:: LEX :: ПРАВО НА ЕВТАНАЗІЮ – СКЛАДОВА ПРАВА НА ЖИТТЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 26)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2020

До початку конференції залишилось днів 20


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРАВО НА ЕВТАНАЗІЮ – СКЛАДОВА ПРАВА НА ЖИТТЯ
 
23.04.2014 11:18
Автор: Губай Андрій Миколайович, студент, Київський національний торговельно-економічний університет
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право]

Сучасний світ розвивається стрімко. Але водночас із світом та суспільством, на жаль, так само існує розвиток хвороб, які прогресують та видозмінюються в таких темпах, за якими сучасна медицина не здатна встигнути. Результатом цього є виникнення нових суспільних відносин з приводу права на евтаназію особи, яка є невиліковно хворою. 

Проблема запровадження інститут евтаназії виникла ще у XX сторіччі, але найбільших дискусій та суперечок, вона набула в останні 15 років. Існує три основні доктрини у сфері права на евтаназію:

1) категоричне заперечення евтаназіїї

2) застосування евтаназії залежно від волі людини

3) визнання права на евтаназію як складової права на життя.

У цій роботі, увага буде присвячена останньому науково-доктринальному погляду. 

Евтаназія це - це умисні дії чи бездіяльність медичних працівників (або інших осіб), які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта (або «заяви на випадок смерті») або ж усного клопотання, у результаті яких реалізується право на гідну смерть.

Залежно від характеру діяння, у науковій літературі, евтаназія поділяється на:

Активну — це проведення певних дій із прискорення смерті невиліковно хворої людини, згідно з її проханням, з метою позбавлення тяжких страждань. Активна евтаназія може бути здійснена також спільними діями лікаря і пацієнта (наприклад, хвора людина вживає певні лікарські засоби, призначені лікарем, які є необхідними для настання смерті).

Пасивну (негативну) — це незастосування засобів і невиконання лікарських маніпуляцій, які б підтримували певний час життя важко хворого пацієнта, за умови, що пацієнт висловив прохання не здійснювати медичне втручання. [4, с.2-3]

На сьогодні, в нашій державі, евтаназія є прямо забороненою відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992. І будь-які дії спрямовані на позбавлення життя особи за її проханням не будуть усувати протиправності такого діяння. Відповідно, кримінальна кваліфікація таких діянь буде залежати від типу евтаназії. Якщо це активна евтаназія – ч. 1 або ч .2 ст. 115 Кримінального кодексу України ( за умови наявності всіх інших ознак складу злочину), пасивна – ст. 136 або ст. 139 КК (ненадання допомоги хворому) 

Заслуговує на увагу той факт, що в Кримінальному кодексі Української РСР 1922 року, певний час існувала примітка до ст. 143, яка встановлювала, що вбивство вчинене за наполяганням вбитого з почуття жалю, не карається. Але ця норма була дуже швидко скасована у 1923 році.

Серед країн, які визнали евтаназію, як складову права на життя на законодавчому рівні є: Сполучені Штати Америки, Нідерланди, Швейцарія. Причиною цього стала дискусія в суспільстві та наукових колах. Зокрема, американська дослідниця Ф. Фут, розглядаючи проблему евтаназії, зазначала, що рятуючи життя людини, лікарі не завжди роблять це на благо самої людини. Адже продовжуючи муки невиліковно хворого пацієнта, лікарі перетворюють право на життя в обов’язок. [6, 63-80]

Чинне законодавство базується на тому, що кожен має незаперечне право на життя, честь та гідність. Життя визнається однією із найбільших соціальних цінностей згідно ст. 3 Конституції України. Положення про право на життя проголошено усіма найважливішими міжнародно-правовими документами з прав людини, які також були ратифіковані і Верховною Радою України. Таке право презюмує вільне розпорядження життям. Через це, наприклад, спроба вчинення самогубства, на сьогодні, не вважається кримінально караним. До того ж, не має значення на основі яких мотивів (психологічних, фізичних, майнових) особою було здійснено рішення про вчинення самогубства. На основі вищезазначеного, постає питання: чому особа в здоровому глузді, яка усвідомлює свій безпорадний стан і розуміє, що вона є невиліковно хворою, не має права на розпорядження своїм життям? І у разі відмови на евтаназію, чи буде гідним життя, яке щохвилини приносить фізичні муки?

Учений Ю.Димитрієв вважає, що заборона на евтаназацію є неконституційною, адже вона суперечить принципу людської гідності (відповідно до Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності), мотивуючи це тим, що неможливо діяти виключно в інтересах особи, яка благає про смерть та знаходиться в безпорадному стані. [5, с.54-62]

Тому питання права на евтаназію, як складової права на життя, залишається відкритим. І вирішити його повинна не Верховна Рада України, як найвищий законодавчий орган держави, а саме суспільство, шляхом постановлення питання на референдум про необхідність чи відсутність необхідності запровадження інституту евтаназії. Це стане лакмусовим папірцем, який виявить рівень правової культури українців. 




Джерела:

1. Конституція України  (Відомості Верховної Ради, 1996, № 30, ст. 141)

2. Кримінальний кодекс України. – К . 2003 – 208 с.

3. Цивільний кодекс України. – К ., 2003. – 384 с.

4. Ворона. В. А. «Право на евтаназію як складова права на життя» - Право України  - 2010-№5

5. Дмитриев Ю. А. Право человека на достойную жизнь как конституционно-правовая категория // Конституционный строй России / отв. ред. А. Е. Козлов. — М., 1996. — Вып. III. - С. 54-62.

6. Фут Ф. Эвтаназия // Философские науки. – 1990. – № 6. — С. 63 – 80



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРИЧИНИ ТА УМОВИ РЕЦИДИВНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
25.04.2014 23:34
МОТИВИ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ
23.04.2014 11:31
ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН
23.04.2014 11:26
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРОЦЕДУРИ ДОПИТУ МАЛОЛІТНЬОЇ ЧИ НЕПОВНОЛІТНЬОЇ ОСОБИ
23.04.2014 11:12
ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ ТА ПРИСТРОЇ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ЯК ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ В УКРАЇНІ
22.04.2014 19:17
ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ БАНДИТИЗМУ І РОЗБОЮ
22.04.2014 17:52
ФОРМИ СПІВУЧАСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ РОЗМЕЖУВАННЯ
22.04.2014 15:11
КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОЗНАКИ ЗАПАХОВИХ СЛІДІВ
16.04.2014 12:33
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОЦІНКА ТЕРОРИСТИЧНОГО АКТУ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ЦЬОГО ЯВИЩА
11.04.2014 13:54
ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ ДО КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
11.04.2014 13:47




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше