:: LEX :: ПРАВОВІ ОСНОВИ ВІДРОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ (КВІТЕНЬ – ЛИСТОПАД 1918 РОКУ)
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 10


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРАВОВІ ОСНОВИ ВІДРОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ (КВІТЕНЬ – ЛИСТОПАД 1918 РОКУ)
 
01.10.2007 20:45
Автор: Паньків Євген Васильович, к.і.н., доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету, Малініна Ю.Р., юрид. факуль-т Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Актуальність теми полягає в тому, що нині в Україні утверджується система самодіяльних об’єднань громадян з метою відродження козацьких традицій (з урахуванням реалій сьогодення) як фундаменту розбудови незалежної Української держави.
Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база. Проблема козацтва розроблялася В. Антоновичем, М. Грушевським, Д.Яворницьким, С. Котом та ін.[1], але подається вона в загальноісторичному плані. В історико-правовому аспекті це питання окремо вирізняє у словниково-довідниковому виданні відомий український правознавець О. Мироненко [2]. Торкається цього питання О. Копиленко і М.Копиленко [3]. Джерелами вивчення означеної теми є Грамота, Універсал Гетьмана, Закон про відродження козацтва та ін.
Метою та завданням дослідження є: характеристика гетьманського режиму; висвітлення законодавчих основ відродження козацтва, його структуру; формулювання висновків і пропозицій.
29 квітня 1918 р. в Києві відбувся Конгрес хліборобів, на якому були представлені селяни, поміщики, представники банківського капіталу. За найкращу форму влади конгресмени визнали гетьманат. В українській історії налічується близько 100 осіб, які з більшим чи меншим правом іменувалися гетьманами. Конгрес проголосив гетьманом Української Держави П.Скоропадського. В ніч з 29 на 30 квітня 1918 р. в результаті майже безкровного державного перевороту місце УНР доби Української Центральної Ради заступила Українська Гетьманська Держава. П. Скоропадський 29 квітня у “Грамоті до всього українського народу” оголосив “себе Гетьманом всієї України” [4, 62].
Окремі дослідники роблять висновки, що відбулося повернення до монархії. Автор підтримує оцінку форми правління за П. Скоропадського як “перехідну до президентської республіки”, дану відомим істориком-правознавцем П.Музиченком [5, 349]. До речі, у заяві Ради міністрів Української Держави 10 травня 1918 р. зазначено: “Гетьман не думає стати самодержцем” [6, 94]. Однією з провідних ідей ідеологів Гетьманщини було повернення в Україну кращих стародавніх традицій і козацтва. Слово “козак”, з’явившись у пратюрській мові XIII ст., набуло значення особисто вільної, мужньої та хороброї людини, незалежної від офіційної влади, захисника України та православної віри. Перші документальні згадки про українських козаків належать до кінця XV ст. Утвердження козацтва як суспільного стану завершилося в ході Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Вплив козацьких традицій відбився в українських визвольних змаганнях 1917-1920 рр. [7, 216, 218] Уособленням цієї традиції була фігура самого гетьмана: П. Скоропадський походив із знатного козацького роду, який на початку XVIII ст. дав гетьмана І.Скоропадського (1708-1722 роки). Кілька міністрів першого кабінету міністрів були вихідцями із старих козацьких родів. Правда, 10 із 15 міністрів у кабінеті міністрів Ф.Лизогуба дотримувалися російської орієнтації, були членами російських партій [8, 127-128].
У “Законах про тимчасовий державний устрій України”, підписаному гетьманом 29 квітня 1918 р., все населення Української Держави поділялося на козаків і громадян, тобто на козаків і некозаків. У Законах виділено 12 пунктів про права і обов’язки козаків і громадян [9, 64]. Та лише 16 жовтня гетьман оприлюднив Універсал до українського народу про відновлення козацтва та відповідний закон про відродження козацтва у всіх місцях його історичного існування. Вступ до козацьких громад відбувався на ґрунті добровільності, “опертий на праві” [10, 84]. Цитовані слова належать П.Скоропадському. Але відомий дослідник історії українського війська Б.Гнатевич зазначає, що у відроджені козаччини “гетьман… вирізнював особливо заможних селян, а не громадян усяких станів за вийняткові заслуги для держави…” [11, 430]. Такий висновок автора є справедливий.
В основу військових рангів була покладена козацька ієрархія. У межах повіту організовувався полк на чолі з полковим отаманом. Полки поділялися на сотні на чолі з сотенними, разом у губернії об’єднувалися у кіш. Кошові отамани безпосередньо підпорядковувалися гетьману. Останній очолював Велику козачу раду. До неї входили президія, призначена гетьманом; додаткові члени, обрані президією, але затверджені тим же гетьманом; члени, обрані кошами і теж затверджені гетьманом; і почесні члени, обрані Великою козачою радою і знову таки затверджені гетьманом. На місцях при сотенних, полкових і кошових отаманах діяли Козачі ради під їх головуванням. Через два тижні після оприлюднення гетьманського Універсалу до українського народу козацькі лави налічували майже 50 тис. козацьких родин [2, 411, 412]. Саме у місцях відродження козачих громад, козачих сотень, полків і кошів замайоріли синьо-жовті прапори Української держави з тризубом Рюриковичів. Кошовими отаманами були поіменовані такі старшини: київського коша полковник Глібовський, полтавського – полковник Козинець, чернігівського – генерал Нагорський, волинського – полковник Борковський, слобідського – полковник І. Омелянович-Павленко, запорізького – генерал М.Омелянович-Павленко, новозапорізького – полковник Гоголь-Яновський, подільського – генерал Сокира-Яхонтов [11, 430].
Сім з половиною місяців гетьманської державності були періодом відносного соціального і громадського спокою. Проте вже в середині травня 1918 р. був створений опозиційний гетьманській владі Український національно-державний союз (пізніше перетворений в Український національний союз). 14 грудня 1918 р. після вступу військ Директорії УНР до Києва гетьман підписав зречення від влади на користь уряду, який передав її Директорії.
Короткі висновки можуть бути такими:
1. Гетьман П.Скоропадський та його патріотичне оточення вважали, що козаччина уособлює цвіт української нації і повинна стати головною силою у втілені української національної ідеї у життя. Українському народу близьким був спомин про козацьку державу і своїх гетьманів. Це народне волевиявлення відбилося в законодавчих актах.
2. Гетьман П.Скоропадський не був українським самостійником. Ним він став пізніше, на еміграції, під впливом головного ідеолога гетьманського руху В.Липинського.
3. Кістяк гетьманського державного апарату становили старорежимні чиновники й офіцери. Для них гетьманський режим з його козацьким характером був фарсом.
Вивчення проблеми спонукає висловити посильні пропозиції:
а). З метою глибшого ознайомлення студентства з правовими основами відродження козацтва в Українській Державі доповнити хрестоматію з історії держави і права гетьманським Універсалом від 16 жовтня 1918 р. та відповідним законом про відродження козацтва, внести це питання в індивідуальне науково-дослідне завдання.
б). Назвати в містах вулиці, де їх ще немає, Д.Дорошенка – міністра закордонних справ у гетьманському уряді, визначного історика; М.Василенка – міністра освіти, відомого історика, правника, академіка.

Література:
1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К., 1991.; Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.VII-XX. – К., 1995-1998.; Яворницький І. Історія запорізьких козаків. – Т.I-III. – Львів, 1990 – 1991; Кот С. Слава українського козацтва. – Мельбурн., К., 1991.
2. Мироненко О. Спроби відродження козацтва в Українській Державі // Українське державотворення. Невитребуваний потенціал. Словник-довідник. – К., 1997.
3. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917-1920. – К., 1997.
4. Грамота до всього українського народу (29 квітня) // Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х томах. За ред. В.Д. Гончаренка. Вид. друге, переробл. і доп. – К., 2000. – Т.2.
5. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посібник. – К., 1999.
6. Дорошенко Д. Історія України 1920-1923. Ч.ІІ. – Варшава, 1932.
7. Українське козацтво. Мала енциклопедія. – К., Запоріжжя. – 2002.
8. Грицак Я. Нарис з історії України: формування модерної української нації XIX – XX ст.: Навч. посібник. – К., 2002.
9. Закони про тимчасовий державний устрій України (квітень 1918 р.) // Хрестоматія з історії держави і права України. - Т.2.
10. Скоропадський П. Спомини. – К., 1992.
11. Історія українського війська. – Львів, 1936.
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДІВ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
30.09.2007 12:36
ДЕРЖАВНА ВЛАДА В УМОВАХ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
30.09.2007 12:25
«САКСОНСЬКЕ ЗЕРЦАЛО» - НАЙВІДОМІШИЙ ПРАВОВИЙ ЗБІРНИК НІМЕЦЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
29.09.2007 11:59
ЗНАЧЕННЯ “ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА” 1789 РОКУ ТА ПРОБЛЕМИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ У ФРАНЦІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII СТ.
27.09.2007 15:50
ПРАВООСВІТНЯ ТА ПРАВОЗАХИСНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ІНСТИТУЦІЙ В ЧЕХОСЛОВАЧИНІ ТА РУМУНІЇ (20-ТІ – 30-ТІ РОКИ ХХ СТ.)
27.09.2007 15:47
ПРАВОВА ОХОРОНА ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ВІД НЕПРАВОМІРНИХ ВТРУЧАНЬ У СФЕРІ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ: ПРОБЛЕМИ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ НЕТОЧНОСТІ, ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ
25.09.2007 12:15
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ: РЕАЛІЇ ДНЯ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ
06.10.2007 10:50
РОЛЬ ЖІНОЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ДОСЯГНЕННІ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В УКРАЇНІ
02.10.2007 08:25
ЗАКОН ПРО ЗАКОН – НЕОБХІДНІСТЬ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЦІЛОМУ
01.10.2007 22:22
СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ЯК ЯКІСНИЙ МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
01.10.2007 20:51




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше