Шлюбний договір викликає значний інтерес та чимало запитань як у юристів, так і осіб, які бажають укласти такий договір. Слід зазначити, що в іноземних державах, на відміну від нашої країни, шлюбні договори (контракти) давно стали звичним явищем і забезпечують цивілізовані відносини в сім’ї. Незначна поширеність шлюбного договору в Україні багато в чому пов’язана з низькою інформованістю громадян України про наявність такого правового інституту та його функції.
Сімейне законодавство передбачає існування договірного режиму майна подружжя, що врегульовано Главою 10 Сімейного кодексу України, яка має назву «Шлюбний договір».
Варто зазначити, що шлюбний договір – це домовленість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречених) або подружжя, про встановлення, зміну або припинення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. [2]
Цінність шлюбного договору полягає у тому, що кожна подружня пара на власний розсуд має можливість врегулювати свої майнові відносини. Подружжя вільне у своєму виборі укладати шлюбний договір або утримуватися від цієї процедури. В останньому випадку правовий режим їхнього майна визначається відповідно до положень сімейного законодавства, що мають імперативний характер.
Шлюбним договором можуть регулюватися три основних види майнових відносин:
а) правовий режим майна (ст. 97 СКУ);
б) порядок користування житлом (ст. 98 СКУ);
в) право на утримання (ст. 99 СКУ). [5]
У вітчизняній системі сімейного права законодавство передбачає, що майно, нажите подружжям у шлюбі, є спільним. Така система сприяє близькості подружжя, тому що вона вимагає співробітництва і взаємної довіри в управлінні активами сім’ї. При укладенні шлюбного договору необхідно враховувати деякі особливості щодо правового режиму майна:
1) допускається вирішувати питання щодо коштовностей, премій та нагород, про порядок погашення спільних або особистих боргів за рахунок спільного чи роздільного майна;
2) сторони можуть передбачити, що майно, яке набуте кожним з подружжя до шлюбу або одержане за час шлюбу в дар та в порядку спадкування, належатиме подружжю разом і набуватиме режиму спільної часткової або спільної сумісної власності подружжя;
3) умови шлюбного договору не можуть погіршувати матеріальний стан будь-кого із подружжя, тобто необхідність закріплення умов договору лише щодо обох з подружжя в рівних частках, що мають відповідати загальним принципам спільного життя. Наприклад, не може бути включено до шлюбного договору умову, що у разі поділу майна подружжя вся нерухомість передаватиметься одному з них, натомість другий отримуватиме рухоме майно незначної вартості;
4) сторони можуть домовитися, що майно, набуте за час шлюбу, буде спільним, або передбачити роздільний режим власності на придбане під час шлюбу майно та в питаннях його розподілу відходити від рівності часток, що належатимуть кожному з них.
5) сторони можуть передбачити, що майном, яке належить одному з них на праві власності, вони володітимуть та користуватимуться спільно;
6) якщо при посвідченні шлюбного договору постане питання про конкретне майно, право власності на яке пропонується визначити в шлюбному договорі, то в такому разі має встановлюватись належність права власності на нього.
Згідно із загальним змістом шлюбного договору — визначення правового стану майна у шлюбних правовідносинах — він має відповідати змісту окремих правочинів, що мають законодавче закріплення;
8) якщо законодавством передбачено спеціальний порядок набуття права власності на нерухоме та інше майно, умови вважаються виконаними (дійовими) лише після належного його оформлення. Так, якщо чоловік бажає подарувати дружині житловий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору. Але договір дарування за своїм змістом не може збігатися зі шлюбним договором — якщо майно належить на праві власності одному з подружжя і він хоче передати його безоплатно у власність іншого, то жодним іншим договором, крім договору дарування, такі відносини опосередковуватися не можуть;
9) сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу їх майна.
10) шлюбний договір не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на майно;
Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства [1]. Важливо пам’ятати, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. І. В. Жилінкова зазначає: «Передбачена законодавством України заборона на включення в шлюбні договори умов, що стосуються особистих відносин подружжя, визначається двома основними моментами. По-перше, тим, що особисті права та обов’язки подружжя встановлені безпосередньо законом, в силу чого вони невіддільні від самого суб’єкта – їх носія. По-друге, шлюбний контракт (як і будь-які інші цивільно-правові правочини) повинен мати можливість бути виконаний примусово, якщо в цьому виникне необхідність» [3]. Тобто, немає сенсу включати до шлюбного договору ті умови (йдеться про немайнові обов’язки), які державна виконавча служба не в змозі змусити виконати членів подружжя.
У країнах Західної Європи поділ майна чоловіка і дружини є звичайною практикою, там часто укладається шлюбний контракт серед осіб, що вступають у шлюб. Варте уваги те, що в багатьох розвинених країнах, таких як США, Німеччина, Великобританія, предмет шлюбного договору може бути надзвичайно широким і практично не обмежується на законодавчому рівні та може включати ряд специфічних умов. Наприклад, у шлюбному договорі Рассела Кроу та Даніели Спенсер, зазначено, що Даніела отримує 3 мільйони доларів за кожну народжену дитину від Кроу. [4]
Законодавство мусульманських країн встановлює перелік вимог щодо укладення шлюбного договору. Звичайно, шлюбну угоду підписують ті, хто вступає в шлюб, лише в деяких випадках таке право може мати й опікун (з боку нареченої). Під час укладення шлюбного договору потрібна присутність двох повнолітніх і розумово повноцінних свідків, це може бути як чоловік, так і жінка, але обов'язково мусульманської віри. Шлюбний договір укладається, коли наречений і наречена заздалегідь хочуть визначити межі своїх прав і обов'язків як під час шлюбу, так і в разі його розірвання. При цьому подружжя визначають міру своєї відповідальності: взаємне утримання, частину у спільних доходах і витратах тощо.
Питання кількості дружин у мусульманських країнах регулюється по-різному: від двох до чотирьох дружин, але ставлення до всіх має бути однаковим і справедливим. Деякі вчені вважають допустимим, коли жінка ставить умовою відмову чоловіка від другої дружини. І якщо чоловік порушує цю умову, то дружина має право на розлучення.
Ібн Кудама сказав: «Якщо він погоджується з тим, що він не буде відвозити її з її будинку або її міста, або що він не буде відправлятися в подорож з нею, або що не братиме іншу дружину, тоді він зобов'язаний виконувати це. Якщо ж він не зробить цього, тоді у неї є право анулювати шлюб». А інші вчені вважають, це неприпустимим у зв'язку з тим, що в цьому є заборона чоловікові на те, що дозволив Аллах і що це суперечить Корану, в якому сказано:«Одружитеся на інших жінках, які подобаються вам: на двох, трьох, чотирьох» (4: 3) [6].
У відповідь на це можна сказати, що це тільки прохання не одружуватися з іншою жінкою і вона не є примусом цим . Чоловік сам відмовляється від такого права. Шлюбний контракт не набрав значної популярності у мусульманських країнах, адже це - вираз повного рівноправ’я подружжя. У мусульманському суспільстві, незважаючи на декларовану рівність між чоловіком і жінкою, жінка фактично займає підлегле становище.
Специфіка шлюбного договору у порівняно з іншими цивільними правочинами, тобто його сімейно-правовий аспект, полягає у його особливому суб’єктному складі та змісті. Шлюбний договір повинен стати тим механізмом, що допомагатиме учасникам цивільно-правових відносин, хоч і з особливим суб’єктним складом, ефективніше використовувати майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а запровадження державної реєстрації шлюбних договорів, в свою чергу, допоможе уникати спірних питань у майбутньому [7].
Джерела:
1. Білоусов В.М. Шлюбний договір в Україні: практичне втілення [Електронний ресурс] // В.М. Білоусов, В.А. Дмитришена // Юридичний вісник. – 2016. - № 4. - Режим доступу: http://er.nau.edu.ua:8080/handle/NAU/23846
2. Гриняк Андрій Богданович. Цивільно-правовий договір як підстава виникнення права спільної власності фізичних осіб : дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України. — К., 2007. — 199арк.
3. Жилінкова І.В. Шлюбний контракт: чинне законодавство та перспективи його розвитку / І. Жилінкова // Право України. — 2000. — № 6. — С. 108-111
4. Липець Л. В. Шлюбний договір в Україні і в світі: порівняльні аспекти шлюбного і трудового договорів, а також шлюбних договорів в Україні і в США [Електронний ресурс] / Л. В. Липець // Юридична наука. - 2015. - № 8. - С. 27-41. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/jnn_2015_8_6
5. Сімейний кодекс України [Електронний ресурс] // Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон від 10.01.2002 № 2947-III – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14
6. Умови в шлюбному договорі [Електронний ресурс] // Ісламське право. - Режим доступу: https://fatwaonline.net/?view=question&id=108806
7. Горіславська І. В., Ясинецька Ю. До питання про шлюбний договір: історико-правовий аспект / І. В. Горіславська, Ю. Ясинецька // Порівняльно–аналітичне право / Ред.кол.: Ю. М. Бисага (голова) ат ін. –– Ужгород, 2015. –– №2 –– С. 193––96.
_________________________
Науковий керівник: Горіславська Інна Вікторівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного і господарського права юридичного факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
