Сучасний етап розвитку міжнародного співтовариства характеризується появою нових глобальних загроз та викликів, інтенсифікацією міграційних процесів, активізацією експорту капіталу, стрімким розвитком інформаційних технологій. Особливої актуальності набуло ефективне виконання державами своїх функцій із захисту громадян за кордоном, виявлення випадків порушення прав та інтересів громадян і вжиття дієвих заходів для їх відновлення відповідно до норм міжнародного права, національного законодавства акредитуючої держави та держави перебування.
Викладене підкреслює значення консульських функцій, що, згідно статті 3 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., виконуються консульськими установами, а також дипломатичними представництвами відповідно до положень зазначеної Конвенції 1963 р. Водночас пунктом 2 статті 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. встановлено, що жодне з положень Конвенції 1961 р. не повинно тлумачитись як таке, що перешкоджає виконанню дипломатичним представництвом консульських функцій. Останні закріплені в статті 5 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., зокрема:
- захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян (фізичних і юридичних осіб) у рамках міжнародного права;
- надання допомоги та сприяння громадянам (фізичним і юридичним особам) акредитуючої держави;
- охорона в рамках, встановлених законами і правилами держави перебування, інтересів неповнолітніх та інших осіб, які не володіють повною дієздатністю, що є громадянами акредитуючої держави, особливо коли необхідно встановлення над такими особами будь-якої опіки або піклування;
- з дотриманням практики і порядку, прийнятих в державі перебування, представництво або забезпечення належного представництва громадян акредитуючої держави у судових та інших установах держави перебування з метою отримання, відповідно до законів та правил держави перебування, розпоряджень про попередні заходи, що обмежують права та інтереси цих громадян, якщо у зв’язку з відсутністю або за інших причин, такі громадяни не можуть своєчасно забезпечити захист своїх прав та інтересів тощо [1, с. 66].
При цьому варто враховувати, що перелік консульських функцій за Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 р. не є вичерпним, із її положень випливає, що консульська установа, а отже й консульський відділ дипломатичного представництва, можуть виконувати інші функції, покладені на них акредитуючою державою, які не забороняються законами і правилами держави перебування або проти виконання яких держава перебування не має заперечень або ж які передбачені міжнародними договорами, діючими між акредитуючою державою і державою перебування. Зрештою, хоча перелік консульських функцій за Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 р. не є вичерпним і можливе виконання інших консульських функцій, покладених на консульську установу та дипломатичне представництво акредитуючою державою, в цілому на практиці вони виконують подібні функції, зокрема щодо захисту прав та інтересів громадян своєї держави за кордоном. Різниця може полягати у підходах до вирішення питань, пов’язаних із захистом співвітчизників за кордоном, та інструментах, за допомогою яких реалізуються консульські функції. Способи виконання консульських функцій із захисту громадян за кордоном та межі відповідної допомоги визначаються акредитуючою державою на національному рівні, керуючись положеннями внутрішнього законодавства, практики його застосування, традицій державного управління, зовнішньополітичних пріоритетів та можливостей кожної держави.
Аналіз змісту Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. та практики реалізації її положень, насамперед Україною, дозволяє зробити висновок, що сучасний консульський захист, як важлива складова консульських функцій, полягає у недопущенні будь-якої дискримінації громадян своєї держави за кордоном порівняно з громадянами держави перебування, а також виявленні випадків порушення прав і законних інтересів громадян своєї держави за кордоном та, в разі підтвердження таких фактів, вжиття заходів для відновлення цих прав й інтересів шляхом застосування правових механізмів, передбачених законодавством держави перебування, двосторонніми та багатосторонніми міжнародними договорами, міжнародним звичаєвим правом. Не менш значимим є надання допомоги у випадку арешту чи затримання, зникнення, у разі втрати або викрадення паспорту, а також жертвам насильницького злочину. Забезпечення підтримки у випадку природних катаклізмів, великих транспортних катастроф, масових захворювань інфекційними хворобами, терористичних атак, громадянських або політичних заворушень теж має важливе значення. Зазначене вказує на нагальність необхідності оптимізації діяльності консульських установ та дипломатичних представництв, оновлення підходів до виконання ними консульських функцій відповідно до вимог часу [2, с. 7].
Забезпечення захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном визначено однією з основних засад зовнішньої політики держави Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01 липня 2010 р., одним з основних завдань дипломатичної служби України відповідно до Закону України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р., а також одним з основних зовнішньополітичних пріоритетів держави, ефективність реалізації яких безпосередньо узалежнена від цілеспрямованої та скоординованої керівної діяльності Міністерства закордонних справ України. Принагідно зауважимо, що у складі зовнішньополітичного відомства держави – Міністерства закордонних справ України, Державного департаменту США чи Офісу в закордонних справах та з питань Співдружності у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії та ін. – функціонує консульський підрозділ, скажімо, Департамент консульської служби України, Бюро з консульських справ США або Консульський департамент Великої Британії, який безпосередньо займається консульськими питаннями [3, с. 21].
Суттєво впливають на ефективність виконання дипломатичним представництвом консульських функцій багатосторонні та двосторонні міжнародні договори про правову допомогу [4, с. 301]. Крім того, у преамбулі Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. визначено, що норми міжнародного звичаєвого права продовжують регулювати питання, прямо не передбачені положеннями вказаних конвенцій. В такий спосіб підкреслено роль звичаєвих норм міжнародного права, зокрема у регулюванні окреслених питань. Відтак, консульські функції дипломатичного представництва регулюються багатосторонніми та двосторонніми міжнародними договорами, міжнародним звичаєвим правом, а також національним законодавством кожної держави
Наразі актуалізувалась необхідність поглиблення міждержавного співробітництва, включаючи обмін інформацією і досвідом, більш активного використання новітніх технологій з метою оптимізації роботи та удосконалення правових засад регулювання виконання дипломатичним представництвом консульських функцій, які б відповідали сучасним потребам.
Література:
1. Абашидзе А.Х., Федоров М.В. Право внешних сношений: Учебное пособие / А.Х. Абашидзе, М.В. Федоров. – М.: Междунар. отношения, 2009. – 384 с.
2. Грищенко К.І. Зовнішня політика України 2011-2012: здобутки та пріоритети / К.І. Грищенко // Зовнішні Справи. – 2012. – № 2. – С. 6–9.
3. Сагайдак О.П., Сардачук П.Д. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. / О.П. Сагайдак, П.Д. Сардачук. – К.: Знання, 2008. – 295 с.
4. Melissen J. Consular Affairs and Diplomacy / J.Melissen. – Martunus Nijhoff Publishers, 2011. – 333 p.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
