:: LEX :: МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ ТА ПИТАННЯ ЙОГО ДУАЛІСТИЧНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 31)

Термін подання матеріалів

14 квітня 2021

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ ТА ПИТАННЯ ЙОГО ДУАЛІСТИЧНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
 
14.06.2017 19:50
Автор: Коломійчук Ірина Леонідівна, студентка Вінницького відділення Ірпінського державного коледжу економіки і права
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Місцеве самоврядування є одним з невід’ємних елементів сучасної демократичної держави та громадянського суспільства. Йому відводиться провідна роль в управлінні територіями, адже, виконуючи цю функцію в окремо взятих населених пунктах чи їх об’єднаннях, воно виконує загальну функцію держави хоч і не у державний спосіб.

Спроби визначити природу місцевого самоврядування, а відтак відповісти на дуже важливе наукове запитання: чи є публічна влада, яку здійснюють територіальна громада та органи, які вона формує, відмінною від державної влади, чи ця влада має все таки державну природу, і вона делегується органам місцевого самоврядування державою в процесі її децентралізації та деволюції її владних повноважень на рівень територіальних спільнот громадян, призводять до постійних дискусій між дослідниками. 

Однак, оскільки однозначної відповіді на це питання до цього часу ще немає, то продовжують існувати та впливати на світову практику державотворення дві основні концепції місцевого самоврядування: громадівська та державницька, а також різні їх модифікації [4, с. 15].

Громадівська концепція ґрунтується на ідеї «суверенітету» територіальної громади у відносинах з державою, що випливає з постулату природного права територіальної громади, адже вона як суспільно-організаційна форма управління з’явилась задовго до виникнення держави. Тобто право територіальної громади, яке реалізується через утворені нею органи управління, є первинним і має форму публічної влади відмінну від влади державної, а відтак є незалежною від неї. Місцеве самоврядування співіснує з державою за формулою «дозволено все, що не заборонено законом».

Ідеї децентралізації та деконцентрації державної влади, делегування органами державної влади певних, визначених законом владних повноважень органам місцевого самоврядування для виконання державою своїх функцій лежать в основі державницької концепції місцевого самоврядування. В межах держави є лише одна влада – державна, причому як в центрі, так і на місцях. Проте для якісного функціонування держави частину своїх функцій, які прив’язані безпосередньо до відповідних територій і населення, держава передає на місця, визнаючи і гарантуючи місцеве самоврядування, яке за своєю функціональною конструкцією є більш гнучкою системою управління ніж державна вертикаль. Однак самоврядування може діяти лише на підставі, в межах і у спосіб визначені законом (державою). Відповідна формула співіснування держави і місцевого самоврядування – «дозволено лише те, що визначено законом».

Поєднання в Основному Законі громадівської і державницької теорій місцевого самоврядування дозволяють зробити висновок про певний дуалізм правового статусу місцевого самоврядування в Україні. Разом з тим є необхідність в аналізі норм Конституції, що закріплюють цей статус місцевого самоврядування.

Питання сутності місцевого самоврядування, на нашу думку, полягає не лише у з’ясуванні чи є воно владою і якщо так, то якою саме, а й у визначенні кола суб’єктів, які здійснюють функції самоврядування. 

З одного боку не можна не погодитись із визначенням ч. 2 ст. 5 Конституції України: носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Отже за цим визначенням суб’єктом, владодавцем є увесь народ, а не якась його частина, обмежена територією відповідних населених пунктів чи інших адміністративно-територіальних утворень. Поняття «влада» територіально обмежується лише кордонами держави. А відтак місцеве самоврядування не може мати своєю ознакою саме (суто) владу, що є ознакою держави.

Конституція України виділяє територіальну громаду як суб’єкт права на місцеве самоврядування (ч. 1 ст. 140), але при цьому не визначає територіальну громаду владодавцем (джерелом влади). Отже постає питання: чи є право мешканців населених пунктів самостійно вирішувати питання місцевого значення владою?

Вочевидь так, якщо брати до уваги норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які визначають, наприклад, виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад (ст. 26) чи повноваження виконавчих органів цих рад (гл. 2 роз. 2). Але яка природа цієї влади? Визначаючи коло повноважень виконавчих органів місцевих рад, Закон поділяє їх на власні (самоврядні) та делеговані. Отже держава визнає, що перекладає на місцеве самоврядування частину своїх функцій і жоден із науковців цього не заперечує. 

Проблема, на нашу думку, полягає у тому, що держава ніби «грається» у місцеве самоврядування. До такого висновку підштовхує сам Закон: навіщо чітко виписувати власні повноваження і при цьому визначати в Конституції, що питання місцевого значення можна вирішувати самостійно, але лише в межах Конституції і законів України (ч. 1 ст. 140)? Тобто держава визначає не окремі правила самоврядно-державної гри, а абсолютно усі [2, с. 41]. 

Підтвердження цієї думки знаходимо і в ч. 1 ст. 143 Основного Закону, адже визначаючи загальні повноваження територіальних громад та органів місцевого самоврядування, які вони утворюють, йдеться саме про ті питання, що віднесені до їх компетенції законом. 

Таким чином спрацьовує принцип державницької концепції місцевого самоврядування: «дозволено лише те, що визначено законом». І при цьому цей принцип спрацьовує в статтях Конституції, які наводять прихильники громадівської концепції щодо правоти своїх теоретико-правових позицій [1].

До того ж місцеве самоврядування на рівні районів і областей має чітко дуалістичний самоврядно-державний характер, що, на наше переконання, має негативний вплив на розвиток відповідних територій. Наприклад, важко навіть теоретично уявити, як мають втілюватись рішення обласної ради, яка за  чинним законодавством виражає спільні інтереси територіальних громад, що входять до складу відповідної адміністративно-територіальної одиниці, якщо функції її виконавчого комітету виконує обласна державна адміністрація (ст. 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні), котра є місцевим органом виконавчої влади з чітким вертикальним підпорядкуванням, і ніякої дієвої відповідальності перед облрадою ні голова такого «виконкому», ні інші посадові особи облдержадміністрації не несуть [2, с. 42].

Українська модель місцевого самоврядування, на наш погляд, вразлива невідповідністю поняття територіальної громади з її дійсними функціями. На розходження між конституційним і фактичним статусом територіальної громади вказував і В.М. Кампо [3, с. 13]. Аналіз базового закону про місцеве самоврядування дозволяє зробити висновок, що роль територіальної громади зводиться лише до виборів відповідних місцевих рад, сільського, селищного, міського голови та старости. А вже ради, виконавчі органи, які вони формують, посадові та службові особи органів місцевого самоврядування виконують управлінські, господарські, розпорядчі та інші функції. 




Література:

1. Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні / О.В. Батанов // – К., 2001. – 362 с. 

2. Єлісєєва І. О. Конституційний дуалізм місцевого самоврядування в Україні // Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. № 2. С. 41-44.

3. Кампо В. М. Місцеве самоврядування в Україні / В.М. Кампо // – К.: Ін Юре, 1997. – 36 с. 

4. Корнієнко М.І. Муніципальне право України. Концептуальні та організаційно-правові питання. Навч. пос. / М.І. Корнієнко // – К.: Алерта, 2005. – 144 с.




_______________________________

Науковий керівник: Петров Олег Іванович, викладач Вінницького відділення Ірпінського державного коледжу економіки і права



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
О ПРОБЛЕМНЫХ ВОПРОСАХ ПРИНЦИПА НЕВМЕШАТЕЛЬСТВА В МЕЖДУНАРОДНОМ ПРАВЕ
15.06.2017 19:47
КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО И ЧЕЛОВЕК В УСЛОВИЯХ РЕФОРМАЦИОННЫХ ПРОЦЕССОВ
14.06.2017 18:50
ПРОТИРІЧЧЯ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ У ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНІЙ СФЕРІ ТА КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ НА ЖИТЛО І ДОСТАТНІЙ ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ
14.06.2017 17:36




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше