:: LEX :: ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПОРІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ВИБОРЧИМ ПРОЦЕСОМ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 25)

Термін подання матеріалів

17 вересня 2020

До початку конференції залишилось днів 37


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПОРІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ВИБОРЧИМ ПРОЦЕСОМ
 
10.12.2007 20:06
Автор: Олефіренко Ельвіра Олексіївна, в.о. доцента Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці
[Адміністративне право. Митне та податкове право]
Виборчий процес має здійснюватись у визначеній законодавством послідовності. Так, законодавство України, яке визначає етапи організації та проведення виборів, становлять Конституція України, Закони України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про Центральну виборчу комісію». Але, незважаючи на детальну регламентацію у зазначених нормативних актах виборчих процедур, їх реалізація є досить проблематичною.
Судова практика свідчить про наявність значного масиву спорів щодо застосування виборчого законодавства майже на кожній із стадій виборчого процесу. Тому, актуальним є дослідження поняття та правової природи спорів, пов’язаних з виборчим процесом, з метою удосконалення порядку вирішення та попередження їх виникнення у майбутньому.
Окремим питанням зазначеної проблематики присвячені наукові праці Галушко Н., Кафарського В., Лугового І., Пасенюка О., Нікіфорова М., Самсіна І., Хаманевої Н. та ін. Проте, правова природа спорів, пов’язаних з виборчим процесом, та практика їх вирішення розглядається в юридичній літературі лише в контексті загальних проблем удосконалення виборчої системи чи способів захисту виборчих прав громадян.
Виборчі спори до недавнього часу розглядалися у порядку цивільного судочинства. У зв’язку з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства порядок вирішення зазначених спорів віднесено до компетенції адміністративних судів. Так, стаття 18 Кодексу адміністративного судочинства до компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ відносить, зокрема, спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом. Використовуючи дану термінологію, нажаль, зазначений нормативний акт не містить визначення поняття спорів, пов’язаних з виборчим процесом, що обумовлює необхідність його теоретичної розробки та закріплення на законодавчому рівні.
Будь-який спір передбачає наявність двох позицій, в яких виражені протилежні погляди [6, с. 5]. Якщо питання, яке становить зміст спору відноситься до сфери правовідносин, які регулюються адміністративним правом, його можна вважати адміністративним спором.
М. Нікіфоров вважає, що адміністративно-правовий спір являє собою індивідуальну адміністративну справу, яка виникає у зв’язку з тим, що у одного з учасників управлінських відносин складається враження, що його права чи законні інтереси обмежуються діями іншого учасника відповідних суспільних відносин, або один із учасників вбачає в діях іншого ознаки порушення правил, діючих у сфері державного управління [2, с. 41].
Адміністративно-правовий спір є різновидом юридичного конфлікту. Його розуміють як прояв об’єктивних і суб’єктивних протиріч, які виражаються у протидії сторін, тобто спостерігається ситуація, коли суб’єкти взаємодії прагнуть досягнення таких, що взаємно виключають чи суперечать одна одній цілі [4, с. 27].
У статті 3 Кодексу адміністративного судочинства вказується, що справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оскільки предметом спорів, пов’язаних з виборчим процесом, є питання публічно-правового характеру, однією із сторін, як правило, виступає суб’єкт владних повноважень, а також передбачена спеціальна процедура їх вирішення на основі матеріальних і процесуальних норм адміністративного права, такі спори можна визначити як різновид адміністративно-правових.
Відповідно до ч. 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. На думку Самсіна І., публічний характер спору визначається не суб’єктним складом правовідносин, на підставі яких він виник, а певним публічним інтересом, що наявний у цих правовідносинах [3, с. 2].
Хаманева Н. стверджує, що обов’язковим учасником адміністративно-правового спору являється орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх структурні підрозділи, посадові особи, які мають державно-владні повноваження [6, с. 6].
Правовідносини, пов’язані з виборчим процесом досить різноманітні, що обумовлює різний їх суб’єктний склад.
Аналіз ч. 1 статті 2 та п. 8 ч. 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства свідчить, що коло позивачів в адміністративній справі необмежене. Позивачем може бути особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Відповідачем згідно з п. 9 ч. 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства може бути суб’єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Предметом оскарження за статтею 175 Кодексу адміністративного судочинства можуть бути дії чи бездіяльність кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових та уповноважених осіб, офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу, що порушують законодавство про вибори. Право оскаржувати дії чи бездіяльність вказаних осіб мають кандидат, партія (блок), місцева організація партії (блок місцевих організацій партій).
Отже, сторонами у справі, яка розглядається у порядку статті 175 Кодексу адміністративного судочинства, можуть бути особи, жодна з яких не є суб’єктом владних повноважень, що протирічить п. 1 ч. 1 статті 3 зазначеного кодексу. Тому, необхідно визначення сторін привести у відповідність до суб’єктного складу адміністративної справи, зокрема, звузивши значення поняття відповідача до суб’єкта владних повноважень.
До компетенції адміністративних судів належать не всі спори, пов’язані з виборчим процесом. Так, відповідно до ч. 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
На думку, Самсіна І., чітке дотримання критеріїв розмежування компетенції судів щодо розгляду справ, які виникають з виборчого процесу, є принципово важливим для формування практики застосування положень адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 1 статті 5 КАС адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Виборче законодавство теж містить процесуальні норми, які визначають процедуру оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів виборчого процесу.
Аналіз судової практики свідчить, що при розгляді справ, пов’язаних із виборчим процесом, мала місце проблема із застосуванням Кодексу адміністративного судочинства та виборчих законів стосовно визначення підвідомчості та підсудності цих справ, що обумовлено наявністю колізій між зазначеними законодавчими актами. А відтак, відсутність ясності у визначенні термінів, встановлення різних процесуальних норм, що регулюють порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єктів оскарження, внесло дисбаланс у механізм захисту прав і законних інтересів учасників виборчого процесу [5, с. 7].
Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок про те, що спір, пов’язаний з виборчим процесом є візновидом адміністративно-правового спору. Йому властиві загальні ознаки, притаманні усім адміністративно-правовим спорам, а також специфічні, обумовлені його особливою природою.
Спір, пов’язаний з виборчим процесом, який вирішується у порядку адміністративного судочинства можна визначити як протиріччя між учасниками виборчого процесу, пов’язані із застосуванням норм виборчого права, вирішення яких здійснюється в порядку встановленому Кодексом адміністративного судочинства, при умові, що хоча б однією із сторін виступає суб’єкт владних повноважень.
Статті 172-179 Кодексу адміністративного судочинства, розміщені у Главі 6 «Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ», які характеризують окремі провадження у справах по спорах, пов’язаних з виборчим процесом, доречно виділити в окрему главу під назвою «Особливості провадження по спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму» відповідно до п. 5 статті 17 зазначеного кодексу.

Література:
1. Кодекс адміністративного судочинства: Науково-практичний коментар/За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонової – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 552 с.
2. Никифоров М.В. Реформа административного права в современной России // Национальные интересы. – 2002. – №3. – С. 40-43.
3. Самсін І.Л. Адміністративне судочинство як механізм захисту прав учасників виборчого процесу // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – №2 (66). – С. 2-12.
4. Социальные конфликты: экспертиза, прогнозирование, технология разрешения. Вып. 1.– М.–1991.
5. Судова практика Вищого адміністративного суду України. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 416 с.
6. Хаманева Н.Ю. Административно-правовые споры: проблемы и способы их разрешения // Государство и право. – 2006. – №11. – С. 5-13.

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
27.11.2007 08:01
УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ НЕДЕРЖАВНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ
10.11.2007 13:50
ПРИЧИНИ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
05.12.2007 19:55
ДО ПИТАННЯ ПРО ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ОВС УКРАЇНИ
05.12.2007 18:28




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше