Демократичні перетворення, що почалися із здобуттям незалежності, призвели до запровадження в українській державі нової ідеології в діяльності, насамперед, органів публічної влади, коли влада, реалізуючи призначення демократичної соціальної правової держави, створює умови для реалізації прав і свобод громадян[1, c. 350–351]. У свою чергу інтеграція України в європейський правовий простір висуває на порядок денний необхідність запровадження стандартів діяльності публічної адміністрації на основі досвіду провідних країн Європейського Союзу. Одним із найважливіших напрямів реформування адміністративного законодавства, який би дозволив привести його до міжнародних стандартів і взагалі до якісно нового рівня є, на наш погляд, його адаптація до законодавства Європейського Союзу. Важливість цього процесу очевидна і беззаперечна. Досвід демократичних перетворень, які відбувались у країнах Європи, дозволить Україні реформувати систему адміністративного законодавства відповідно до стандартів реальної демократії та соціально орієнтованої держави. Першим суттєвим кроком на шляху адаптації адміністративного законодавства до законодавства Європейського Союзу було підписання 14 червня 1994 р. Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством та державами-членами. Системного ж характеру адаптація набула після ухвалення Закону України від 18 березня 2004 р. «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». Цього ж року Указом Президента України була ухвалена Концепція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, яка визначила шляхи вдосконалення державної служби відповідно до загальних засад її функціонування у державах ЄС[2, с. 171].
Прагнення до руху в напрямку європейських стандартів на українському адміністративному просторі знайшли відбиття в Концепції адміністративної реформи в Україні, яка сформулювала його мету – поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії – і визначила заходи її досягнення, які ґрунтуються на вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування виконавчої влади[3, с. 10].
Впровадження європейських стандартів адміністративної юстиції і дотримання їх суб’єктами публічної адміністрації, є однією із передумов інтеграції України в європейський правовий простір. Зокрема однією з основних цілей національного реформування адміністративного права виступає його наближення до європейських стандартів діяльності публічної адміністрації[4, с. 11].
Особливо така тенденція більш активно проявляться після підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, перші розділи якої стосуються загальних принципів, політичного діалогу і реформ, зближення зовнішньої політики і безпеки, а також юстиції. Підписані Україною міжнародні угоди, які ратифіковані Верховною Радою України покладають на Україну зобов’язання, пов’язані із євроінтеграційними процесами, а саме привести вітчизняне законодавство та правозастосовну діяльність суб’єктів публічної адміністрації у відповідність до міжнародних та європейських стандартів, що може бути досягнуто через запровадження у сферу їх функціонування адміністративних процедур.
В європейських країнах уніфікації та стандартизації правил та процедур взаємостосунків органів публічної адміністрації з громадянами приділяється надзвичайна увага, що власне, і пояснює наявність чималої кількості нормативних актів, присвячених регулюванню процедурного аспекту функціонування публічної адміністрації[5, c. 14].
У зв’язку з цим і Україна має розвивати «процедурний» сегмент свого адміністративного законодавства України, базуючись на відповідних нормативних рішеннях провідних європейських регіональних організацій – Ради Європи та ЄС, які сьогодні виступають «лідерами» у процесі систематизації та кодифікації європейських принципів та стандартів у сфері діяльності публічної адміністрації, її взаємовідносин з громадянами[6, c. 82].
До прийняття у 2005 році Кодексу адміністративного судочинства України, у випадках виникнення публічно-правового спору, такий спір здебільшого вирішувався шляхом подання скарги до вищого органу публічної адміністрації чи/або її посадової особи, тобто із застосуванням норм адміністративно-процедурного законодавства. Введення у дію Кодексу адміністративного судочинства України, призвело до того, що у випадках виникнення публічно-правового спору, такий спір здійснюється передусім через звернення до адміністративного суду. Проте потреба захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб у відносинах з суб’єктом публічної адміністрації повинна виникати тільки у випадку, якщо суб’єкт публічної адміністрації, його посадова особа не забезпечили належну реалізацію цих прав. Потреба врегулювання публічно-правового спору шляхом досудового врегулювання спору не втратила своєї актуальності й на сьогодні.
На порядку денному сьогодення актуального значення набуває прийняття адміністративно-процедурного законодавства, яке може розв’язати проблемні питання вирішення публічно-правового спору без звернення фізичної або юридичної особи до адміністративного суду, шляхом позасудового його вирішення.
Необхідність законодавчого регулювання порядку діяльності органів публічної адміністрації, їх посадових осіб та інших суб’єктів, які законом уповноважені здійснювати владні управлінські функції, у їх відносинах із фізичними та юридичними особами не викликає сумнівів, а тому прийняття Закону України «Про адміністративну процедуру» дозволить: захистити права і охоронювані законом інтереси особи у відносинах із органами публічної адміністрації;полегшити проблему перевантаженості адміністративних судів;забезпечити публічний інтерес.
Література:
1. Світличний О. П. Адміністративні правовідносини у сфері земельних ресурсів України: проблеми теорії та практики правозастосування: монографія/ О. П. Світличний. – Донецьк: Державне видавництво «Донбас», 2011. – 410 с.
2. Компанієць І. М. Адаптація адміністративного законодавства до законодавства Європейського Союзу як запорука захисту прав людини/ І. М. Компанієць // Сучасна адміністративно-правова доктрина захисту прав людини : тези доп. та наук. повідомл. учасн. наук.-практ. конф., м. Харків, 17–18 квіт. 2015 року. – Х.: Право, 2015. – C. 170–173.
3. Колпаков В. К. Європейські стандарти адміністративного права/ В.К. Колпаков // Адміністративне право і процес. 2014. – № 3(9). – С. 6–14.
4. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністратвине право/за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К., 2007. – С. 9–32.
5. Тимощук В. П. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України/авт.-упоряд. В. П. Тимощук. – К., 2003. – 496 с.
6. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту/ В. Б. Авер’янов, М. А. Бояринцева, І. А. Кресіна та ін.; за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2007. – 588 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
