:: LEX :: КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ : ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 16)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2019

До початку конференції залишилось днів 23


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ : ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ
 
27.08.2013 08:59
Автор: Федоренко Вікторія Василівна, аспірантка кафедри конституційного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Конституція України закріпила поділ влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, а Закон України від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів», конкретизуючи конституційні положення щодо здійснення судової влади, зазначив, що судова влада в Україні здійснюється незалежними та безсторонніми судами. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на захист гарантованих Конституцією і законами України прав і свобод, захист інтересів юридичних осіб, суспільства, держави. Закон визначив правові засади організації судової влади [1].

Відповідно до Закону судова влада реалізується шляхом правосуддя у формі цивільного, господарського, кримінального та адміністративного судочинства, здійснюваного судами загальної юрисдикції, і конституційного – Конституційним Судом України. Правосуддя здійснюється в рамках відповідних судових процедур, встановлених Законом України «Про Конституційний Суд України», а також цивільним процесуальним та кримінальним процесуальним кодексами України, господарським кодексом України, кодексом адміністративного судочинства України.

Діяльність суду спирається на принципи, які закріплені у більшості зарубіжних конституцій. Серед таких принципів виділяють ті, що стосуються, передусім, організації судових систем (здійснення правосуддя лише судом із забороною надзвичайних судів, інстанційність, яка виявляється через загальне право на оскарження судових рішень, принципи, які стосуються правового статусу судів (магістратів) – незалежність, яка реалізується через гарантії незмінності та суддівського імунітету і т.п.), а також принципи, якими суд повинен керуватися при здійсненні правосуддя. Це так звані принципи судового процесу, тобто встановленого законом порядку розгляду і вирішення судових справ. У певному обсязі ці принципи визначаються у судово-процесуальному законодавстві, у розділах конституцій, в яких мова йде про судово-процесуальні гарантії прав людини. Такі принципи, а також гарантії, закріплені у основних міжнародно-правових актах у галузі захисту прав людини: Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., Європейській конвенції із захисту прав і основних свобод людини 1950 р. [2]

Принцип (від лат. principo – основа, початок) у загальнонауковому розумінні – це основне, вихідне положення теорії, вчення, головне правило діяльності, тобто принципи – основні ідеї, базові положення, керівні засади, що вказують на шляхи, способи регулювання суспільних відносин державою. На підставі принципів права приймаються норми, які їх конкретизують і за допомогою цих норм вони опосередковано стають регуляторами суспільних відносин. Тому принципи ще й окреслити як норми права найбільш загального характеру, які визначають способи і форми регулювання тієї чи іншої галузі права. Хронологічно принципи виникають швидше ніж сама галузь права, вони вказують на призначення певної галузі права як такої. Зокрема в кримінально-процесуальному праві вони визначають процесуальну форму діяльності суду, тобто такий хід судового процесу, при якому максимально ефективно забезпечуються права сторони захисту і сторони обвинувачення, право особи на судовий захист, і як результат – законне і обґрунтоване рішення суду. Засади судочинства визначають діяльність інших учасників процесу, для досягнення того ж таки результату – законного і обґрунтованого рішення суду. Тобто якщо простіше принципи вказують яким повинен бути суд і правосуддя, які його мета і завдання. Закріплені у нормах права, вони об’єднують їх в органічну цілісність. Оскільки принципи судочинства визначають його загальний характер та вказують на перспективи його розвитку, тому вони є явищем стабільнішим ніж норми права і менш схильним до змін.

У тлумачному словнику української мови «засада – це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напрямку і т.і.» [3].

Отже, конституційні засади ( принципи ) судочинства – це закріплені у Конституції та конкретизовані у Законі про судоустрій і статус суддів та процесуальному законодавстві основні, фундаментальні положення про мету, завдання, способи і форму діяльності суду, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя – законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.

Схематично можна виділити такі напрямки здійснення судової влади :

– охорона прав і законних інтересів громадян;

– охорона правопорядку від злочинних та інших правопорушень;

– контроль за тим, щоб діяльність державних органів не виходила за правові межі.

 Основа судової влади – це передусім сукупність судових органів, які можуть бути наділені різною компетенцією.

Слід зауважити, що судова влада належить не судовій установі будь-якого, навіть найвищого рангу, а судовій колегії (3-5 професійним суддям) або «одноособовому» судді, які розглядають справу.

 В конституціях різних держав перераховуються принципи, на основі яких здійснюється судова влада (правосуддя), але більшість з них зводиться до наступних :

– незалежність суду (забезпечується рядом гарантій, в тому числі незмінністю суду);

– колегіальність при розгляді більшості справ;

– професіоналізм суддів;

– право на оскарження рішень;

– гласність при  розгляді абсолютної більшості справ;

– рівноправність сторін в процесі і змагальність  при розгляді справи.

Повноваження суду, (судова юрисдикція) ділиться на 2 напрями :

1) загальна юрисдикція (сфера кримінального і цивільного права);

2) спеціальна юрисдикція (сфера адміністративного і конституційного права).

Але в різних країнах цей поділ є різним, наприклад, в Німеччині виділяють 5 напрямків діяльності в сфері правосуддя: загальна, адміністративна, фінансова, трудова і соціальна юстиція, та, крім того, існує 6-тий напрям – конституційна юстиція, яку реалізує Федеральний конституційний суд. Кожну із цих сфер очолює спеціальний суд та утворюється спеціальна система судів по цих основних напрямках.

Основою законодавчої регламентації діяльності судів є, передусім, конститу¬ція. Більшість сучасних конституцій містить принаймні загальні положення щодо статусу судової влади («Про судову владу» – конституції Франції, Іспанії, «Правосуддя» – конституція ФРН, «Суди» – конституція Португалії). Ці положення визначають за¬гальні конституційні засади судової влади конкретної країни і встановлюють:

а) визначення судової влади як однієї зі складових єдиної системи розподілу влади (місце судової влади у загальній єдиній системі розподілу влад); 

б) основні принципи організації і діяльності судової системи; 

в) правовий статус судів; 

г) судові гарантії прав і законних інтересів громадян.

Конституція США визначає лише загальні засади формування судової системи. У кожному штаті вона набуває конкретного вигляду на основі місцевих правових звичаїв і спеціальних законів. Сполучені Штати – федеративна держава. Тому судова система у цій країні пристосована саме до цієї форми територіального устрою. У невеликих штатах існує дворівнева, а у великих – трьохрівнева судова система. У США паралельно функціонують федеративна судова система і система судів кожного штату. Однак в обох випадках суди здійснюють усі види судочинства, їх компетенція відрізняється тим, яка норма застосовується у конкретній справі: федерального законодавства або законодавства штату.

Судова влада у Франції регламентована, передусім, конституцією П’ятої республіки 1958 року. Проте, Конституція містить досить лаконічні положення щодо організації судової системи, її ієрархічної структури, інстанційності тощо.

Згідно зі ст. 92 Основного Закону ФРН судова влада здійснюється федеральним конституційним судом, федеральними судами й судами земель. Для здійснення правосуддя у сфері загальної (цивільної і кримінальної), адміністративної, фінансової, трудової й соціальної юстиції у відповідності із ст. 95 Конституції ФРН створені федеральні й земельні суди загальної юрисдикції, адміністративні суди, фінансові суди, суди з трудових справ, суди із соціальних питань.

Загалом можна сказати, що лаконічність висвітлення у нормах основних законів положень про організацію судової влади, її ієрархічної побудови, інстанційності тощо пов’язана, насамперед, із тим, що хоча у сучасних демократичних країнах склалися та існують усталені, традиційні моделі судової організації, однак може виникати об’єктивна потреба вносити зміни у судові структури, не змінюючи при цьому конституційні тексти. Тому у багатьох країнах існує спеціальне законодавство, що детально розвиває конституційні засади судової влади. Наприклад, це спеціальні закони про судоустрій : «Закон про судоустрій» 1975 р. у ФРН; «Органічний закон про судову владу» 1981 р. в Іспанії; «Судоустрій і судове провадження» розд. 28 Зводу Законів США; або закони, що визначають статус суддів : «Органічний закон про статус магістратури» 1978 р. у Франції, а також Кодекс судоустрою Французької республіки від 16 березня 1978 р.




Література:

1. Про судоустрій і статус суддів [Електронний ресурс] : закон України від 07.07.2010 р. № 2453-VI. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/go/2453-17

2. Конституційне право зарубіжних країн : навч. посібник / М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; за заг. ред. В. О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.

3. Чернишова Н. В. Судова влада в Україні : навч. посіб. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 104 с.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ДИСКУРС СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ПРАВ ЛЮДИНИ
30.09.2013 09:16
ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗАСАД СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
27.08.2013 08:57
ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ВЗАЄМОДІЇ ЄС З РАДОЮ ЄВРОПИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
02.10.2013 20:55




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше