ЗАХИСТ ПРАВ ЖІНОК В КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОМУ ТА МІЖНАРОДНОМУ АСПЕКТІ ЯК ШЛЯХ ДО РОЗБУДОВИ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
29.09.2007 18:51
Автор: Денис Богдан Іванович, Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого, І ф.,5к.,11гр., Бордюгова Катерина Андріївна, Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого
[Конституційне право. Міжнародне право]
Рівноправ’я чоловіків і жінок є невід’ємною частиною прогресу людства, елементом демократії і важливою умовою розбудови демократичної, правової держави. Сучасний стан суспільних відносин не дозволяє ігнорувати знання, навички та творчі здібності жінок і потребує повного їх використання.
В юриспруденції гендерне питання отримало дві площини розгляду: з одного боку, це формальне закріплення рівності чоловіків і жінок шляхом встановлення рівних прав і можливостей у правових нормах (є питанням законотворчої діяльності); з іншого боку, практичне існування різних умов реалізації наданих законом можливостей, втілення правових приписів і норм у повсякденній діяльності. Останнє є питанням правореалізаційної та правозастосовчої діяльності, що пов’язане з функціонуванням загальнодержавних та місцевих інститутів влади та органів місцевого самоврядування, судових органів, а також усіх суб’єктів приватного права, включаючи кожного індивіда.
Отже, одним із аспектів дотримання рівноправного становища особистості є нормативна вимога щодо усунення порушень рівних можливостей чоловіків та жінок у процесі суспільної життєдіяльності.
Чинне законодавство України, зокрема її Основний закон – Конституція, де-юре гарантує жінкам та чоловікам рівні права.
Конституція проголошує, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст.21). Ст.24 Конституції України вказує, що «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками… статі.» Ч.3ст.24 безпосередньо присвячена подоланню дискримінації щодо жінок в Україні.
Маючи визначальний, базовий характер, норми Конституції, загальнообов’язкові для всіх учасників суспільних відносин, повинні враховуватися при розробці норм галузевого законодавства, забезпечуватися механізмом захисту від порушення.
Конституція України та інші джерела Конституційного права забезпечують рівноправну участь чоловіків та жінок у політичній сфері, у діяльності громадських організацій, вступу на державну службу, оскільки важливим засобом забезпечення реалізації прав і свобод є активна суспільна позиція, а також реальні умови участі у суспільно-політичному житті.
Наприкінці ХХ сторіччя міжнародне співтовариство виробило основні стандарти принципу рівності, визнавши, що всі люди рівні між собою незалежно від будь-яких ознак. У всіх сферах життя мають застосовуватися однакові виміри до людей. Це величезне досягнення цивілізації, що характеризує розвиток суспільства як прогресивний і справедливий. Рівність людей означає, що жоден за рівних умов не має ніяких привілеїв і не зазнає обмежень своїх прав. Рівний підхід до визначення статусу особи в суспільстві сприяє всебічному розвиткові людини, реалізації її особистісних якостей, дозволяє діяти вільно і в той же час зобов’язує дбати про інтереси інших, у всяк якому разі – не порушувати їх права і свободи.
Аналізуючи міжнародно-правовий аспект державної політики щодо жінок лежать звернемося до основних міжнародних документів (до них приєдналась і Україна): Загальна декларація прав людини(1948р.); Європейська конвенція з прав та основних свобод людини(1950); Конвенція про дискримінації у сфері праці і зайнятості(1958р.); Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966); Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права(1966р.); Конвенція ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок»(1979р) (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР 24грудня 1080 року) – це є основоположний документ, в якому узагальнені та зафіксовані принципові положення відносно міжнародно-правового статусу жінок. Її можна назвати світовою жіночою конституцією, проголошеною для жінок та їхнього добробуту, у ст.2 Конвенції ООН держави-учасники зобов’язуються: включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у національні конституції чи інше відповідне законодавство (що і зробила Україна:Ст.24 КУ відповідає положенням цієї Конвенції) і забезпечити за допомогою закону та інших відповідних засобів практичного здійснення цього принципу, В Україні, яка наприкінці 80-х років пишалася тим, що має один з найвищих в світі рівнів представництва жінок в органах влади, освіти та трудових колективах, цей показник зменшився з початком перехідного періоду. Як зазначалося в офіційній доповіді України з питань використання Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» на початку 1999 року жінки складали 6,3% у Верховній Раді України та обіймали лише 6,7% вищих державних посад; Конвенція про примусову чи обов’язкову працю(1981р.); Конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1984); Конвенція про права дитини(1989)
У наведених та інших міжнародних документах закріплені загальні принципи рівноправності жінки та чоловіка.
Але недостатньо тільки записати, що державою та міжнародним співтовариством гарантується рівне ставлення, рівні права як для чоловіків, так і для жінок. Важливо визначитись, за допомогою яких засобів – економічних, політичних, правових, організаційних – це правило поведінки суб’єктів відносин повинно забезпечуватись, і які негативні наслідки виникнуть для особи, яка порушує вимоги їх дотримання.
Розрив, що існує між правами жінок відповідно до букви закону та повсякденним застосуванням правових положень на положень на практиці, свідчить про необхідність внесення змін у законодавства, приведення його відповідно до потреб сьогодення та міжнародних стандартів захисту прав жінок.
Проблему забезпечення рівних прав і можливостей жінок в українському суспільстві необхідно вирішувати в тісному взаємозв’язку з підвищенням ефективності функціонування державного апарату, формуванням високого рівня політичної і правової культури, втіленням у життя світових цінностей, конституціоналізм. Тоді в Україні буде побудована демократична, правова держава та дієздатне громадянське суспільство.
Література:
1. Дашковська О.Р. Жінка як суб’єкт права в аспекті гендерної рівності: Монографія. –Харків: Право, 2005. –224с.
2. Головченко В. Права жінок в Україні під кутом зору міжнародно- правових стандартів// Право України. –1999. –№7. –с.38-41.
3. Дашковська О.Р.Репродуктивні права жінки: особливості реалізації і захисту// Проблеми законності. Вип.74:научное издание. –Харків. 2005. –с.3-9.
4. Мельник М.М. Гендер у світовій національній думці// Науковий світ. –2006 –№2. –с.102-106.
5. Оніщенко Н.М., Томашевська М.О. Правове регулювання гендерних процесів в Україні: стан і перспективи розвитку// Держава і право. Юр. і політ. науки. Вип.28. –К. –2005. –с.3-10.
6. Дашковська О.Р. Державні гарантії і шляхи активізації участі жінок у політичному житті України: загальнотеоретичні питання // Проблеми законності. – Вип. 59. – Харків. – 2003. – с.8-13.
7. Тодика Ю. Гендерна рівність як умова розбудови громадянського суспільства // Вісник Академії правових наук. 2006р. №3(46). Научное издание. –Х.: Право; 2006. –с.269-270.
8. Мельник Т.М. Гендер у світовій національній думці// Науковий світ. –2006. –№1. –с.8-10.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter