:: LEX :: ПИТАННЯ ПРАВОВОГО ЗАКРІПЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗАСАД СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 26)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2020

До початку конференції залишилось днів 17


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПИТАННЯ ПРАВОВОГО ЗАКРІПЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗАСАД СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
 
31.05.2016 21:20
Автор: Карпов Никифор Семенович, доктор юридичних наук, професор; Федоренко Вікторія Василівна, кандидат юридичних наук
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право]

Правосуддя – самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Основою законодавчої регламентації судової влади є конституція. Практично немає такої сучасної конституції, в якій не було б розділу про цю гілку публічної влади («Про судову владу» – конституції Іспанії, Франції, Японії; «Правосуддя» – Основний закон ФРН; «Суди» – конституція Португалії; «Судочинство» – конституція Угорщини; «Судова система» – конституція Македонії тощо), де в стислій формі встановлено те, що прийнято об’єднати під назвою «конституційні засади судової влади» [1]. Сюди входять : визначення судової влади як однієї зі складових системи розподілу влад; основні принципи організації та діяльності судової системи; правовий статус суддів; судові гарантії прав і законних інтересів громадян.

Ці конституційні засади детально розвинуті в законах про судоустрій (наприклад, у ФРН – Закон про судоустрій (у редакції 1975 р.); у Франції – Кодекс судоустрою 1978 р.; в США – «Судоустрій і судочинство», розділ 28 зводу Законів США; в Іспанії – «Органічний закон про судову владу» 1981 р. та ін.), а також у законах про статус суддів (у Франції – «Органічний закон про статус магістратури» 1958 р., у ФРН – «Закон про суддів» 1961 р. та ін.) [2].

Зрозуміло, що обсяг конституційного регулювання судової влади у різних державах неоднаковий.

Конституції зарубіжних країн, як правило, містять досить лаконічні положення щодо організації судової системи, її ієрархічної структури, інстанційності тощо. Здебільшого у нормах основного закону згадується про верховні суди як вищі суди системи, при цьому може йтися про те, що нижчі суди створюються законом (Конституція США). Така лаконічність пов’язана з тим, що може виникати об’єктивна потреба вносити зміни у судові структури, не змінюючи при цьому конституційні тексти.

Виділяють дві основні моделі судових систем :

1. Англо-американську (англосаксонську), для якої характерно наявність системи судів, які розглядають основні види загальних судових справ (кримінальне, адміністративне, цивільне судочинство), та широке використання судового прецеденту. 

Ця модель має загальний всеохоплюючий характер, але не виключається створення окремих спеціалізованих органів, наприклад, ювенільних судів (судів у справах неповнолітніх), патентних, митних, податкових та інших судів.

Як правило система загальних судів має багаторівневу, ієрархічну структуру, покликану гарантувати судову діяльність від помилок, забезпечувати всебічне дослідження як фактичних, так і правових аспектів у справах, що розглядаються судом, і однакове застосування правових норм на всій території держави.

Різновид цієї судової системи існує у деяких федеративних державах (США, Мексика), де паралельно функціонують федеральна судова система та система судів кожного штату. В обох випадках суди здійснюють усі види судочинства, компетенція цих судів відрізняється в основному тим, яке законодавство застосовується (федеральне чи штату). Такий дуалізм судової системи притаманний США, оскільки на території кожного штату діють і федеральні суди і суди кожного штату, цей територіальний паралелізм виник історично, оскільки на момент створення США у кожному штаті існувала своя судова система. Кожна з цих систем зберігає відносну автономію у юрисдикції, багато в чому їх компетенція перехрещується,  при цьому в окремих справах Верховний Суд США визнаний вищим органом всієї національної системи.

2. Романо-германську (європейську континентальну), яка має наступні особливості : існування поряд із системою судів загальної юрисдикції інших самостійних спеціалізованих систем судів на чолі зі своїми  вищими судами. Ці системи є незалежними, автономними; особливе місце належить конституційним судам; особливу гілку можуть створювати військові суди; судовий прецедент в цій системі використовується досить рідко; судова система має інстанційний характер.

Інколи виділяють соціалістичну модель (судова влада майже повністю підконтрольна партійній владі, а члени суддівського корпусу входять до складу партійної номенклатури, не реалізується принцип розподілу влад, специфіка формування суддівського корпусу: виборність усіх суддів та народних засідателів) та мусульманську модель (поряд із державними судами діють суди шаріату, мусульманському суду підлягають лише єдиновірці або особи, що погодилися на такий суд, народні засідателі, присяжні тут відсутні, судочинство здійснюється за канонами шаріату; в деяких мусульманських країнах відсутня процедура оскарження рішень суду, звертатися можна лише до імама – вищої духовної особи в державі).

До судової системи можуть також входити суди звичаєвого права племінні суди, в яких беруть участь вожді та старійшини. Вони розглядають спори між сусідами, спори про використання земель, пасовищ, лісів, деякі питання сімейного права на підставі звичаїв племені, кримінальні справи такі суди не розглядають. Рішення таких судів, що суперечить закону, є недійсними. Рішення племінного суду може бути оскаржене в суді загальної юрисдикції. 

У деяких країнах існують церковні суди, які передусім розглядають справи священників, однак можуть накладати стягнення і на прихожан.

Деякі завдання правосуддя можуть здійснювати і так звані органи досудового розгляду – медіатори, консіліатори (посередники, примирителі), що діють у Франції та Італії. Їх розглядають як мирових суддів у незначних справах і призначають органи місцевого самоврядування.

В Індії існують народні суди, що розглядають справи про транспортні порушення.

У країнах тоталітарного соціалізму і деяких постсоціалістичних країнах існують товариські суди, які розглядають дрібні спори, незначні правопорушення.

Громадськими судами із досить широкими повноваженнями є адміністративні суди, які створюються при установах (США). Їх члени не є державними службовцями, а громадськими діячами [3].

Конституція Франції до розділу про судову владу включає лише три статті. У ст. 64 йде мова про те, що Президент Республіки є гарантом незалежності судової влади і про те, що йому допомагає Вища рада магістратури. В цій та наступних двох статтях декларуються деякі загальні принципи правосуддя, і зокрема про незмінюваність суддів і про те, що ніхто не може бути безпідставно позбавлений свободи. Про судову владу в цій Конституції говориться як про «охоронця особистої свободи, яка забезпечує дотримання цього принципу згідно з умовами, передбаченими законом» (ст. 66). Усі інші питання, що стосуються порядку висування кандидатів на суддівські посади, призначення суддів, їх правового статусу і структури судової системи, делеговані органічним законом (Закон про Вищу раду магістратури 1958 р., Закон про статус магістратури 1958 р., Закон про Високу палату правосуддя 1959 р., Закон про Конституційну Раду 1958 р.). Окрім цих законів, організація судів регулюється Кодексом судоустрою, затвердженого Декретом від 16 березня 1978 р. [4].

Зовсім інакше здійснене конституційне регулювання судів у ФРН. Розділ ІХ Основного закону, під назвою «Правосуддя» містить досить докладні положення стосовно юрисдикції судів і основних принципів здійснення правосуддя судами, а також правових гарантій громадян. Широко трактується в Основному законі поняття судової влади. Згідно ст. 92 юрисдикційно влада доручається суддям; вона здійснюється конституційним судом, федеральними судами і судами земель. Для здійснення правосуддя в галузі загальної, адміністративної, фінансової, трудової та соціальної юрисдикції відповідно до ст. 95, Федерація заснувала в якості вищих судових інстанцій: Федеральну судову палату, Федеральний адміністративний, Федеральний фінансовий, Федеральний трудовий і Федеральний соціальний суди. Крім того, ст. 96 дозволила Федерації заснувати федеральний суд для правового захисту комерційної діяльності, військово-кримінальні суди для Збройних сил, а також суди щодо розгляду у дисциплінарному порядку та розгляду скарг [5].

Ще одну модель конституційного регулювання судової влади виявляє Основний закон Іспанії. П. 1 ст. 117 проголошує, що «Судова влада походить від народу і здійснюється від імені Короля суддями і магістратами, які незалежні, незмінювані, відповідальні перед законом і підкоряються тільки закону». В ньому проголошується принцип єдності судової влади, яка очолюється Генеральною радою як вищим керівним органом (п. 2 ст. 122) – Вищою судовою інстанцією єдиної для всієї Іспанії і для всіх сфер судової діяльності є Верховний суд (ст. 123). В Іспанії є також Конституційний суд, який є єдиним верховним тлумачем Конституції для всієї країни. Конституція у розділі ІХ підкреслює виняткову незалежність Конституційного суду не тільки від судової влади, але і від законодавчої та виконавчої влад [6].

З точки зору конституційної організації судів з-поміж європейських держав особливе місце посідає Великобританія. Оскільки тут немає писаної конституції, викладеної у вигляді єдиного акта, питання організації судів регламентуються Законами про судоустрій 1873-1875 рр. і Законом 1971 р. про суди Англії та Уельсу, в яких установлена чітка судова ієрархія. Усі суди тут поділені на вищі та нижчі судові установи, а повноваження окремих судових установ регулюються відповідними парламентськими актами. На чолі всієї судової системи, включаючи суди спеціальної юдмадикції, стоїть Лорд-канцлер, який входить до складу уряду (є членом Кабінету міністрів), і одночасно головою Палати лордів Парламенту. Повноваження, якими він володіє щодо судів, делегуються йому парламентськими актами [7].

Із неєвропейських держав доцільно зупинитися на аналізі конституцій США та Японії.

У США, наприклад, конституційне регулювання організації федеральних судів і судів штатів відрізняється. Так, згідно з Конституцією США 1787 р., судова влада здійснюється Верховним судом США і тими нижчими судами, які будуть час від часу створюватися Конгресом. Через два роки після прийняття Конституції нижчі федеральні суди були засновані у вигляді судів двох рівнів: районних судів (суди першої інстанції) та окружних судів (апеляційна інстанція). Щодо судових систем окремих штатів, то обсяг конституційного регулювання їх організації розв’язується по-різному. В штаті Нью-Йорк Конституція лише коротко окреслює загальну структуру судів. Конституція же штату Іллінойс, навпаки докладно викладає усно структуру судів цього штату, їх повноваження, порядок обрання і призначення суддів тощо) [8].

Конституція Японії 1947 р. присвячує судовій системі VІ розділ під назвою «Судова влада». Ст. 76 проголошує, що «уся повнота судової влади належить Верховному суду і таким судам нижчих інстанцій, які будуть засновані законом» (це норма, як бачимо, запозичена з Конституції США). Найважливішими є два положення, які встановлені у цій же статті: 1) жоден адміністративний орган не може здійснювати судову владу з правом остаточного розв’язання (абз. 2); 2) усі судді незалежні і діють, додержуючись своєї совісті, при цьому вони керуються тільки Конституцією і законами (абз. 3). В Японії створена багаторівнева судова система – суди в префектурах, апеляційні суди та Верховний суд. Крім того, діють суди у сімейних справах та суди сумарної юрисдикції. Інакше кажучи, зовні судова система схожа на аналогічні структури в інших зарубіжних країнах [9].

Ми бачимо, що трактування поняття судової влади та її конституційне регулювання в різних країнах різне. Законодавці розглянутих держав додержувалися своїх конституційних традицій. Однак, досвід європейських країн може бути прийнятним і корисним для України в частині вирішення завдань стосовно розширення функцій судів і поширення незалежності суддів, а також їх зобов’язання підпорядковуватись лише закону.

Проте, необхідно зазначити, що порівняльний аналіз відповідних положень конституцій як зарубіжних країн, так і України дає підставу відзначити деякі загальні риси. До них, насамперед, можна віднести : 1) заборона на запровадження надзвичайних судів; 2) в окремих державах (США, Японія та ін.) повноваженнями конституційного контролю володіють суди загальної конституції на чолі з Верховним судом; 3) конституційне регулювання діяльності судів значно повніше відображене у писаних конституціях [3].

В ході реформування вітчизняної судової системи використовувався зарубіжний досвід, але його запозичення не мало системного характеру. Разом з тим, окремі елементи запозичення зарубіжного досвіду вже простежуються і можуть бути використані в подальшому, тому у даному напрямі потрібні наукові дослідження та розробки, практичне втілення результатів яких може бути ще одним кроком назустріч вдосконаленню судової системи та побудові правової держави в Україні.




Література:

1. Савченко О. Конституційне закріплення принципу верховенства права в зарубіжних державах / О. Савченко // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 7. – С. 100-103.

2. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн : підруч. / А. З. Георгіца. – Тернопіль : Астон, 2003. – 432 с.

3. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс : підруч. / В. М. Шаповал. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 464 с.

4. Конституция Французской Республики от 04 октября 1958 года ; [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://vivovoco.rsl.ru/VV/LAW/FRANCE_W.HTM.

5. Основной Закон Федеративной Республики Германии от 23 мая 1949 г. ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.1000dokumente.de/?c=dokument_ru&dokument=0014_gru&object=translation&l=ru.

6. Конституция Испании от 29 декабря 1978 года ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vivovoco.rsl.ru/VV/LAW/SPAIN.HTM.

7. Конституция Великобритании ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uznal.org/constitution/United_Kingdom.

8. Конституция Соединённых Штатов Америки от 17 сентября 1787 года ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnstUS.htm.

9. Конституция Японии от 03 мая 1947 года ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uznal.org/constitution/Japan/R.ZIP.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СУЧАСНІ МОЖЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ СКЕЛЕТОВАНОГО АБО РОЗЧЛЕНОВАНОГО ТРУПА, З МЕТОЮ ОТРИМАННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНО ЗНАЧИМОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЙОГО ВІК
31.05.2016 21:25
ДО ПИТАННЯ ПРО КРИМІНОЛОГІЧНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ УЧАСНИКІВ ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ, ЩО ВЧИНЯЄ НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ АВТОТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ
31.05.2016 21:23
ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА ТА ЙОГО ДОКАЗОВЕ ЗНАЧЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ
31.05.2016 21:21
ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЗАХИСНИКА ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ
31.05.2016 21:18
CRIMES AGAINST FREEDOM, HONOR AND DIGNITY
19.05.2016 10:46




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше