:: LEX :: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА БЕЗПЕЧНЕ НАВКОЛИШНЄ ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ПЕРЕДУМОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 10


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА БЕЗПЕЧНЕ НАВКОЛИШНЄ ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ПЕРЕДУМОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
 
29.09.2007 09:10
Автор: Бредіхіна Вікторія Леонідівна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
[Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]
В сучасних умовах суспільного буття, формування та реалізації концепції сталого розвитку серед пріоритетів національних інтересів України особливо виділяється забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження і відновлення навколишнього природного середовища. Охорона довкілля як загальної системи життєзабезпечення людини є задачею першорядної важності з точки зору збереження генофонду народу України, а також перспектив економічного і соціального розвитку.
Право на безпечне навколишнє середовище належить до нового покоління прав людини, які знаходяться ще в стадії формування. Це – природне, невід'ємне право, що утворює своєрідне ядро всієї системи екологічних прав громадян. Успішна реалізація права на безпечне довкілля створює сприятливі умови для здійснення всіх інших соціальних та екологічних прав, задоволення потреб та інтересів громадян, а тому є передумовою сталого розвитку всього суспільства.
Зазначене право реалізується як суб'єктивне, тобто як гарантована громадянам можливість споживання і використання безпечних для їх здоров'я природних благ, забезпечена обов'язком усіх інших суб'єктів (юридичних і фізичних осіб, держави) охороняти довкілля, а також життя і здоров'я населення від його небезпечного впливу.
Задачею правової науки є встановлення зв'язку проголошених прав і чітко відпрацьованих механізмів, процедур, що надійно забезпечують їх реалізацію. Суть проблеми складається в гармонічному поєднанні двох зустрічних процесів – практичного здійснення громадянами своїх суб'єктивних прав і його забезпечення з боку держави та її органів за допомогою різних заходів правового регулювання.
Під забезпеченням права на безпечне навколишнє природне середовище розуміється створення правових, соціальних, економічних, політичних і інших умов для його здійснення. Ця діяльність визнана обов'язком держави і, за загальним правилом, включає формування гарантій, що сприяють реалізації цього права, його охороні і захисту. Сприяння реалізації прав людини відбувається шляхом позитивного впливу на формування її загальносоціальних передумов і способів використання права [3, с. 9].
Важливою ланкою серед юридичних умов здійснення права на безпечне довкілля є наявність розгорнутої системи законодавства, що шляхом закріплення гарантій і правової регламентації поведінки суб'єктів сприяє його реалізації. Так, у статті 16 Конституції України закріплений обов'язок держави в забезпеченні екологічної безпеки, підтримки екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу. Конституційне закріплення права на безпечне довкілля (ст.50) і зазначених зобов'язань держави є основною правовою гарантією забезпечення його реалізації. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 10) [1] закріплює перелік спеціальних гарантій екологічних прав громадян, у тому числі і зазначеного права, що включає систему різних заходів щодо відновлення і поліпшення стану довкілля, запобігання шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище, виконання екологічних вимог, здійснення державного і суспільного контролю за дотриманням законодавства про охорону довкілля тощо. Варто сказати, що зазначеною нормою закріплені лише основні гарантії права на безпечне навколишнє середовище. Коло умов і передумов, що забезпечують це право, безсумнівно, ширше.
Як відомо, у даний час екологічна обстановка в Україні визнана державою як кризова, оскільки забруднення довкілля досягло рівня, небезпечного для життя і здоров'я населення [2]. Вихід із ситуації, що створилася, бачиться в науково обґрунтованому поєднанні екологічних та економічних інтересів під пріоритетом охорони життя і здоров'я людини, тобто переваги забезпечення права громадян на безпечне навколишнє середовище. Законодавець формулює правила ведення екологічно значимої діяльності з позицій примушення до виконання вимог екологічної безпеки, пріоритетність яких є основним принципом еколого-правового регулювання і напрямку державної екологічної політики.
Так, державою узята під контроль виробнича діяльність, що представляє екологічну небезпеку. Це виражається в лімітуванні, нормуванні і ліцензуванні екологічно небезпечної діяльності, державній реєстрації і паспортизації небезпечних об'єктів та факторів, сертифікації екологічно небезпечної продукції. У випадку порушення виробничими об'єктами вимог екологічної безпеки їх діяльність підлягає обмеженню, призупиненню або повному припиненню.
Істотну групу заходів, що забезпечують відповідне право, складають також екологічний моніторинг, державна і громадська екологічна експертиза й екологічний аудит. Ці правові форми сприяють систематизації, оцінці й аналізу інформації про стан довкілля, а також перевірці відповідності визначених видів діяльності вимогам екологічної безпеки.
Однією з гарантій реалізації права на безпечне довкілля, є система екологічних обов'язків. Адже суб'єктивне право припускає можливість вимагати відповідної поведінки від фізичних і юридичних осіб, а також прибігати в необхідних випадках до допомоги держави в забезпеченні повноважень громадян. Серед законодавчо закріплених обов'язків безпосередньо стосуються реалізації цього права наступні: берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства; здійснювати діяльність з дотриманням вимог екологічної безпеки; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на довкілля. Суб'єктами, що представляють зобов'язану сторону в сфері здійснення відповідного права, є фізичні і юридичні особи, які займаються господарською і виробничою діяльністю, установи, держава та її органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації.
Тісно пов'язаний з екологічними обов'язками інститут юридичної відповідальності за порушення екологічних прав, а також механізм їх захисту. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє середовище й інших екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, установленому цим Законом і іншим законодавством України. Удосконалення правових механізмів застосування юридичної відповідальності і захисту цього права є сьогодні одним з актуальніших питань еколого-правової науки.
Звичайно, з ряду причин, пов'язаних із соціально-економічною, політичною обстановкою в країні, зазначене право не може бути гарантовано в повному обсязі. Однак його соціальна значимість та пріоритетне положення серед інших прав повинно стимулювати державу до вживання термінових заходів з поліпшення екологічної ситуації, удосконаленню системи гарантій захисту життя і здоров'я людей у несприятливій екологічній обстановці. Для належної реалізації даного права необхідний комплексний підхід, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства.

Література:
1. Відомості Верховної Ради України. – 1991.- № 41.- Ст. 546.
2. Національний план дій з гігієни довкілля на 2000-2005 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. - 2000.- № 42.- Ст. 1793.
3. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень).- Х.: Право, 1997.- 64 с.
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЗНАЧЕННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ ПРОГРАМ У КОНТЕКСТІ ПРОГРАМНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
21.09.2007 18:52




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше