. – 17 червня.

5. Добрянський М. Український Центральний Комітет. Календар “За народ”. - Б.м., 1943. - С. 33.

6. Добрянський М. Названа праця.– С.34; Допомогова акція Українського Центрального Комітету в Кракові // Краківські Вісті. – 1940. – 10 червня.

7. Паньківський К. Роки німецької окупації – Нью-Йорк-торонто: Ключі, 1965. – С. 345.

8. Енциклопедія Українознавства. – т.1. – Мюнхен–Нью-Йорк, 1949. – С. 951.

9. Галицькі гімназії у шкільному році 1941–1942 рр. // Краківські Вісті. – 1942. – 4 грудня.

10. Енциклопедія Українознавства. – т.1. – Мюнхен–Нью-Йорк, 1949. – С. 952; Українські професійні школи в Генерал Губернаторстві // Краківські Вісті. – 1943. – 21 липня.

11. Микитей Г. Адміністративний поділ Галичини і його назви в українській мові // Краківські Вісті. – 1943. – 9 вересня.

12. Паньківський К. Названа праця. – С. 356.

13. Галицькі гімназії у шкільному році 1941–1942 // Краківські Вісті. – 1942. – 4 грудня.

14. Українське шкільництво в Галичині колись і тепер // Краківські Вісті. – 1942. – 5 серпня.

15. Крайовий з’їзд українських культурних працівників у м.Львові // Краківські Вісті. – 1943. – 14 березня.

16. Українські школи в Генеральному Губернаторстві // Краківські Вісті .– 1943. – 14 листопада.

17. Енциклопедія Українознавства. – т.1. – Мюнхен–Нью-Йорк, 1949. – С.952; Українські професійні школи в Генеральному Губернаторстві // Краківські Вісті. – 1943. – 21 липня.

18. Краківські Вісті. – 1943. – 14 березня.

19. Паньківський К. Названа праця. – С. 365.

20. Кардаш. Українське дошкілля. В кн.: Незнаному воякові. – К., 1994. – С. 132.

21. ЦДАГО України. – Ф.166. – Оп.3. – Спр.152. – Арк.15.

22. ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.4. – Спр.359. – Арк.1-8.

23. В.О. Культура вгору і вширину // Краківські Вісті. – 1940. – 4 вересня.

24. Скочиляс С. Українське культурне і суспільно-громадське життя // Україна в Другій світовій війні: Збірник доповідей. – Балтімор, 1957. – С. 53.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
МІСЦЕ МІЛІЦІЇ УСРР У СТРУКТУРІ НАРОДНОГО КОМІСАРІАТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (1922-1924 РОКИ)
31.05.2012 23:18
ПРОБЛЕМИ НАРОДОВЛАДДЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ
29.05.2012 07:57
ПАРЛАМЕНТАРИЗМ НА ЕТАПІ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
29.05.2012 07:53
РОЗШУКОВА ПОЛІЦІЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ: СИСТЕМА ТА СТРУКТУРА
01.06.2012 10:41




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше