:: LEX :: ЦЕРКОВНЕ ПРАВО ЯК МОДЕЛЬ ЄДИНОГО МІЖДЕРЖАВНОГО НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ПРОСТОРУ В ЄВРОПІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 27)

Термін подання матеріалів

17 листопада 2020

До початку конференції залишилось днів 17


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЦЕРКОВНЕ ПРАВО ЯК МОДЕЛЬ ЄДИНОГО МІЖДЕРЖАВНОГО НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ПРОСТОРУ В ЄВРОПІ
 
29.06.2016 15:22
Автор: Єрмакова Ганна Станіславівна, кандидат філософських наук, Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Часи церковно-державного управління і релігійно-правової регламентації суспільного життя в Європі супроводжувалися свавіллям інквізиції, гонінням на відьом, переслідуванням єретиків. Відповіддю на теократичні і абсолютистські режими стали політико-правові доктрини, які стверджували ідею природного права, поділу влади, принципи гуманізму. Правові системи європейських держав збагатилися законодавчими положеннями, що закріплюють верховенство права, особливу роль закону в регулюванні найважливіших питань державної політики, презумпцію невинуватості. Згодом ці норми відбилися в законодавстві інших країн, а також в міжнародному праві[1].

Розвиток церковного права відбувався шляхом відновлення рецепції  Римського права. А оскільки церква в період середньовіччя та зокрема епохи Відродження була єдиним культурним осередком трансконтинентального значення, то цілком логічно що церковні канони та догмати, а також окремі енцикли, які вбирали в себе традиції Римського права, ставали взірцем або базою для законодавства багатьох європейських країн.

Церковне право складали норми, що стосувались положення церкви, її статусу, але такі, що не належали до рангу канону (вони походили як від церкви, так і від світської влади). Зазначається, що розмежувати канонічне і церковне право навряд чи можливо, обидва базувалися на одному джерелі і перебували у взаємодії. Відображенням взаємодії стали збірники права, в яких містились норми канонічного та церковного права. Канонічне й церковне право середньовіччя складали комплекс – церковну систему права, співвідношення даних елементів, було пов’язано з конкретними історичними умовами і є питанням взаємодії між владою світською й духовною. З моменту прийняття християнства європейська  церковна система права розвивалася як правовий комплекс, що складався з юридичних норм, що містилися в церковних канонах, та юридичних норм, що були результатом князівської законодавчої діяльності (яка визначала статус і матеріальне утримання церкви, її юрисдикцію), норм неканонічного походження, та норм привнесеного законодавства. Норми канонів складали канонічне право, його зміст не виходив за межі церковно-правової сфери. Обсяг канонічного права на визначався традиціями і практикою Візантійської церкви. Отже, церковна система права складала елемент правової системи Римської Імперії, відбила процес системної взаємодії – правової і релігійної систем [2].

Часто можна зустріти йде із західної традиції поділ церковного права на канонічне право і власне церковне право. Канонічне право ґрунтується на богословському фундаменті: на екзегетичній традиції Святого Письма, на вченні про Церкву, на традиції богослужіння. Нарешті, право виростає з самої церковної практики, того, що іменується «церковне життя», з її аскетичної-моральними і пастирськими проблемами і рішеннями. Ключовим в церковному праві є слово «канон». Буквально «канон» означає інструмент для проведення прямих ліній. Але це слово набуло також значення «зразка, правила». У Новому Завіті воно вживається в значенні «правила» християнського життя. У церковній мові цим словом позначається і перелік Священних Книг, і список кліриків, і особливий літургійний жанр. В галузі юриспруденції канони розуміються в якості дисциплінарних постанов – правил апостольських, соборних і святоотецьких [3]. 

За значенням влада канонів вище влади єпископа, але нижче влади Собору. Вселенські і помісні собори можуть змінювати і доповнювати канонічні парвила, але у владі єпископа тільки застосовувати канони і керуватися ними. У застосуванні канонів можливі дві практики: сувора, або акривія, і «на розсуд», поблажлива, або «ікономія». В основному ікономія поширюється на заходи і ступені епітимії (церковних покарань), практику чиноприймання в Церкві з єресі або розколу (так католиків іноді приймають через хрещення, а іноді - через миропомазання або навіть покаяння) і вказівки «канонічного віку» для висвячення чи постригу [4]. 

За змістом канони відносяться до організації життя Церкви (регулярності соборів, влади єпископів і т. Д.); до збереження Церкви від єресей і розколів (питання чиноприймання, спільних молитов і т. д.); до питань регулювання складу кліру (правила рукоположення в духовні ступеня, правила заборони і виверження з сану), до правил регулювання життя християн взагалі (молитва, хрещення, шлюб, смерть і т. д.) і до церковних покарань (пенітенціалів).

На думку ж О.О. Вишневського церковне право не являє собою закінченої системи, але при цьому воно завжди включено в більш універсальну систему. В рамках цієї більш універсальною системи воно не потребує тієї системності, яка вимагається від «звичайного», світського права для того, щоб вважатися завершеним. Вчений також зазначає, що канонічне право – це право, але не «право юристів». І системність - це системність «не юрист», не «юридичного права», а системність в рамках релігійної (християнської) космології. Право займає своє місце в цій системній космологічній картині, тому воно саме по собі не вимагає системи, йому достатньо бути включеним в більш системне утворення [5].

Цікавим є гіпотеза щодо доктринальної природи релігійного вчення та церковно-канонічного права. В цьому контексті його розгляд повинен підпорядковуватися загальним методам правової науки, однак з огляду на предмет даного дисертаційного дослідження важко буде визначити ступінь впливу правової доктрини на євро інтеграційні процеси. Витоками цієї проблеми є те, що доктрина є похідним по відношенню до правових традицій та правосвідомості. А сама по собі доктрина є певною квінтесенцією детермінатного розвитку правової думки та уособлення, формалізації останньої в системі правових норм. З цих позицій канонічне право може розглядатися як певне уособлення доктрини католицизму з урахуванням релігійно-філософських пошуків, спрямованих на возвеличення Божественної влади та її заломленні на суспільство через владу клірикальну. Таким чином цілком логічно визначити зв'язок релігії та правової доктрини, в якому як нам здається може в найбільшій мірі розкритися механізм впливу релігійного фактору на становлення сучасного концепту єдиної Європи. 

На розвиток та формування правової доктрини як джерела права значний вплив в релігійно-правових системах мають релігійно-філософські чинники (релігійний фактор), яких дотримувалися засновники правових шкіл і під впливом яких відбувалося формування догматів ісламу і, відповідно, норм, зокрема, ісламського права.

Вчені зазначають, що аналіз місця і ролі релігійного фактора, його впливу на соціальне, політичне та духовне життя суспільства залишається одним з важливих напрямків сучасної науки. Без його врахування часто неможливо глибоко пізнати і передбачати багато складних соціально-політичних процесів. Не викликає сумнівів також і те, що у виборі майбутнього суспільного і державного устрою, а також реальних шляхів його побудови важливу роль зіграє релігійна домінанта [6, c. 7].

В свою чергу місце і роль релігійного чинника у свідомості людей визначається об'єктивним станом суспільства, типом особистості і характером міжособистісних відносин, які породжуються реальними соціальними умовами. При цьому, соціальна роль релігії і релігійних інститутів багаторазово ускладнюється в умовах багатонаціональної державності. Важко поєднувальні етнічна соціокультурна різноманітність та плюралізм, ставлять перед релігійними і правовими інститутами складні завдання щодо створення таких соціальних умов, які дозволяли б гасити конфліктні ситуації на стадії їх зародження або сублімувати енергію суб'єктів, що належать до різних конфесій. Для цього необхідна продумана, зважена, всебічно опрацьована стратегія міжконфесійної толерантності, міжрелігійний діалог, співпраця, засновані на повазі до ідентичності і самоцінності.

Таким чином, аналіз теоретичних засад розвитку концепції походження канонічного та церковного під впливом еволюції релігійного вчення та втілення основних релігійних догм, норм, цінностей в природу держави дає всі підстави стверджувати, що релігійний фактор є тим аксіологічним компонентом, без якого неможливий розвиток державно-правових інститутів. Релігійна система цінностей притаманна християнський церкві, і зокрема католицизму, стала одним із орієнтирів на шляху до інтеграції країн Європи. Однак навіть в умовах розвитку демократичних процесів в Європі не повинна створюватися ілюзія стосовно рівнозначності всіх релігій. Європа – центр християнства, ідеї реформації церкви так чи інакше але виробили єдину прийнятну та ефективну форму релігійної організації європейського суспільства. У цьому контексті вбачається неможливим інтеграція до єдиної Європи країн із мусульманськими або іншими віруваннями. Крім того, на сьогодні проблематичним є навіть вступ до ЄС країн не католицького чи протестантського спрямування. І хоча релігія формально ніколи не була ключовою умовою для інтеграції, однак цілком очевидно, що вступ до ЄС країни з іншою релігією означатиме внесення суттєвих протиріч в процеси спільного вирішення багатьох соціально-економічних та публічно-політичних питань. Релігія формує світогляд, а відтак і політичні цінності, і уподобання людини, соціуму, нації, держави, тому в умовах спільності релігійних поглядів досягнення прийнятного консенсусу цілком можливе, а в умовах роз’єднаності та апріорній несумісності – ні.

Говорячи про основні підходи до співвідношення теологічного та юридичного елементів в канонічному праві, можна констатувати, що спроба вирішити питання в площині превалювання одного з цих елементів була б безперспективною – можна нескінченно сперечатися про те, що превалює – одне або інше. Більш конструктивний підхід покликаний знайти правильне співвідношення між обома складовими, не заперечуючи важливості і цінності як одного, так і іншого. Такий підхід в каноністиці є досить ефективним. 




Література:

1. СалыгинЕ.Н. Теократические тенденции современной государственности // Общественные науки и современность. 1996

2. Федоренко Т. М. Вплив християнства на формування правової системи Київської Русі з кінця X по 40-ві роки XIII століття : дисс. к.ю.н. ; спеціальність 12.00.01. – Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. –  Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2001

3. Религия и общество. Хрестоматия по социологии религии учебных заведений. М.: 1999. 380 с, с.109

4. Ирхин, Ю.В. Политология / Ю.В. Ирхин М., 1996. 440 с, с.25

5. Вишневский А. А. О системе канонического права // Право. Журнал Высшей школы экономики. 2010. № 4. С. 47-59

6. Сибирцева Ю.А. Религиозный фактор в трансформационном пространстве современного российского общества: автореф. дис. на соиск. учен.степ. канд. филос. наук, спец: 09.00.11 «Социальная философия» / Юлия Александровна Сибирцева. - Архангельск, 2005. 

______________________

Науковий керівник: Волошин Ю. А., доктор юридичних наук, професор



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СПРИЯННЯ ЗАДОВОЛЕННЮ ЛЮДСЬКИХ ПОТРЕБ ЯК ОДНА З ВИЗНАЧАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ СУЧАСНОГО ПОЗИТИВНОГО ПРАВА
17.06.2016 18:13




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше