:: LEX :: ДЕКОНЦЕНТРАЦІЯ ЛІЦЕНЗУВАННЯ МЕДИЧНОЇ ПРАКТИКИ В УКРАЇНІ: ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 17)

Термін подання матеріалів

12 листопада 2019

До початку конференції залишилось днів 22


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДЕКОНЦЕНТРАЦІЯ ЛІЦЕНЗУВАННЯ МЕДИЧНОЇ ПРАКТИКИ В УКРАЇНІ: ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН
 
15.01.2013 22:55
Автор: Ребриш Богдан Юрійович, студент Полтавського юридичного інституту Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого»
[Секція 9. Господарське право. Господарське процесуальне право]

Як відомо, ліцензування медичної практики в Україні здійснюється виключно Міністерством охорони здоров’я. І тому, не секрет, що така централізація даного виду господарської процедури навряд чи досягає тих завдань, які закладені в ст.14 Господарського кодексу України. Як зазначають окремі вчені, максимальна концентрація всієї управлінської діяльності не робить можливим проведення перевірки на предмет надійності заявника як можливого професійного учасника ринку охорони здоров’я.

Варто зазначити, що особливими прихильниками запровадження інституту ліцензування медичної практики місцевими органами виконавчої влади є В.Ю. Стеценко, котра вважає, що: «більш ефективніше, економніше та доцільніше було б передати частину функцій у сфері ліцензування медичної діяльності Міністерству охорони здоров’я АР Крим, управлінням (відділам) охорони здоров’я обласних, міських, районних державних адміністрацій та міським виконавчим комітетам та створити дворівневу систему органів ліцензування медичної діяльності».

Ми повністю погоджуємося з позицією Л.М.Дешко про те, що в такій моделі ліцензування медичної діяльності вбачається як позитивні риси, так і негативні. З одного боку вона дозволила б позбавитися формалізму при визначені центральним органом виконавчої влади відповідності суб’єкта господарювання, виходячи зі змісту наданих документів.. Проте з іншого — така перевірка спроможності виконання їм ліцензійних умов має бути проведена в кожній області України, при чому наслідком такого вирішення проблеми стануть великі фінансові витрати, втрата часу і т.д. На нашу думку, загалом пропозицію В.Ю.Стеценко варто прийняти до уваги, однак з незначною допустимою кореляцією. Відверто кажучи, система державного ліцензування медичної практики в Україні, на нашу думку, повинна бути представлена не лише місцевими органами державної влади та її виконавчими комітетами, а й самим Міністерством охорони здоров’я. Вважаємо, що логіка при цьому проявляється в наступному: якщо особа бажає займатися медичною практикою лише на певній адміністративно-територіальній одиниці, то в такому випадку, вона буде зобов’язана лише звернутися до компетентного місцевого органу виконавчої влади, тобто до державної адміністрації, задля надання ліцензії, дія якої поширюватиметься на відповідну територію. Однак, якщо мова йде про здійснення господарської діяльності на всій території України, чи на його більшій частині (до прикладу, в 13 регіонах), то в такому випадку компетентним органом, який повинен вирішував би питання надання ліцензії на здійснення медичної практики, повинно бути Міністерство охорони здоров’я, з огляду на те, що воно є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі хорони здоров'я в Україні, це по-перше, а по-друге, такий стан речей зможе створити надійну систему безпеки надання одним суб’єктом господарювання – медичним закладом – якісних, професійних медичних послуг по всій території України.

Доречно зауважити, що саме така концепція покладена за основу в загальний ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», де в п.5-6 ст.14, вказується, що господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування,   яким  є  центральний  орган  виконавчої  влади  чи  державний  колегіальний  орган,  здійснюється  на  всій території  України. Однак, господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом  ліцензування,  яким  є  місцевий  орган   виконавчої   влади   або спеціально  уповноважений  виконавчий  орган рад,  здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Саме тому вважаємо, що Міністерство охорони здоров’я, враховуючи п.5-6 ст.14 цього Закону, повинно передати свої повноваження місцевим органам виконавчої влади.  Відповідно до п.2 ст. 6 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», є  центральний  орган  виконавчої  влади  може делегувати свої повноваження своїм структурним територіальним підрозділам. Одначе, в Положенні Про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого Указом Президент України від 13 квітня 2011 року, взагалі не вказано, що є структурним підрозділом відповідного міністерства.  Хоча на сайті МОЗ в графі «Підрозділи», вказано, що підрозділами міністерства є 14 секторів, департаментів та управлінь.

Аналіз специфіки діяльності зазначених структурних підрозділів, дозволяє стверджувати про неможливість реалізації норми п.2 ст. 6 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», бо, власне кажучи, їхня діяльність спрямована не на здійснення ліцензування медичної практики. А тому можливості делегування таких повноважень зазначеним структурним підрозділам є не виправданим. Вбачається, що найоптимальнішим варіантом можливе внесення змін в п.1.4. «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України N 49 від 02.02.2011, відповідно до  якого, приймання  документів,  що   подаються   для   одержання ліцензії,  видача ліцензії, переоформлення та анулювання ліцензії, видача  дублікатів   ліцензій,   ведення   ліцензійних   справ   і  ліцензійних  реєстрів,  контроль  у  межах  своєї  компетенції  за додержанням ліцензіатами Ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень Ліцензійних умов проводяться МОЗ та управліннями (відділами) охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій. 

На кінець, варто зауважити, що така пропозиція, на нашу думку, з одного боку, сприятиме деконцентрації ліцензування медичної практики, а з іншого, відповідатиме концепції, закладеної в Положенні Про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого Указом Президент України від 13 квітня 2011 року (п.6), за яким МОЗ України здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через структурні підрозділи з питань охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. 



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше