:: LEX :: СВІДОЦЬКИЙ ІМУНІТЕТ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 25)

Термін подання матеріалів

17 вересня 2020

До початку конференції залишилось днів 39


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СВІДОЦЬКИЙ ІМУНІТЕТ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
 
20.04.2017 09:02
Автор: Поляк Уляна Юріївна, співробітник ГУ СБУ у м. Києві та Київській області
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Медичне право]

У ч. 5 ст. 3 Закону України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих [1].

З правової точки зору таємниця сповіді є гарантією закріпленого у Конституції України принципу недоторканності особистого життя віруючих. За її розголошення священнослужителю загрожує позбавлення сану [2, с. 253].

Правовий захист таємниці сповіді не виходить за рамки режиму відокремлення церкви від держави. «З одного боку, держава жодним чином не порушує та не втручається в обряд сповіді, оскільки тільки санкціонує вже проголошену церквою її таємницю. А з іншого, – розголошення таємниці сповіді може завдати значної шкоди громадянам, бо в кінцевому результаті порушуються їх конституційні права на особисте і сімейне життя та свободу думки (ст. ст. 32, 34 Конституції України)» [3, с. 123].

Гарантія охорони таємниці сповіді закріплена у п. 5 ч. 1 ст. 65 КПК України. У цьому пункті вказано, що не можуть буди допитані як свідки священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих. Отже, вони мають свідоцький імунітет у кримінальному процесі.

КПК України 1960 р. також передбачав, що священнослужителі не можуть бути допитані як свідки з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності (п. 1 ч. 1 ст. 69). Таким положенням цей Кодекс був доповнений Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» [4].

До прийняття цього Закону у науці кримінального процесу пропонувалось регламентувати питання про свідоцький імунітет священнослужителя. Відмічалось, що слід внести до ст. 69 КПК України доповнення, що не можуть бути допитані як свідки «служителі релігійного культу про обставини, які стали їм відомі в результаті сповідання віруючих чи довірені за умовою збереження духовної таємниці» [5, с. 21].

Деякі науковці дотримувались точки зору, що положення ст. 69 КПК України 1960 р. про заборону допиту священнослужителя не достатньо забезпечує охорону таємниці сповіді. Наголошувалось на тому, що цей Кодекс жодним чином не обмежує права священнослужителя у добровільному порядку надати органам досудового розслідування чи суду інформацію, у якій містяться відомості, отримані під час сповіді. Звичайно, вони не є джерелом доказів, однак їх можна використати як оперативну чи неофіційну інформацію, у зв’язку з чим може бути завдана шкода інтересам сповідуваного. Для вирішення питання про правовий захист таємниці сповіді необхідно прямо «заборонити священнослужителям давати свідчення щодо відомостей, отриманих під час сповіді, в першу чергу у порядку кримінального та цивільного судочинства» [6, с. 287].

З цією пропозицією не можна погодитися. Канонічне право покладає на священнослужителів обов’язок не розголошувати сповідальні гріхи. За його порушення передбачено суворе покарання – позбавлення сану. Тому немає сенсу у тому, щоб у нормі права забороняти священнослужителям давати свідчення щодо відомостей, отриманих під час сповіді.

Як відмічається у юридичній літературі, для застосування правових норм, що регулюють свідоцький імунітет священнослужителів, необхідно з’ясувати, які течії визнають таємницю сповіді. Священники усіх християнських віросповідань у силу спеціальних правил про їх посаду мають право і навіть повинні усувати себе від свідчення на слідстві і у суді про все те, що їм довірено на сповіді. Слід, однак, мати на увазі, що протестантизм, на відмінну від православ’я та католицизму, не визнає містичного змісту церковних таїнств. У більшості протестантських течій здійснюється лише хрещення та причастя, які розглядаються просто як символічні обряди, що не відрізняються від решти інших. Уявляється, якщо священнослужитель відмовляється від дачі показань, посилаючись на таємницю сповіді, суд не повинен розцінювати таку відмову як правомірну, якщо свідок не доведе, що сповідувана ним релігія визнає таємницю сповіді [7, с. 48].

Нами підтримується наукова позиція, що така постановка питання є неправомірною. Неетично покладати на особу обов’язок доводити те, що вона має гарантоване законом право [8, с. 347].

У юридичній літературі запропонований слушний варіант дій священнослужителя, якщо під час сповіді особа повідомить про вчинення нею злочину. Якщо священнослужитель дійде висновку, що сказане на сповіді є корисним (буде сприяти розкриттю злочину або врятує невинуватого, обвинуваченого у цьому ж злочині), то він має право, у тому числі й моральне, силою переконання і заходами духовного покарання схилити винуватих з числа віруючих до того, щоб вони самі зізналися у своїх злочинах не тільки на сповіді, але й перед органами слідства та судом. Тим більше, що ні церковних, ні світських законів, які зобов’язують до того, щоб особа, яка сповідується, берегла таємницю, немає [9, с. 30].

У ч. 3 ст. 65 КПК України вказано, що особи, передбачені п.п. 1-5 ч. 2 цієї статті, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості. Отже, якщо це звільнення відбулось, то вказані особи можуть допитуватися як свідки.

Оскільки таємниця сповіді є абсолютною, викликає заперечення положення ч. 3 ст. 65 КПК України, що допускає можливим звільнення священнослужителя від обов’язку зберігати таку таємницю особою, яка довірила йому ці відомості. 

Слід зазначити, що у п. 1 ч. 1 ст. 69 КПК України 1960 р. також йшлося про можливість звільнення священнослужителя від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила йому ці відомості. Дане положення справедливо критикувалось науковцями:

– вказівка на можливість звільнення священнослужителів від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, грубо порушує основи християнської релігії та є прямим втручанням держави у справи церкви [3, с. 124];

– положення п. 1 ч. 1 ст. 69 КПК України є втручанням держави у справи церкви, оскільки канонічне право забороняє священикам під страхом суворого покарання відкривати те, що вони почули на сповіді. У відповідності з Духовним Регламентом священик за відкриття гріхів, які він почув на сповіді, може бути позбавлений сану. Виходячи з цього можна зробити висновок, що священнослужитель ні за яких обставин не може бути звільнений від обов’язку зберігати таємницю сповіді [10, с. 87].

Враховуючи викладене, нами поділяється висловлена у науці кримінального процесу пропозиція виключити з ч. 3 ст. 65 чинного КПК України посилання на п. 5 ч. 2 цієї статті [11, с. 287]. Священнослужитель не може звільнятися від обов’язку зберігати таємницю сповіді особою, що довірила йому ці відомості.




Джерела:

1. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст. 283.

2. Каткова Т. В. Процессуально-правовые аспекты тайны исповеди: збірник тез наукових доповідей III Міжнародної наукової конференції «Компаративістські читання» / за ред. Ю. С. Шемшученка, О. К. Маріна, І. С. Гриценка; упор. О. В. Кресін, І. М. Ситар / Т. В. Каткова. – К. , Львів : ЛьвДУВС, 2011. – С. 252-254.

3. Король В. В. Засада гласності кримінального судочинства України: поняття, зміст, підстави, обмеження / В. В. Король. – Івано-Франківськ, 2003. – 221 с.

4. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України: Закон України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 44. – Ст. 234.

5. Стахівський С. М. Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі : [навч. посіб.] / С. М. Стахівський. – К. : Олан, 2001. – 96 с.

6. Марисюк К. Б. Питання правового захисту таємниці сповіді та перспективи його вдосконалення / К. Б. Марисюк // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: [збірник наук. праць]. – 2004. – № 1. – С. 285-288.

7. Кипнис Н. М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве / Н. М. Кипнис. – М. : Городец, 1995. – 134 с.

8. Волкотруб С. Г. Імунітет свідків і захист довірених відомостей в кримінальному процесі / С. Г. Волкотруб // Держава і право: [зб. наук. праць]. Юридичні і політичні науки. – К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 16. – С. 342-347.

9. Королев Г. Тайна исповеди в уголовном процессе / Г. Королев // Российская юстиция. – 1995. – № 2. – С. 29-30.

10. Баштега Р. Охорона таємниці сповіді у кримінальному судочинстві / Р. Баштега // Право України. – 2004. – № 6. – С. 86-87.

11. Удалова Л. Д. Свідоцький імунітет за новим КПК України / Л. Д. Удалова // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2013. – № 1. – С. 284-288.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ, СПРЯМОВАНИХ НА ПРОТИДІЮ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЮ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ, УХВАЛЕНИХ У ХХ СТ.
20.04.2017 09:04
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ: ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
20.04.2017 09:01
ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
13.04.2017 18:11
АНАЛІЗ СИСТЕМ НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА ПРОВЕДЕННЯ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
12.04.2017 16:31
НЕЧІТКІСТЬ ЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ОБШУКУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
12.04.2017 16:18
ПОДДЕЛКА ДОКУМЕНТОВ, ПРЕДСТАВЛЯЕМЫХ ДЛЯ РЕГИСТРАЦИИ ВЫПУСКА ЦЕННЫХ БУМАГ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ УГОЛОВНОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА РЕСПУБЛИКИ МОЛДОВА И УКРАИНЫ
12.04.2017 08:30
ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИМИ ЗАСОБАМИ
11.04.2017 20:13
НЕПОВНОЛІТНІЙ У ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СИСТЕМІ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОСВІД
11.04.2017 08:25
РОЗШИРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ СИСТЕМ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ
11.04.2017 08:19
ВИЗНАЧЕННЯ ПОЧАТКОВОГО МОМЕНТУ ЖИТТЯ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ
10.04.2017 08:41




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше