1. Профілактика злочинів, яка здійснюється слідчим, є частиною роботи із запобігання, вона полягає у цілеспрямованому виявленні та усуненні причин і умов конкретних злочинів. Найбільш обґрунтованим є твердження тих авторів, які називають такі рівні профілактики злочинів, як : 1) загальносоціальна профілактика; 2) профілактика у соціальних групах і колективах; 3) індивідуальна профілактика; 4) профілактика злочинів на регіональному або галузевому рівні (Блувштейн Ю. Д., Зирін М. І., Романов В. В., 1986 р.).
2. Поділ профілактики на два види — загальну й індивідуальну закріпився у практиці органів внутрішніх справ. Тому, можна припустити, що слідчі підрозділи органів внутрішніх справ здійснюють спеціальну профілактику незаконного поводження з вогнепальною зброєю, яка, своєю чергою, поділяється на такі види, як : загальнопрофілактична діяльність та індивідуально-профілактична діяльність.
3. Загальна й індивідуальна профілактика таких злочинів тісно пов’язані між собою. Загальна створює підґрунтя для ефективного здійснення індивідуальної профілактичної роботи слідчих, а остання, відповідно, — конкретизує й розвиває форми загальної профілактики, беручи до уваги індивідуальні особливості осіб.
4. З огляду на роль і місце сукупності різних криміногенних обставин у виникненні злочинної поведінки, загальнопрофілактичну діяльність можна розділити на три групи.
До першої групи належать обставини, які визначають виникнення, суть і форму антисоціальної спрямованості особи. Ними вважається несприятливий вплив середовища, в якому виховувався, навчався, жив і працював підозрюваний (обвинувачуваний). Під впливом цих чинників формуються злочинні мотиви та мета. Встановлюючи зазначені обставини, слідчий створює необхідні передумови для здійснення індивідуально-профілактичного впливу з виправлення і перевиховання правопорушника та для визначення заходів загальної профілактики з ліквідації криміногенних впливів середовища на інших осіб.
Другу групу обставин становлять такі негативні явища мікросередовища, як ті, що сприяють переростанню антигромадської орієнтації у злочинний намір. Вони, немовби, завершують моральну деформацію свідомості особи, зміцнюють її рішучість вчинити злочин. Завдання слідчого полягає у тому, щоби не тільки виявити негативні морально-психологічні зміни у свідомості особи, а й визначити безпосередні джерела криміногенного впливу, які відіграли провідну роль у формуванні рішення вчинити злочин.
Третя група обставин об’єднує таку сукупність умов, які сприяють реалізації злочинного наміру в суспільно небезпечне діяння. Йдеться про конкретні недоліки у діяльності державних органів, громадських організацій, посадових осіб і тих чи тих громадян, які свідомо сприяли досягненню злочинного результату. Тому їх виявлення й усунення є сенсом профілактичної діяльності слідчого.
Отже, ефективність загальної профілактики, яка здійснюється слідчими підрозділами органів внутрішніх справ, визначається, переважно, ступенем пошуку причин, умов та повнотою інформації, а також підходом до підбору форм і способів усунення виявлених під час розслідування криміногенних чинників (Омельченко О.Є., 2002 р.).
5. Для успішного проведення індивідуальної профілактики, по справах про незаконне поводження з вогнепальною зброєю необхідно, з одного боку, проаналізувати структуру особи правопорушника, її соціально-психологічні, соціально-демографічні та соціально-біологічні ознаки, з іншого, — глибоко розкрити специфічні соціальні причини формування типів особи злочинців, виявити несприятливі умови, які призводять до цього процесу (Кудрявцев В.М., 1978 р.).
6. Специфіка індивідуально-профілактичної роботи слідчого визначається особливостями суб’єкта й об’єкта впливу, а також метою і способами проведення індивідуальної профілактики. Приміром, для здійснення індивідуально-профілактичної роботи стосовно обвинуваченого слідчий повинен зібрати певні відомості, які дають безпосереднє уявлення про цю особу. Важливими є також відомості, які характеризують негативний вплив на обвинуваченого, тобто його індивідуальне мікросередовище.
7. Встановлення причин і умов, які сприяють незаконному володінню зброєю, як і усієї сукупності обставин, що складають предмет доказування, відбувається безперервно, починаючи з моменту порушення кримінальної справи; для цього необхідно використовувати кожну процесуальну дію, яка виконується за цими справами. Спробуємо наочно показати виявлення причин і умов на прикладі допиту — найбільш поширеної слідчої дії.
При допитах свідків по справах про незаконне поводження з вогнепальною зброєю, а особливо — обвинуваченого, важливо з’ясувати, чи відомо допитуваному що-небудь про злочини, підготовлені іншими учасниками злочинного угруповання. Якщо вони нададуть таку інформацію, варто уточнити : хто збирається вчинити злочин; склад злочинного угруповання; їх найближчі зв’язки; у чому полягають їх наміри. Ця інформація після ретельної перевірки слугуватиме основою невідкладних профілактичних заходів слідчого.
Допит є доступним і достатньо ефективним засобом встановлення причин і умов, що сприяють незаконному поводженню з вогнепальною зброєю. Про це можуть бути допитані як обвинувачуваний (підозрюваний), так і інші особи. Зрозуміло, нема сенсу задавати допитуваному прямі запитання про зазначені обставини. Відомості про них формуються переважно синтетично — з урахуванням характеристики обвинувачуваного, даних про загальну картину злочину і з отриманих показів про час, місце, спосіб його вчинення, особливо про походження зброї. Наприклад, у випадку викрадення зброї, представники адміністрації, охорони, інші відповідальні особи допитуються про режим роботи, контрольно-пропускну систему, сигнальні пристрої тощо.
8. Особливе значення має встановлення довірливого контакту з обвинувачуваним. Правомірне схилення його до щиросердного каяття і правдивого викладення обставин незаконного володіння зброєю вже саме собою має великий профілактичний вплив, метою якого є переконати винного в невідповідності (ефемерності) його протиправної орієнтації. З’ясування усіх обставин справи дозволяє, крім того, зробити правильний висновок про фактори, які породили конфлікт особи з суспільством, і, якщо можливо, усунути конкретну криміногенну ситуацію, яка, у випадку якщо залишиться, буде й надалі провокувати вчинення подібних злочинів. Не менш широкі можливості для з’ясування обставин, які сприяли незаконному поводженню з вогнепальною зброєю, мають й інші слідчі дії.
9. Загальними особливостями профілактичної функції слідчого по справах про незаконне поводження з вогнепальною зброєю є такі : 1) сприяє виконанню завдань кримінального процесу; 2) здійснюється на основі матеріалів конкретної кримінальної справи; 3) застосовується органами дізнання, слідчим, прокурором і суддею (судом); 4) реалізується у різних процесуальних та непроцесуальних формах; 5) фіксується у процесуальних документах; 6) діє не лише на учасників процесу; 8) сприяє усуненню причин і умов; 9) впливає не тільки на особу злочинця, а й на інших осіб зокрема, та кримінальне середовище загалом.
10. Профілактична робота при розслідуванні злочинів, як правило, проводиться на різних етапах провадження, що зумовлює тривалий характер діяльності слідчого відносно виявлення у процесі розслідування причин та умов, які призвели до вчинення незаконного поводження з вогнепальною зброєю, а також вживання ефективних заходів щодо їх усунення.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
