Одним із найперших учасників кримінального судочинства стає особа, яка звертається з заявою про кримінальне правопорушення.
Саме за заявами підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади та громадськості, окремих громадян у більшості випадків розпочинається досудове розслідування. Відмінність повідомлень юридичних осіб від фізичних, які можуть робити їх як у письмовій формі, так і в усній, полягає в тому, що повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб мають бути викладені у письмовій формі та підписані особами, які володіють правом діяти від їх імені, і засвідчені штампом чи печаткою або написані на фірмовому бланку [3, 208].
За діючим КПК України указаний суб’єкт існує тільки на стадії порушення кримінальної справи. В подальшому ж у випадку порушення справи, в залежності від обставин, така особа стає свідком, потерпілим, цивільним позивачем, а іноді й підозрюваним, обвинуваченим [6, 412]. Що стосується юридичної особи, то вона може бути тільки цивільним позивачем або цивільним відповідачем
Незважаючи на важливість стадії порушення кримінальної справи, у КПК України 1960 року відсутня окрема норма, яка б регламентувала правовий статус заявника. Про існування такого суб'єкта можна тільки здогадуватися, проаналізувавши ст. 95, 97 КПК України 1960 року і положення цілої низки відомчих нормативних актів (наприклад, наказ МВС України від 26 листопада 1991 р. № 500) [5, 80].
Суттєвою новелою нового КПК України є відсутність стадії порушення кримінальної справи. Саме на такому напрямку реформування стадії порушення кримінальної справи наполягали сучасні вчені, серед яких: Я. Лісовий, В. Маляренко. Тепер особа, яка звертатиметься з заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення, братиме участь у кримінальному провадженні одразу зі стадії досудового розслідування. Крім того, КПК України 2012 року містить окрему норму, яка дає легітимне визначення терміна «заявник» та регламентує правове становище цього учасника кримінального провадження.
Так, згідно з ч. 1 ст. 60 нового КПК України, заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
Заявник має право:
– отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
– подавати на підтвердження своєї заяви речі та документи;
– отримати інформацію про закінчення досудового розслідування (ч. 2 ст. 60 КПК України 2012 року) [2].
Аналізуючи новий КПК України, можна також виділити такі права заявника:
– отримувати копію постанови слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження та оскаржувати її прокурору (ч. 5 ст. 284 КПК України 2012 року), слідчому судді місцевого суду (п. 3, 4 ч. 1 ст. 303 КПК України 2012 року);
– оскаржувати слідчому судді місцевого суду бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
– оскаржувати слідчому судді місцевого суду рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим (п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України 2012 року);
– бути присутнім під час розгляду скарг на наведені рішення (ч. 3 ст. 306 КПК України 2012 року);
– оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про повернення скарги або відмову у відкритті провадження, про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, винесені за результатами розгляду скарг на наведені рішення (ч. 6 ст. 304, ч. 3 ст. 307 КПК України 2012 року) [2];
На наше переконання, до наведеного переліку необхідно додати право мати представника. Наявність такої гарантії позитивно позначилася б на реалізації та захисті прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Крім того, звертаючись із заявою про кримінальне правопорушення, особа, якій правопорушенням не завдано шкоди, теж має свій інтерес. Це інтерес, властивий кожному члену суспільства, а саме: боротьба зі злочинністю, допомога особі, яку скривдили кримінальним правопорушенням. І держава повинна підтримувати такі суспільно-корисні прагнення людини. Тому ми вважаємо за необхідне розширити процесуальний статус заявника, надати йому право бути активним учасником кримінального провадження, принаймні, у випадку підтвердження поданої заяви: заявляти клопотання про проведення слідчих та інших процесуальних дій з метою виявлення додаткової інформації, яка обґрунтовує заяву.
На жаль, кримінальне процесуальне законодавство не містить механізму реалізації права на подачу речей і документів, які у подальшому можуть стати доказами.
Схоже право існує і за діючим законодавством (ч. 2 ст. 66 КПК України 1960 року). Зазначимо, що в законі також відсутні підстави, умови, порядок та процесуальна форма зазначеної процесуальної дії [1, 12]. У той же час сталою є практика, коли представник юридичної особи або громадяни, які звертаються з заявою про злочин, додають до неї документи, що в подальшому використовуються в кримінальному процесі як докази. Адже обставини злочинів, що вчиняються у сфері економіки (про вчинення яких у більшості випадків заявляють юридичні особи), завжди вимагають свого підтвердження відповідними письмовими документами. Після порушення кримінальної справи слідчий проводить огляд поданих документів, що оформлюються протоколом огляду, та виносить постанову про визнання їх речовими доказами. І хоча, на перший погляд, такі дії слідчих видаються правильними, втім слід визнати, що отримання документів разом із заявою про злочин не передбачається кримінально-процесуальним законодавством.
Інша річ, що може виникнути ситуація, коли заявник забажає подати документи вже після подачі заяви про кримінальне правопорушення. Або подає слідчому предмети, які можуть бути доказами у справі. Отже, виникає питання: яким ще шляхом, окрім долучення до заяви про кримінальне правопорушення, можна подати документи? Також підлягає з’ясуванню питання, яким чином подавати предмети.
Ми вважаємо, що порядок подання доказів учасниками провадження, іншими фізичними та юридичними особами повинен бути ось таким. Разом з предметами й документами учасники процесу, інші юридичні та фізичні особи повинні подавати клопотання, в якому буде міститися прохання особи про приєднання предметів та документів до матеріалів справи як доказів з відповідним переліком та, можливо, обґрунтуванням відносності таких доказів. Отримавши предмети й документи, слідчий повинен провести слідчу дію – огляд поданих предметів або документів, за результатами проведення якої складається протокол огляду цих предметів і документів.
Не можна не погодитись з С.А. Крушинським, який зазначає, що подання учасниками процесу, громадянами, підприємствами, установами, організаціями предметів і документів, що мають, на їх думку, відношення до справи, ще не означає появи у справі доказу: особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя можуть визнати ці об'єкти доказами, лише переконавшись у їх належності до справи. Не буде винятком і такий варіант: ознайомившись з поданим об'єктом, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя визначать, що він не має відношення до справи, і повернуть його власнику [4, 81]. У такому випадку в матеріалах справи залишиться клопотання з відповідним переліком поданих предметів і документів та протокол їх огляду, який і буде підтверджувати відсутність відношення цих речей до матеріалів справи. Що в подальшому можуть використовувати у випадку необхідності сторона захисту або обвинувачення.
До того ж ми схильні вважати, що законодавець необґрунтовано виключив з кримінального процесуального законодавства право будь-яких фізичних та юридичних осіб подавати докази.
Отже, пропонуємо до нового КПК України внести такі зміни:
– частину 2 статті 60 доповнити пунктом 4 наступного змісту: заявляти клопотання про проведення слідчих та інших процесуальних дій з метою виявлення додаткової інформації, яка обґрунтовує заяву;
– статтю 93 доповнити частиною п’ятою наступного змісту: «Докази можуть бути подані учасниками кримінального провадження, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями. Предмети та документи подаються разом з клопотанням про приєднання предметів та документів як доказів до матеріалів справи. Після отримання поданих предметів та документів орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд зобов'язані провести їх огляд. У випадку встановлення відсутності відношення до справи складається постанова про повернення поданих предметів і документів. Копія постанови вручається особі, яка зверталася з клопотанням».
Література:
1. Колодяжний В. А. Возбуждение уголовного дела: проблемы теории и практики: монографія / В. А. Колодяжний. – Луганск: РИО ЛИВД, 1999. – 148 с.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651д-17.
3. Кримінальний процес України: Підручник / За загальною редакцією В. В. Назарова, Г. М. Омельяненко – К.: Юридична думка, 2005. – 548 с.
4. Крушинський С. А. Поняття та місце доказів у структурі кримінально-процесуального доказування / С. А. Крушинський // Вісник Академії адвокатури України. – № 3 (16). – 2009. – С. 77–83.
5. Назаренко Р. І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Руслан Іванович Назаренко. – Київ, 2001 р. – 207 с.
6. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінального-процесуального кодексу України / В. М. Тертышник. – К.: А.С.К., 2007. – 1056 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
