Актуальність дослідження питання класифікації заходів запобігання адміністративним правопорушенням обумовлена необхідністю удосконалення чинного законодавства та юридичної практики у відповідній сфері суспільних відносин. У науковій літературі подається кілька класифікацій адміністративно-запобіжних заходів, в основу яких покладено різні критерії. Так, наприклад, А.П. Коренєв вважає, що найбільш практичне значення має класифікація адміністративно-запобіжних заходів лише в залежності від мети застосування, на основі якої він виділяє дві групи заходів адміністративного попередження: 1) адміністративно-запобіжні заходи, які застосовуються з метою запобігання випадкам можливого порушення громадської безпеки; 2) адміністративно-запобіжні заходи, які використовуються для попередження правопорушень [1, с. 199-200].
А.Т. Комзюк також поділяє адміністративно-запобіжні заходи, які застосовуються міліцією, в залежності від мети застосування, на дві групи: а) заходи, які застосовуються для попередження чи виявлення конкретних правопорушень або правопорушень з боку конкретних осіб, і б) заходи, які застосовуються для забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин. Більшість заходів адміністративно-запобіжного характеру, які застосовують працівники міліції, він відносить до першої групи та вважає, що завдяки їм або створюються умови для виявлення певних правопорушень і наступного їх припинення, а також встановлення особи порушника і притягнення його до відповідальності (перевірка документів, особистий огляд і огляд речей, обстеження (огляд) вантажів, багажу, транспортних засобів, зброї і боєприпасів, інших об’єктів, відвідування підприємств, установ і організацій, входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян), або попереджується вчинення правопорушень конкретними особами (взяття на облік і офіційне застереження осіб про неприпустимість протиправної поведінки, внесення подання до державних органів, підприємств, установ, організацій, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень, адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі).
До другої групи належать тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості (блокування районів місцевості, окремих споруд і об’єктів), обмеження (заборона) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів, використання транспортних засобів і засобів зв’язку, які належать підприємствам, установам та організаціям. Ці заходи можуть застосовуватися як у зв’язку з правопорушеннями (наприклад, блокування ділянок місцевості в разі втечі осіб з-під варти), але застосовуються вони в цих випадках не до самих правопорушників, а до інших осіб з метою забезпечення їх безпеки, так і за відсутності правопорушень (наприклад, у разі виявлення якихось небезпечних предметів), що буває значно частіше [2, с.101].
Цікавим є досвід деяких зарубіжних країн у сфері класифікації заходів запобігання правопорушенням. Так, законодавство Іспанії, як і більшості західноєвропейських держав, передбачає можливість застосування поряд з покаранням великої кількості додаткових заходів до осіб. Одним із різновидів цих заходів є заходи безпеки, які поділяються на такі, що стосуються позбавлення волі, та такі, що не стосуються позбавлення волі. Заходами безпеки з позбавленням волі є поміщення до психіатричного, відновлювального та спеціального виховного центру.
Заходами, які не пов’язані з позбавленням волі, визнаються: професійна дискваліфікація; виселення з національної території іноземців, які нелегально проживають в Іспанії; зобов’язання проживати у визначеному місці; заборона проживання у певному визначеному місці чи території; заборона переїзду у визначені місця чи території, відвідувати спортивні чи культурні заходи, місця продажу алкогольних напоїв та проведення ігор; опіка і нагляд з боку призначеного родича; позбавлення права керувати транспортним засобом; позбавлення права зберігання і носіння зброї; заборона наближатися до потерпілого, його родичів та інших осіб, визначених судом; заборона спілкуватися з потерпілим, його родичами та іншими особами, визначеними судом; обов’язок пройти лікування в медичних центрах та установах соціально-санітарного характеру; обов’язок долучитися до освітніх, культурних, виховних, професійних програм, програм сексуального виховання та інших [3, с. 59].
У Республіці Словенія та Республіці Сербія наслідком вчинення проступку є застосування до особи проступкових санкцій, які є таких видів: покарання, попередження, заходи безпеки і виховні заходи.
Заходами безпеки у випадку вчинення проступків є: вилучення майна, яке було використано або призначалося для вчинення проступку; заборона на здійснення певної діяльності; заборона юридичній особі здійснювати певну діяльність; заборона відповідальній особі виконувати певну роботу; заборона керувати транспортним засобом; обов’язкове лікування алкоголіків та наркоманів; заборона наближення до потерпілого, об’єктів чи місця вчинення проступку; публічне оголошення вироку; видалення іноземця з території країни.
Виховними заходами є проступкові санкції, що застосовуються тільки до неповнолітніх, які вчинили проступки. При цьому до неповнолітніх осіб, які вчинили проступок у віці від 14 до 16 років, можуть застосовуватися тільки ці заходи, а до неповнолітніх віком від 16 до 18 років – виховні заходи разом з покараннями та запобіжними заходами. Різновидами виховних заходів є:
1. Заходи застереження: зауваження; окремі зобов’язання (попросити вибачення у потерпілого; виправити або відшкодувати завдану шкоду в межах своїх можливостей; відвідувати школу; не відвідувати визначені місця й уникати товариства осіб, що негативно впливають на неповнолітнього; відвикнути і пройти лікування від алкоголю, наркотиків та інших психотропних речовин і засобів залежності; приєднатися до роботи гуманітарних організацій чи робіт екологічного, соціального чи місцевого значення на безоплатній основі; приєднатися до роботи спортивних та інших секцій в школі при педагогічному контролі вчителя; здати іспит на знання порушених приписів; звернутися до компетентної установи з метою навчання або перевірки знань правил дорожнього руху та для отримання кваліфікації водія; керувати транспортними засобами тільки під контролем; відвідувати виховні, психологічні курси).
2. Заходи посиленого контролю (нагляду) [3, с. 91-105].
Таким чином, класифікація заходів запобігання адміністративним правопорушенням у вітчизняній адміністративній науці повинна здійснюватися із врахуванням накопиченого власного досвіду та позитивного досвіду зарубіжних країн. Доцільним вбачається нормативне закріплення максимально широкого переліку заходів запобігання адміністративним правопорушенням у перспективному Законі України «Про профілактику правопорушень».
Література:
1. Коренев А.П. Административное право России : [учебник] / А.П. Коренев – В 3-х ч. – М.: МЮИ МВД России. Изд-во „Щит-М”, Ч. 1. 1999. – 280 с.
2. Комзюк А. Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні : дис... доктора юрид. наук : 12.00.07 / Комзюк Анатолій Трохимович. – Х., 2002. – 408 с.
3. Адміністративно-деліктне законодавство : Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / автор-упорядник О.А. Банчук. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – 912 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
