Релігійний фактор впливає на економіку, політику, державу, міжнаціональні відносини, сім'ю, на галузь культури через діяльність віруючих індивідів, груп, організацій у цих областях. Відбувається "накладення" релігійних відносин на інші суспільні відносини [1].
В історії права були цілі епохи, коли багато релігійні норми носили юридичний характер, регулювали деякі політичні, державні, цивільно-правові, процесуальні, шлюбно-сімейні та інші відносини. Релігійними нормами називаються правила, встановлені різними віросповіданнями і обов'язкові для віруючих. Вони містяться у релігійних книгах (Старий Заповіт, Новий завіт, Коран, Сунна, Талмуд, релігійні книги буддистів і ін.), в рішеннях зборів віруючих або духовенства (постанови соборів, колегій, конференцій), у творах авторитетних релігійних письменників. Цими нормами визначається порядок організації та діяльності релігійних об'єднань (громад, церков, груп віруючих і т.п.), регламентуються відправлення обрядів, порядок церковної служби. Ряд релігійних норм має моральне зміст (заповіді) [2].
Ряд положень Закону присвячено проблемам релігійного виховання. Так, право на свободу совісті визнано за дитиною, а батькам надано право забезпечувати релігійне виховання дитини. Викладання віровчень і релігійне виховання можуть вільно здійснюватися в недержавних навчальних та виховних закладах, а за бажанням громадян - у будь-яких дошкільних та навчальних закладах і організаціях.
Закон усунув дискримінацію релігійних об'єднань, визнавши правомірним поширення віровчень безпосередньо або через засоби масової інформації, місіонерську діяльність, справи милосердя і добродійності, релігійне навчання і виховання, подвижницьку діяльність (монастирі, скити та ін), паломництво та іншу діяльність, яка визначається відповідними віровченнями і передбачену статутом даного об'єднання. Закріплені права в галузі здійснення релігійних обрядів та церемоній, виробництва та розповсюдження релігійної літератури та предметів релігійного призначення, міжнародних зв'язків і т.д.
Певні гарантії свободи совісті та віросповідання закріплені в Кримінальному кодексі. Наприклад, перешкоджання здійсненню цієї свободи, поєднане з насильством над особистістю і рядом інших обставин, карається позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом. Складом злочину визнано образа почуттів і переконань віруючих у публічній формі, руйнування та пошкодження культових будівель, пам'ятників, поховань, нанесення на них образливих написів і зображень.
Докорінна зміна політики держави по відношенню до релігії, що сталося в останні роки, повертає духовні сили. Повертаються храми, релігійні цінності, відроджуються релігійні навчальні заклади. Тим самим створюються матеріальні умови для реалізації громадянами однієї з найважливіших громадянських свобод - свободи віросповідання.
Всі представники релігійних організацій, об'єднань, конфесій, які існують на території України, керуються при здійсненні ними конституційного права на свободу совісті як своїми внутрішньорелігійними правилами і переконаннями, так і чинним законодавством України[3].
Церква поважає право, закони, встановлений в державі порядок, а держава гарантує можливість вільної релігійної діяльності, що не суперечить принципам суспільної моралі і гуманізму. Свобода віросповідання — сама найважливіша риса цивілізованого демократичного суспільства. Відродження релігійного життя, пошана віруючих, відновлення храмів, що свого часу були зруйновані — безперечне духовне досягнення України.
Про тісний взаємозв'язок права і релігії говорить той факт, що багато християнських заповідей, такі, наприклад, як не вбий”, не вкради”, не лжесвідчи” і інші закріплені в законі і розглядаються ним як злочини. В мусульманських країнах право взагалі ґрунтується значною мірою на релігійних догматах (нормах адату, шаріату), за порушення яких передбачені досить суворі покарання. Шаріат — це ісламське (мусульманське) право, а адат — система звичаїв і традицій [3].
Релігійні норми як обов'язкові правила поведінки віруючих містяться в таких відомих історичних пам'ятниках, як Старий Заповіт, Новий Заповіт, Коран, Талмуд, Сунна, Священні книги буддизму, а також в поточних рішеннях різних зборів, колегій, зібрань духівництва, керівних структур церковної ієрархії .
В Конституції України зазначається, що держава відокремлена від релігії. Ніяка релігія не може встановлюватися в якості державної або обов'язкової. Кожному гарантується свобода совісті, свобода віросповідання, включаючи право сповідати індивідуально або спільно з іншими будь-яку релігію або не сповідати ніяку, вільно вибирати, мати і поширювати релігійні і інші переконання і діяти відповідно до них.
Громадянин України у випадку, якщо його переконанням або віросповіданню суперечить несення військової служби, а також в інших встановлених федеральним законом випадках має право на заміну її альтернативною цивільною службою”[4].
Слід зазначити, що останнім часом свобода віросповідання все частіше стала вступати в суперечність з ідеями прав людини, гуманізму, моральності і інших загальновизнаних цінностей. Сьогодні в Україні діє багато так званих нетрадиційних релігійних об'єднань. Не всі з них виконують справді суспільно корисні або принаймні нешкідливі функції. Є окремі культові групи, секти, чия діяльність носить, по суті справи, соціально деструктивний, морально осуджуваний характер, особливо зарубіжні, у тому числі католицькі, протестантські. Штаб-квартири деяких релігійних співтовариств знаходяться в США, Канаді і інших країнах.
Недаремно деякі релігійні структури називаються “тоталітарними”, наприклад, такі, як “Біле братство”, “Свідки Єгови”, “Адвентисти Сьомого дня”, “Мормони”, “Глобальна стратегія”, “Харизматична церква”, “Церква останнього заповіту”, рух “п'ятидесятників” і ін. Їхній “тоталітаризм” полягає в тому, що вони намагаються все життя людину поставити під свій контроль, обмежують всякі інші зв'язки і відносини — особисті, суспільні, сімейні, цивільні; відмовляються від служби в армії, нав'язують свої правила, прагнуть повністю заволодіти душею “віруючого”, підпорядкувати собі його волю. Людині, що потрапила в ту або іншу секту, важко потім з неї вийти. Іноді від члена секти вимагають жертвопринесення, на цьому ґрунті скоюються ритуальні вбивства і самогубства.
Таким чином, у сфері реалізації права на свободу совісті зародилися і активно розповсюджуються негативні тенденції, яким право, влада, закони повинні ефективно протистояти, не припускати руйнування багатообразного духовного світу особи, благотворного впливу на життя суспільства традиційного для нашої країни православ'я, інших цивілізованих релігій [3].
Релігійним об'єднанням може надаватися статус юридичної особи. Вони мають право мати храми, молитовні будинки, навчальні заклади, культове та інше майно, необхідне для релігійних цілей. Норми, що містяться в статутах відповідних юридичних осіб, що визначають їх правоздатність та дієздатність, мають юридичний характер. Статус релігійних об'єднань регулюється конституційним і поточним законодавством. Більшість конституцій фіксує відділення церкви від держави, визнає релігію виключно приватною справою людини.
В умовах демократичної держави зазвичай визнаються на конституційному рівні і в повсякденній практиці рівноправність всіх релігій і церков, свобода совісті і віросповідання[4].
За цих умов церква відділена від держави, а школа - від церкви, заборонена дискримінація на релігійному грунті, відсутні привілеї, пов'язані з сповіданням тієї або іншої релігії, церква є зберігачем культурних, історичних і моральних традицій народу.
Література:
1. Бочарова С.М. Роль громадських об'єднань у захисті прав людини // Вісник Московського університету. Сер. Право. 1997. № 1. С. 98 - 106.
2. Гражданское суспільство і правова держава: передумови формування // Збірник статей. М., 1991.
3. Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко: Монографія. – К.: Юрид. думка, 2006. – С. 31.
4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 311.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
