:: LEX :: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЕВОЛЮЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО  ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 29)

Термін подання матеріалів

10 лютого 2021

До початку конференції залишилось днів 26


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЕВОЛЮЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
 
31.01.2013 21:57
Автор: Добер Павло Сергійович, студент, Кам'янець-Подільське відділення КФЕК НУ ДПС України
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право]

З моменту проголошення акту незалежності (24 серпня 1991р.)у правовому полі української держави почалась клопітка робота по модернізації її правової системи, в тім числі і в сфері кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства. За двадцяти однорічний період було прийнято більше 20 указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України регулюючих сферу кримінально-виконавчих правовідносин ,серед них: Закон України від 28.01.2005 р. «Про адміністративний  нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», Закон України 19.11.2012р. «Про застосування амністії в Україні», Закон України від 24.03.1998 р. «Про державну виконавчу службу»[1].

У зв’язку із вступом України  в Раду Європи вона взяла на себе ряд обов’язків, серед них виведення кримінально-виконавчої системи з Міністерства внутрішніх справ та скасування смертної кари. З метою здійснення вищезазначених обов’язків Президентом України виданий Указ від 24.12.2012 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Для розвитку вказаного нормативного акту Указом президента України від 06.04.2011р. «Про затвердження Положення про державну Пенітенціарну службу України»[5].

Згідно з пунктом 3 Положення, основними завданнями ДПтС України є: реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання державних покарань; забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту.

З 1 вересня  2001 р. вступив в дію Кримінальний кодекс України , який законодавчо закріпив систему кримінальних покарань. У відповідності із статтею 51 Кримінального кодексу України до осіб, визнаних винними у вчинені злочину, судом можуть бути застосовані  такі види покарань:штраф, позбавлення військового, спеціального звання,рангу, чинну або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи,службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні  військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі [3].

Порівняльно-правовий аналіз норм Кримінального кодексу УССР 1960 р. і Кримінального кодексу 2001 р. свідчить про те, що із системи кримінальних покарань зникли такі види покарань, як: позбавлення батьківських прав, серед яких: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі.11 липня 2003 р. Верховною Радою України був прийнятий Кримінально – виконавчий кодекс України, який вступив в загальну силу з 1 січня 2004 р.

Структурно Кодекс складається із Загальної частини, Особливої частини, двадцяти шести глав,ста шістдесяти шести статей та Прикінцевих положень. Частиною 2 статті 1 вказаного Кодексу визначенні завдання кримінально виконавчого законодавства, серед: яких визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків, порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної  поведінки; системи органів і установ  виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань;  звільнення  від відбування покарання,  допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. Принциповою є редакція статті 5 Кримінально – виконавчого кодексу, яка закріпила принципи кримінально – виконавчої політики в нашій державі. Статтею 11 Кодексу визначені органи та установи, що виконують кримінальні покарання. Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань,  його  територіальні  органи  управління, кримінально-виконавча інспекція. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи [4].

На початку ХХ ст. пенітенціарна служба України складалася з 122 колоній для дорослих (чоловіків і жінок), 11 виховних колоній для неповнолітніх, 31 слідчого ізолятора, 2 тюрем [6,с.125] .З метою забезпечення після пенітенціарного контролю за особами, що звільнилися з місць позбавлення  волі, Верховною Радою України прийнятий Закон від 17 березня 2011 «Про соціальну адаптацію осіб,які відбувають чи відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк». У статті 1 Закону міститься нормативне визначення поняття «соціальна адаптація». Соціальна адаптація - процес засвоєння звільненими особами соціального досвіду з  метою повернення їх до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

У статті 10 аналізованого закону закріплено для  звільнених з місць обмеження чи позбавлення волі  надання  медичної  та медико- санітарної   допомоги в установленому законодавством порядку. У разі відсутності у звільненої особи реєстрації місця проживання або перебування надання їй медичної допомоги здійснюється за направленням суб’єктів соціального патронажу. Звільнені особи, які хворіють на особливо небезпечні інфекційні хвороби або є носіями збудників таких хвороб, підлягають медичному нагляду і лікуванню в порядку, передбаченому закону. Особи, які на день звільнення потребують стаціонарної медичної допомоги, направляються до закладів охорони здоров’я на підставах і в порядку, передбачених законодавством. З метою нормативного забезпечення функціонування кримінально-виконавчої служби Верховної Ради України прийнятий Закон від 23.06.2005р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». [2]

Структурно Закон складається з восьми розділів, двадцяти дев’яти статей. Принципово новизною відрізняється редакція статті 15 Закону, яка забороняє особам рядового  і  начальницького  складу  та  працівники кримінально-виконавчої  служби  бути членами політичних партій. В інтересах забезпечення особистої безпеки осіб рядового і начальницького  складу  кримінально-виконавчої  служби  та  членів їхніх   сімей  не  допускається  розголошення  в  засобах  масової інформації відомостей про місце проживання цих осіб. (ч.1 ст.22 Закону).

На сучасному етапі перед кримінально-виконавчою системою стоять декілька завдань:а)забезпечити трудову діяльність, осіб засуджених до даного виду покарань;б)розширити штат персоналу кримінально-виконавчих інспекцій, на які у відповідності з потребами кримінально-виконавчого законодавства покладені обов’язків по виконанню цього покарання.

Суть кримінального покарання у вигляді арешту (ст..60 КК України) полягає в утриманні засудженого в умовах ізоляції на термін від одного до шести місяців. У відповідності з вимогами ч.1ст.60 Кримінально-виконавчого кодексу України особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило за місцем засудження, а військовослужбовців – на гауптвахтах.

Для виконання  цих вимог перед кримінально-виконавчою системою України стоїть завдання реалізації даного виду покарання, виконання якого без значної фінансової підтримки держави в недалекому майбутньому навряд чи здійснене. Одночасно Державною Пенітенціарною службою України слід розробити  ряд відомчих нормативних актів, які забезпечували б реалізацію виконання кримінального покарання у вигляді арешту. На наш погляд ефективна реалізація даного виду покарання можлива, якщо буде використаний історичний досвід функціонування земле обробних колоній, який мав місце в пенітенціарній системі Російської імперії.

За весь період незалежності в Україні проводилась активна робота із підготовки законодавчих актів із залученням вчених в області кримінально - виконавчого права. Таким чином, слід констатувати наступне: Україна вступила в ХХІ сторіччя з розвиненою нормативно-правовою базою в сфері виконання кримінальних покарань; Законодавчі тенденції кримінально-виконавчого законодавства головним чином зорієнтовані на адаптацію норм національного законодавства до загальноєвропейських стандартів та правилам поводження із засудженими; В найближчій перспективі потрібно розробити ряд законодавчих актів, які будуть деталізувати виконання таких видів покарання як арешт, обмеження волі, громадські роботи.

                                                     

Література:

1.Закон України  «Про державну виконавчу службу» Відомості Верховної Ради України//від 24.03.1998р. - № 202 / 98- ВР .

2. Закон України  «Про Державну кримінально - виконавчу службу України» Відомості Верховної Ради України // від 23.06.2005 № 2713 -ІV .

3.Кримінальний кодекс України від 01.09.2001р. .- К.,: Атіка, 2012.-156 C.

4. Кримінально-виконавчий  кодекс України // Відомості Верховної Ради України // від 11.07.2003 № 1129 –ІV.

5.Указ Президента України «Про затвердження Положення про державну Пенітенціарну службу України» // Відомості Верховної Ради України –від 6 квітня 2011- № 394.

6.Лювочкін В., Осадченко О. Проблеми реалізації нового кримінального законодавства кримінально-виконавчою системою України // Право України. - №4.- с.125-128. 



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ВЕРИФІКАЦІЯ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ОБШУКУ
20.02.2013 21:22
ДО ПИТАННЯ ПРО ЗАКОНОДАВЧЕ ВИЗНАЧЕННЯ ДОБРОВІЛЬНОЇ ВІДМОВИ ПРИ НЕЗАКІНЧЕНОМУ ЗЛОЧИНІ
20.02.2013 01:10
СТАТУС ЗАХИСНИКА ПЕРЕДБАЧЕНИЙ КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
20.02.2013 01:05
ВІДІБРАННЯ СЛІДЧИМ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ЗРАЗКІВ, ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ НА ЕТАПІ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
20.02.2013 00:56
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИВАТНОСТІ ОСОБИ ПРИ ВТРУЧАННІ У ПРИВАТНЕ СПІЛКУВАННЯ
19.02.2013 00:11
НЕГЛАСНІ СЛІДЧІ (РОЗШУКОВІ) ДІЇ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
19.02.2013 00:06
СТАДИИ ФОРМИРОВАНИЯ МЕХАНИЗМА ПРЕСТУПНОГО ПОВЕДЕНИЯ
18.02.2013 23:53
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НОВИМ КПК УКРАЇНИ
15.01.2013 23:31
СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ’ЄКТ: ДОСЯГНЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ
13.02.2013 17:08
ВИЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ
10.03.2013 18:41




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше