:: LEX :: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ В УКРАЇНІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 8


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ В УКРАЇНІ
 
10.02.2013 21:27
Автор: Кіріна Ірина Олександрівна, студентка Донецького національного університету
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Мирні зібрання сьогодні становлять невід’ємну частину суспільного й політичного життя та мають виключне значення для розбудови вітчизняного демократичного державного режиму. Саме мирні публічні зібрання дозволяють громадянам масово виявляти свої переконання. Вони є одним із засобів донести свою позицію до значної кількості осіб і таким чином привернути увагу громадськості і влади та вплинути на формування громадської думки щодо певного питання. Отже, забезпечення свободи мирних зібрань слід розглядати як важливу гарантію участі громадян в управлінні справами демократичної держави. 

Проблематика реалізації в Україні конституційного права громадян на свободу мирних зібрань досліджувалась у працях таких науковців як О.В. Васьковська, О.Л. Власенко, М.М. Денісова, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, П.М. Рабінович, Ю.М. Тодика, В.М. Шаповал та інших правознавців. Незважаючи на пильну увагу вчених-правознавців та широке міжнародне визнання та закріплення в нормативних документах, право на мирні зібрання на національному рівні потребує законодавчого врегулювання.

Метою тез доповіді є науково-теоретичне осмислення проблем практичної реалізації права на мирні зібрання, а також визначення шляхів удосконалення правового регулювання цього права в сучасних умовах. 

Право на свободу мирних зібрань закріплене у статті 39 Конституції України, яка гарантує, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування [1].

Також, Україна ратифікувала декілька міжнародних документів,  що закріплюють право на мирні зібрання. До таких міжнародних документів можна віднести Загальну декларацію прав людини (стаття 20), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (стаття 21) та Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 11).

В Україні крім зазначених актів також діє законодавство про мирні зібрання колишнього СРСР, а саме Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 07. 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» (далі – Указ). 

Аналіз судової практики демонструє певну непослідовність щодо застосування зазначеного Указу. Так, певні судові рішення ґрунтуються на Указі Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зібрань, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28.07.1988 року № 9306-ХІ (наприклад, у постанові від 12.09.2012 р. у справі № 2а-10105/12/0170/18 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим посилається на п. 2 Указу, де зазначені строки та форма подачі заяви), у інших, навпаки, суди зауважують на тому, що Указ суперечить Конституції України, оскільки він встановлює дозвільний характер на мирні зібрання, а ст.39 Конституції України -повідомний. Згідно Указу про такі зібрання має бути повідомлено не пізніш як за десять днів до намічуваної дати їх проведення, а згідно ст.39 Конституції України - завчасно. Мирне зібрання відповідно до Указу може бути заборонене виконавчим комітетом ради народних депутатів, а за Конституцією України - обмеження може бути встановлене лише судом. Указ дозволяє проведення мирних зібрань лише з метою, що не суперечить Конституції СРСР та при додержанні радянських законів, а згідно постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих законодавчих актів Союзу РСР», застосування актів законодавства Союзу РСР дозволяється, якщо вони не суперечать Конституції і законам України(наприклад, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2012 р.  у справі № 2а-17669/11/2670).

Дискусійним залишається питання і щодо строків завчасного сповіщення про мирні зібрання. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001 зазначено, що  визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання [2]. Однак, і до теперішнього часу це питання не врегульовано на законодавчому рівні. 

Досить часто позови щодо обмеження реалізації права на свободу мирних зібрань або заборону проведення мирного зібрання обґрунтовуються недостатністю часу для забезпечення безпеки заходу масового характеру [3]; не повідомлення завчасно про запланований захід (хоча чіткого строку в діючому законодавстві не встановлено, а термін «завчасно» за своєю сутністю є досить відносним) [4]; проведенням заходу місцях, які не передбачені Порядком організації та проведення зібрань, мітингів, походів і демонстрацій[5]; неможливістю місцевого управління МВС забезпечити громадський порядок під час запланованих заходів[6]; одночасне проведення двох зібрань [7] та інше. Як свідчить практика більшість таких позовів задовольняють. Представляється, що такий підхід суперечить ч. 2 ст. 11 Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює, що право на свободу мирних зібрань  не  підлягає  жодним  обмеженням,  за винятком   тих, що встановлені законом  і  є  необхідними  в демократичному суспільстві в інтересах   національної  або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту  прав  і  свобод  інших осіб. 

Отже, наявні в законодавстві України прогалини та суперечності у судовій практиці, численні порушення конституційно гарантованого права на мирні зібрання вказують на нагальну потребу прийняття закону, який би врегулював порядок реалізації права на свободу мирних зібрань. 




Література:




1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (в редакції від 4 лютого 2011 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996.–№30.–Ст.141.

2. Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001// Офіційний вісник України. –2003.– № 28. – Ст. 1379.

3. Постанова Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2012 року по справі №2а-3933/12/1070 // [Електронний ресурс]: за даними Офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/25658987.

4. Постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 р.  по справі № 2а-3873/12/1470// [Електронний ресурс]: за даними. Офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25578192.

5. Постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2011 р. по справі № 2-а-6069/11/2170// [Електронний ресурс]: за даними Офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/ 20599435.

6. Постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 17.08.12р. по справі №2а-1886/12/2770 // [Електронний ресурс]: за даними Офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review /26179770.

7. Постанова Волинського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року  по справі №2а/0370/3529/12// [Електронний ресурс]: за данними Офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень. – Режим доступу:http://reyestr.court.gov.ua/Review/26941575.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЕВОЛЮЦІОНУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПИТАНЬ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ (1990-1997 РОКИ)
15.01.2013 23:24




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше