:: LEX :: «УКРАЇНА ЖИВЕ Й БОРЕТЬСЯ ТА СИЛОЮ ЗДОБУВАЄ ПЕРЕМОГУ» УКРАЇНСЬКИЙ САМОСТІЙНИЦЬКИЙ РУХ В БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ (1940-1950 роки)
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 26)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2020

До початку конференції залишилось днів 22


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

«УКРАЇНА ЖИВЕ Й БОРЕТЬСЯ ТА СИЛОЮ ЗДОБУВАЄ ПЕРЕМОГУ» УКРАЇНСЬКИЙ САМОСТІЙНИЦЬКИЙ РУХ В БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ (1940-1950 роки)
 
22.04.2013 23:35
Автор: Ухач Василь Зіновійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Після проголошення державної незалежності в Україні спостерігається поступова інституалізація нового, україноцентричного погляду на історію держави і права України, а увага науковців закономірно зосереджується на вузлових, кардинальних проблемах українського державо та правотворення, а особливо тих, які тривалий період фальсифікувалися, або замовчувалися.

В умовах сьогодення важливим і необхідним є вивчення історичного досвіду будівництва Української держави, зокрема відображеного у програмових положеннях та практичній діяльності Організації українських націоналістів, боротьбі Української повстанської армії, що ставили перед собою кінцеву і незмінну за весь період їх боротьби мету - побудову Української Самостійної Соборної Держави (далі - УССД), мали чітке бачення її постання та розбудови. В умовах сьогодення довкола цих сил українського самостійницького руху точаться гострі дискусії не лише в наукових, а й у широких громадських колах.

Українська держава докладає зусиль щодо справедливої історичної та правової оцінки цього складного феномену українського визвольного руху. Важливим кроком на цьому шляху став і Указ Президента України від 14 жовтня 2006 року «Про всебічне вивчення та об’єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення» [7, с. 2]. Він зокрема висуває завдання «всебічного вивчення та об’єктивного висвітлення», «здійснення ґрунтовних наукових досліджень…», «видання історичної та науково-популярної літератури з цих питань» з метою розробки законопроекту про український національно-визвольний рух 20-50-х років XX ст. [7, с. 2; 1, с. 130; 2, с. 123].

Переконані, що системне дослідження державно-правових ідей в українському визвольному русі окресленого періоду ще попереду, хоча окремі аспекти піднятої наукової проблеми висвітлювалися у працях Д. Вєдєнєєва, Г. Биструхіна, О. Здіорук, А. Каменського, О. Лисенка, В. Мороза, А. Рибака, І. Патриляка, Г. Стародубець, В. Трофимовича та інших.

У пропонованій науковій розвідці здійснено короткий огляд двох важливих проблем самостійницько-державницького руху у 1940-1950-х роках – Акту проголошення відновлення Української держави (30 червня 1941 р.) та державотворчої діяльності УПА.

Діапазон і спектр оцінок подій 30 червня 1941 року у вітчизняній  історіографії є досить широким: вкрай ризикована гра, зухвалий крок, що межував з нерозсудливістю (О. Субтельний), подія, що містила в собі елементи і відбиток молодечого авантюризму (Я. Грицак, Ю. Киричук), присяга націоналістичних верховодів на вірність фашизму (А. Ткачук), державна фікція, самозванча диверсія і явна отаманія групи С. Бандери (Т. Бульба-Боровець), життєва необхідність, неоціненний вклад в історію національно-визвольної боротьби, відоцтво нашої національної зрілості і політичної мудрості (П. Дужий, В. Кук) [4, с. 98].

Одним із питань є проблема легітимності Акту 30 червня 1941 року про відновлення державної незалежності. Передбачаючи це керівництво ОУН (б) домоглося створення Українського національного комітету в Кракові, який об’єднав представників більшості емігрантських організацій і своєю декларацією від 14 червня 1941 року фактично «благословив» людей із групи 

Я. Стецька на проголошення Акта. Поділяємо позицію київського дослідника 

І. Патриляка, що в умовах війни організувати «більш легітимне» з юридичної точки зору проголошення незалежності було абсолютно нереально. Не слід також забувати, що Акт 30 червня 1941 р. був підтриманий численними зборами громадян, проведеними у різних куточках Західної та Правобережної України, що підтверджується архівними даними.

Також важливо звернути увагу на третій пункт львівської декларації, який у повоєнних виданнях на Заході досить часто свідомо упускався. Йдеться про співпрацю з «Великонімеччиною», що «під проводом А. Гітлера творить новий лад у Європі» та про «союзну німецьку армію». На підставі цих згадок, і в умовах сьогодення, робиться висновок про маріонетковість новопроголошеної держави, оунівську колаборацію тощо. Розвиток подальших подій, а саме арешт лідерів бандерівської організації, ліквідація Українського державного правління та нижчих ланок адміністрації, чітко продемонстрував, що про жоден колабораціонізм не йшлося.

Таким чином, по-перше, проголошення відновлення Української державності Актом 30 червня 1941 року змусило нацистів ще на початку окупації частково виявити свої справжні колонізаційні плани щодо окупованих земель на Сході, що розвіяло у значної частини українських політиків ілюзії про «визвольну» місію гітлерівської Німеччини; по-друге, проголошення, а потім відважне відстоювання незалежницької декларації дало ОУН (б) морально-політичну перевагу для того, щоб очолити національний рух опору (І.Патриляк); по-третє, Актом 30 червня ще на початку війни було задекларовано бажання національно-патріотичної частини українського народу перетворити свою Батьківщину на суб’єкт міжнародної політики, а не лише на «мовчазне» поле бою чужих армій.

На весні 1943 р. на Волині і Поліссі для впорядкування та налагодження суспільного життя, керівництво УПА встановлювало органи влади - військову адміністрацію. Першим актом, який фіксує постання «найвищої єдино-суверенної влади України» у вигляді новоствореного Головного Командування УПА стало розпорядження Клима Савура від 1 травня 1943 року.

На звільнених УПА територіях Волині у т. зв. «повстанських республіках» від весни того року почали стихійно створюватися місцеві органи влади у різних формах, у тому числі - самоврядних. Впорядкувати ситуацію був покликаний наказ командування УПА ч. 7 від 27 серпня 1943 року за підписом тодішнього командира Клима Савура та шефа політичного штабу Романа Галини, що також передбачав «...негайно приступити до вибору сільських і районових Рад...» [6, с. 175]. У продовження цього наказу вийшло розпорядження «Про встановлення адміністрації на терені України», видане Головною Командою Української Повстанчої Армії, як найвищої і єдино суверенної влади на звільнених землях України, з дня 1 вересня 1943 р., підписане командиром УПА Климом Савуром» [3, с. 126].

Важливим кроком повстанської влади на шляху державотворення стало «Розпорядження в земельній справі Головної Команди УПА з дня 15 серпня 1943 року», в якому йшлося про наступне:

- «Всі землі з їх водами, надземними і підземними багатствами України становлять добро Українського народу» [5, с. 189];

- запроваджувалася приватна власність українських селян на землю.

Розподіл та надання землі у власність згідно наказу № 7 від 27 серпня 1943 р. мали проводити місцеві громадські управи, затверджені УПА і земельні комісії, вибрані громадськими зборами. Норма наділу для одноосібного приватного господарства мала бути така, щоб була змога вести самовистарчальне господарство, і скільки зможе обробити українська сім’я. Приватні землі селян української нації і національностей, які загинули під час воєнних дій, або були замордованими, віддавалися у володіння їх рідні до 4-го покоління. Актуальною була і вимога повстанців, що земля «не сміє лежати облогом, а має бути вся оброблена і засіяна» [5, с. 189].

Черговим кроком творення основ української державності став санкціонований УПА наказ про вибори у вересні 1943 р. первинних ланок місцевої адміністрації - сільських і районних Рад.

Визвольна боротьба вимагала від військової адміністрації (ГК УПА) полагодження багатьох нагальних військових господарських, суспільно-політичних та інших потреб. Зокрема, особливу увагу військова влада приділяла налагодженню системи освіти - запроваджувалося загальне навчання шкільної молоді.

Наприкінці літа 1943 року УПА, після часткової розконспірації, перейшла на воєнний стан та поділялася на фронт (діяльність УПА) і запілля (військово-адміністративна діяльність ОУН).

Від початків організації ГК УПА встановлювалися певні правові норми та організовувалися судові органи. Єдиним відомим юридичним нормативним актом стало підписане командиром УПА Климом Савуром 15 травня 1943 року «Розпорядження ГК УПА про карні злочини та встановлення воєнно-польових судів і революційних трибуналів на теренах України, підпорядкованих УПА» [3, с. 127].

На весні 1943 р. на теренах Волині почали формуватися так звані «повстанські республіки», тобто регіони, відмінною рисою яких була повна відсутність контролю над ними з боку окупаційних органів влади. На зламі 1943-1944 рр. на Волині та Поліссі, Галичині діяли Антонівецька (Крем’янеччина), Колківська (Луччина), «Січ» (Володимирщина), у Сеульських лісах на Ковельщині та ін. Основною ознакою кожної повстанської республіки була наявність (в межах певної території) своєрідного «суверенітету», що виявлявся у неподільному пануванні української влади у вигляді УПА та незалежності від зовнішніх чинників.

Отже, по-перше, «повстанські республіки», які активно функціонували на території Волині, Галичини та Прикарпаття впродовж 1943-1945 рр., відіграли важливу роль в українському визвольному русі; по-друге, основними причинами їх творення була необхідність тилового забезпечення УПА; по-третє, їх існування є беззаперечним свідченням здатності українського народу до високого рівня самоорганізації у критичні періоди історії.




Література:

1. Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Військова діяльність руху ОУН та УПА й їх противників у світлі норм міжнародного гуманітарного права / Д. Вєдєнєєв, Г. Биструхін // Підприємство, господарство і право. – 2007. - № 4. – С. 130.

2. Вєдєнєєв Д. В. Лисенко О. Є. Військово-політична діяльність ОУН та УПА у світлі норм міжнародного гуманітарного права / Д. В. Вєдєнєєв, О. Є. Лисенко // Український історичний журнал. – 2007. - № 3. - С. 123.

3. Вовк О. Державотворча діяльність УПА / О. Вовк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – 2004. – Вип. 11. – С. 126-127.

4. Ленартович О. Ю. Акт відродження української державності 30 червня 1941 р. в контексті програмних принципів ОУН-б / О. Ю. Ленартович // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Л. Українки. Серія: Історичні науки. – 2008. - № 11. – С. 98.

5. Стародубець Г. Українське повстанське запілля (др. пол. 1943 – поч. 1946 р.): монографія. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - С. 189. 

6. УПА в світлі документів з боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу 1942 – 1950 рр.: Збірник документів. Ч. 1.: ЗЧ ОУН, 1957. - С.175.

7. Шлях перемоги. – 2006. – 18 жовтня. – С. 2.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ
30.03.2013 13:10
ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ ЯК СПОСІБ УСУНЕННЯ ПРОГАЛИН В ПРАВІ
06.04.2013 15:57




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше