:: LEX :: ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 16


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВ
 
13.05.2017 18:17
Автор: Бондаренко Тетяна Вадимівна, Національна Академія Служби Безпеки України м.Київ
[Секція 11. Право інтелектуальної власності та його захист. Інформаційне право]

Відповідно до ст.5 Закону України “Про доступ до публічної інформації” доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

А обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.[1]

В 2011 році Закон України «Про доступ до публічної інформації» став найвищим досягненням України в світових рейтингах. Тоді Україна посіла 9 місце серед 89 країн світу за рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Europe (Іспанія) та Centre for Law and Democracy (Канада). [2]

Станом на 2016 рік відповідно до The Right to Information Rating ( рейтинг свободи інформації), що ведеться Access Info Europe та Centre for Law and Democracy Україна за якістю тексту закону посідає 22 місце у світі. Втрата позицій за роки дії закону пов’язана з ухваленням нових більш прогресивних законів в різних країнах світу (загальна кількість - 111), зокрема український закон втрачає позиції через відсутність положень щодо незалежної інституції (інформаційний комісар, омбудсмен з доступу тощо), який є важливою ланкою у забезпеченні ефективної реалізації права на доступ.

Реалізації права на доступ до інформації за інформаційним запитом присвячено IV розділ Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

До позитивних новацій цього закону можна віднести, зокрема, те, що у порівнянні з нормами старого Закону “Про інформацію” подолано штучний поділ запитів на “запит про надання письмової інформації” та “інформаційний запит”, неврахування чого запитувачами іноді слугувало підставою незадоволення запитів та довгоочікуване чітке відокремлення правовідносин у сфері доступу до інформації від правовідносин у сфері звернень громадян.[1]

Крім того, чітко передбачено, що “запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.” Іншими словами – ви маєте право вимагати надання вам будь-якої інформації, котра не є відповідно до закону інформацією з обмеженим доступом просто тому, що ви хочете її знати, тому, що вона вас цікавить, бо цікавить.

Хоча закон передбачає, що запити можуть подаватися “в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача”, ми рекомендуємо вам, як і раніше, надсилати запити у письмовому вигляді, рекомендованим листом зі зворотнім поштовим повідомленням, вимагаючи письмової відповіді – тільки у такому випадку ви гарантуєте собі, що вашого запита не “загублять” та залишаєте у себе юридично вагомий доказ його надсилання і отримання адресатом, що може знадобитися в суді.

Закон невдало визначає запит на інформацію як “прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться в його володінні”, на наш погляд, будь-який запит варто розглядати не як “прохання”, а як “ввічливу вимогу” уповноваженої особи до особи зобов’язаної.[1]




Література:

1. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011//Верховна Рада України; Закон -2011-№ 2939-VI

2. О. Демчук: Право на доступ до інформації як елемент правового статусу особи Сайт Мін'юсту України.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПОНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНОЇ ТА ШКІДЛИВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В КОНТЕНТІ ІНТЕРНЕТ-ЗМІ
15.05.2017 11:06
ІНФОРМАЦІЙНІ ПРАВА ЛЮДИНИ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
13.05.2017 18:16




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше