Сучасний стан розвитку української держави на шляху до євроінтеграції диктує необхідність звернення до досвіду країн-учасниць Європейського союзу, серед яких досвід Королівства Іспанії та його законодавства посідає одне з чільних місць.
Здоров'я - є одним з найважливіших особистих благ людини, одним з компонентів людського щастя та умов успішного соціального та економічного розвитку. Всім добре відомий той факт, що заподіяння шкоди здоров’ю особи може викликати як фізичну, психічну, моральну так і матеріальну шкоду (у вигляді витрат на відновлення, лікування або реабілітацію здоров’я). Тому, передбачення на рівні кримінального закону комплексної відповідальності за завдання шкоди здоров’ю людини є необхідним.
Ще у 1946 році Статутом Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ, англ. World Health Organization (WHO)) було визначено, що здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних недоліків [1].
Злочини проти здоров’я людини визначені у Розділі ІІ Кримінального кодексу України (далі КК України). Відповідно до українського законодавства та доктрини, до злочинів проти здоров’я відносять: тілесні ушкодження (статті 121-125, 128 КК України), побої та мордування (ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження людини вірусом імунодефіциту, чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130 КК України), зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК) [2].
Тобто, умовно в українському кримінальному праві виділяють 3 групи злочинів проти здоров’я особи:
1.Тілесні ушкодження (умисні тяжкі, умисні середньої тяжкості, умисні легкі, необережні тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження).
2.Завдання фізичних та/або моральних страждань (удар, побої та інші насильницькі дії, що завдали фізичного болю, мордування, катування тощо); 3.Зараження хворобами (невиліковною інфекційною хворобою, венеричною хворобою [5].
В ході дослідження було встановлено суттєвий недолік українського кримінального законодавства в частині розуміння здоров’я, як об’єкта охорони. В даному разі, слід відзначити, що у відповідності до тексту українського кримінального законодавства, здоров’я людини сприймається лише через призму фізичного здоров’я. Деякі сумніви може викликати формулювання статті 121 КК України, оскільки в даній нормі передбачено відповідальність за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило психічну хворобу. Але, в даному разі, йдеться все ж про спричинення фізичної шкоди здоров’ю, в результаті чого виникають психічні розлади.
Тому, на нашу думку, необхідно звернутися до позитивного прикладу іспанського законодавця в частині розуміння здоров’я як об’єкта охорони в кримінальному праві.
Фундаментальне право на здоров’я людини, її фізичної та психічної цілісності визначається на рівні Конституції Іспанії ст. 15: «Кожна людина має право на життя, фізичну та психічну недоторканість, ніхто не може ні в якому разі бути підданий катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню».
Що ж стосується, кримінального законодавства, то Розділ ІІІ книги ІІ Кримінального кодексу Королівства Іспанії (далі КК Іспанії) під назвою «Травми» присвячений охороні фізичної та психічної недоторканості людини [3].
Відповідно, в іспанській кримінально-правовій доктрині поняття «lesiones» (з ісп. – травма) визначається, як будь-яка умисна шкода, завдана цілісності тіла або фізичному чи психічному здоров’ю людини. Наголошується на умисності таких дій, оскільки порушення цілісності тіла людини або нанесення травми, зроблені з лікарських потреб або ж за згодою потерпілого, до таких не відносяться. Травма може бути як фізичною, так і психічною[4].
З юридичної точки зору, поняття травми визначається, виходячи з формулювання основного типу травми, передбаченого ч.1 ст.147 ККІ: «будь-яке погіршення цілісності тілесного, фізичного або психічного здоров’я» [6, c.79].
Верховний суд Іспанії визначив, що під травмою слід розуміти будь-яке пошкодження тілесної субстанції, порушення функцій організму, зміну форми частини тіла, виникнення певного фізичного дискомфорту особи (страх, відраза), в результаті чого відбувся вплив на центральну нервову систему, після чого потерпіла особа потребує лікування (рішення TS No. 785/1998 від 9 червня)[7].
Свого часу об’єкт злочинів проти здоров’я особи в іспанській доктрині викликав численні суперечки та дискусії, окреслюючи досить багато джерел, які повинні бути захищені – захист особи від: фізичних травм, психічного впливу, впливу на загальний стан здоров’я особи, тобто у широкому сенсі – захист особистого благополуччя особи. Тому в іспанському кримінальному праві визнаються як фізичне насильство стосовно особи, так і психічне. На сьогодні, без сумніву, головна доктрина, що сформувалася, проголошує, що юридичному захисту підлягає фізична недоторканність, фізичне та психічне здоров’я людини [7].
Окрім того, звертає на себе увагу більш вдалий термін «Травми», що є ширшим за український відповідник «тілесні ушкодження» та передбачає більший спектр дій проти здоров’я людини, що, в свою чергу, підвищує в подальшому рівень захисту здоров’я людини, як об’єкта кримінально-правової охорони.
Таким чином, застаріле пострадянське трактування здоров’я людини лише як фізичного стану в кримінальному законодавстві України, безперечно, слід вдосконалювати, керуючись сучасними прогресивними прикладами законодавств західних країн, зокрема королівства Іспанії.
Джерела:
Нормативні джерела
1. Статут (Конституція) Всесвітньої організації охорони здоров'я від 22.07.1946. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_599
2. Кримінальний кодекс України 2001 року, в редакції від 21 грудня 2016 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
3. Кримінальний кодекс Королівства Іспанія/ під ред. В.Л. Менчинського. Переклад на українську мову О.В. Лішевської. - К.: ОВК, 2016. - 284 с.
Спеціальна література
4. Бердуго Гомес де ла Торе, И./Арройо Сапатеро, Л./ Гарсиа Ривас, Н./ Ферре Оливе, Дж.С./ Серрано Пьедекасас, Дж.Р., Лекции по уголовному праву. Общая часть, 2-е изд., Барселона, 1999, с. 14 (перевод с испанского языка). Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Кримінальне право: Навчальний посібник / За заг. ред. М.І. Хавронюка. – К.:2014. – 944 с.
5. Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Кримінальне право: Навчальний посібник / За заг. ред. М.І. Хавронюка. – К.:2014. – 944 с.
6. Conde A.Z., Torrejón P.D., Campo E.G., de Orduña A.M., de la Rosa J.M. Derecho Penal. Parte especial: Obra adaptada al temario de oposición para el acceso a la Carrera Judicial y Fiscal / Editorial Centro de Estudios Ramon Areces SA.- 2016.-p.1136 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :https://books.google.com.ua/books?id=LSe7DQAAQBAJ&dq=Sujeto++en+articulo+156+ter&hl=ru&source=gbs_navlinks_s
7. Wolters Kluwer. Guias Jurídicas // Lesiones. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://guiasjuridicas.wolterskluwer.es/Content/Documento.aspx?params=H4sIAAAAAAAEAMtMSbF1jTAAAUNjQzMjtbLUouLM_
DxbIwMDCwNzAwu1vPyU1BAXZxRVnobGxiCVmWmVLvnJIZUFqbYlRaWpaqlJ-fnZKCrjYeYAABDq9r5pAAAAWKE
_______________________
Науковий керівник: Усатий Григорій Олександрович, кандидат юридичних наук
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
