:: LEX :: ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 11


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ
 
15.12.2013 16:59
Автор: Коршун Олександр Тарасович, студент Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого
[Секція 6. Трудове право та право соціального забезпечення]

Конституцією України (ст. 1 та ст. 3) проголошено пріоритетні завдання державної політики щодо побудови правової, демократичної, соціальної держави, що передбачає широкомасштабне реформування національної правової системи, у тому числі трудового права. Саме на цьому шляху особливого значення набувають проблеми вирішення колективних трудових спорів. Положення, що стосуються судового захисту прав учасників цих відносин та способи такого захисту (матеріально-правові вимоги, що можуть бути заявлені в суді), майже відсутні в трудовому законодавстві. 

Неприпустимим є стан законодавства, коли законодавець залишає вирішення колективних трудових спорів на підставі загальних вимог законодавства, а саме з врахуванням ст. 124 Конституції України, що поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають у держави, таким чином відбувається ухилення від прийняття законодавчих актів, що встановлювали б певний порядок судового захисту прав учасників колективних відносин та спорів.

Так на сьогодні лише в одному випадку колективні трудові спори (конфлікти) підлягають розгляду в суді – у випадку заборони проведення страйку. Такий захист можливий у випадку виникнення колективного трудового спору і крайніх їх засобів вирішення – страйків у випадках, передбачених ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». У тих випадках, які передбачені в ст. 25 цього Закону, коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного спору (конфлікту) сторонами не враховано, Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного Київського і Севастопольського міського судів.

Слід звернути увагу на певні недоліки положення. На даний момент не існує судів, право на звернення до яких надається Національній службі. Замість них спори розглядають суди, які є апеляційними. Таким чином, Національна служба має звертатися до апеляційних судів, юрисдикція яких поширюється на відповідні адміністративно-територіальної одиниці, які розглядають всі, без виключення факти порушення законодавства. Не зважаючи на очевидність викладеного, є необхідним внесення відповідних змін до ст. 25 Закону. 

Проблемним аспектом є саме по собі і наділення правом на звернення до суду органу виконавчої влади, а не сторони суспільно-трудових відносин. Ця ситуація істотно ускладнює правозастосування з огляду на вимоги процесуального законодавства.

Поряд із цим має розглядатися відсутність у Законі виду заяви, яку подає до суду Національна служба. Така обставина обумовлює невизначеність  процесуальних  форм, в  межах яких здійснюється вирішення колективного трудового спору. Йдеться про те,  що  цивільне  судочинство  здійснюється  у  формі  позовного,  наказного і  окремого провадження. 

З огляду на те, що у формі наказного і окремого  провадження  цивільне  судочинство  здійснюється  лише  у  випадках,  передбачених  законом (ст. 95­96, ст. 234 ЦПК),  неминучим  є  висновок  про те,  що  Національна  служба  посередництва  і  примирення  у  випадках,  що  розглядаються,  звертається  до  суду  з  позовною заявою і колективний  трудовий  спір  вирішується  в  межах  позовного  провадження.  Втім Держава, що задекларувала прагнення дотримуватися принципу  верховенства  права,  який   включає  до  себе  і  вимогу  правової  визначеності,  має  внести  зміни  до  ст. 25  Закону,  котрі  б  усунули  необхідність  у  подібному  аналізі  її  положень  та  прямо  встановлювали  б  положення  про  те,  що  колективні  трудові  спори  розглядаються  судами  у  межах  позовного  провадження.

Що ж стосується проекту Трудового кодексу України за № 1108, з прийняттям якого, відповідно до його перехідних положень, Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. втрачає чинність, то в ст. 386 Проекту передбачено, що будь-яка сторона колективного трудового спору у випадку заборони проведення страйку може звернутися із заявою щодо вирішення колективного трудового спору до суду. Таким чином, правовий механізм вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадку заборони проведення страйку в чинному Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та Проекті трудового кодексу України за № 1108 фактично однаковий. Відмінність полягає лише в тому, що право звернення до суду згідно з діючим Законом має Національна служба посередництва і примирення, а в Проекті трудового кодексу України за № 1108 таке право мають сторони.

На нашу думку право на звернення до суду у випадках зазначених у ст. 25 Закону має бути визнано за сторонами колективного трудового спору, котрі у межах позовного провадження набувають статусу позивача та відповідача. В свою чергу Національна служба доцільно виступала б в якості третьої особи. Такий процесуальний статус відповідав би змісту повноважень служби та її статусу органу виконавчої влади.

На шляху реформування трудового законодавства є доцільним й імплементування міжнародного досвіду. Так у Латвії вирішенням колективних трудових спорів займаються органи примирення, які створюють безпосередньо сторони, а в разі ухиляння від проведення примирних процедур спір вирішується в судовому порядку. Колективні трудові спори можуть відбуватися на трьох рівнях: національному, галузевому та на рівні підприємства.

Латвійські профспілки основну увагу зосередили на захисті найманих працівників під час вирішення індивідуальних трудових спорів. Цікавою є інформація щодо можливості індивідуального членства в профспілці, яка надає можливість працівникові уникнути тиску з боку роботодавців, не зацікавлених у існуванні профспілок на підприємстві.

Аби звільнити з роботи члена Профспілки працівників державних установ, самоврядувань, підприємств і фінансових організацій у Латвії, слід отримати згоду не первинної організації, а Центрального Комітету відповідної профспілки, що надає додаткову можливість захистити права державного службовця, які найчастіше порушуються після перемоги на виборах нової політичної сили. Також незалежності профспілки від роботодавця сприяє й те, що все ширшою стає практика обрання головами первинних профспілок осіб, які не працюють на підприємстві або в органах влади, самоврядування. Вони є членами зазначених профспілок, проте мають статус пенсіонерів або ж працюють в інших установах.

На наш погляд, вирішення проблеми недостатнього законодавчого врегулювання питання вирішення колективних трудових спорів надасть можливість створити ефективний механізм вирішення як колективних, так і індивідуальних конфліктів, а також узагальнити певні базові питання трудового права, що підлягають реформуванню.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРОБЛЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ ГАРАНТІЙ ПРАЦІ ІНВАЛІДІВ
16.12.2013 22:50
ДО ПИТАННЯ ПРО СФЕРУ ДІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА
13.12.2013 16:43
ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ЗА ЗАВДАНУ МОРАЛЬНУ ШКОДУ ПРАЦІВНИКУ В ТРУДОВОМУ ПРАВІ
13.12.2013 16:35




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше