«Дитина народжує батьків» - цей вислів одного з найвідоміших нонконформістів так цілісно і глибоко передає зміст одного з найважливіших інститутів сімейного права – інституту батьківства. Ми традиційно звикли синтаксично ставити народження дитини на друге місце, хоча сам момент народження дитини і призводить до виникнення батьківських прав та обов`язків шляхом встановлення походження дитини від певних батьків.
Стаття 121 Сімейного кодексу України (далі СК України) регламентує, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому законодавством України [1]. В той же час норми статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 р. №2398-ІV (далі ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану) вказують на необхідність одночасної державної реєстрації походження дитини та її народження. [2]. Отже, можна стверджувати про нерозривність зв`язку народження дитини та її походження, за винятком таких небагатьох виключень, як: усиновлення, сурогатне материнство одного типу (жінка виношує власну дитину, яку потім передає на усиновлення певному подружжю), неможливість установити генетичну спорідненість дитини (за відсутності будь-якої інформації про момент народження дитини та про її батьків).
Вище зазначене обумовлює мету написання доповіді, яка полягає у визначенні взаємозв`язку народження дитини та її походження, зокрема у тих випадках, коли на визначення походження дитини безпосередньо впливає не тільки факт народження, а і його момент.
Останні десятиріччя показали підвищення інтересу науковців до питання народження і походження дитини. Певні дослідження в цій сфері проводили такі науковці, як З.В.Ромовська, Л.В.Красицька, Т.О.Фадєєва, Х.І.Вонсович, та інші. Підвищення інтересу до даного питання в деякій мірі стимулював розвиток медичної науки, зокрема, з`явилися наукові праці щодо визначення походження дитини у разі її народження за допомогою репродуктивних технологій. Але питання визначення взаємозв`язку народження і походження дитини, зокрема в сенсі взаємозв`язку моменту народження дитини із визначенням її походження предметом окремих досліджень вітчизняних науковців не виступало.
Т.О.Фадєєва визначає походження дитини та реєстрацію дитини, як дві ознаки або умови одного цілісного юридичного факту, який породжує правовідносини батьківства. При цьому народження дитини та її походження зазначений автор ототожнює (як передумови виникнення батьківських прав), розглядаючи усиновлення та батьківство за допомогою репродуктивних технологій як правовідносини прирівняні до батьківських [3, С.351-352]. З таким твердженням не можливо погодитись зважаючи на зміст норм СК України, якими передбачено визначення походження дитини народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій [1, ст.123].
Більш виваженим за таких обставин видається підхід Л.В.Красицької, яка аналізуючи питання про визначення підстав виникнення батьківських прав та обов`язків, обґрунтовує наявність юридичного складу, елементами якого є: народження дитини; встановлення походження дитини від матері та батька і державної реєстрації народження дитини та її походження. При цьому необхідно розуміти, що властивістю юридичного складу є нерозривність зв`язків його елементів в певній послідовності, яка була наведена вище. Отже, визначенню походження дитини – обов`язково має передувати фактичне народження цієї дитини але це не завжди означає офіційне визнання походження дитини від її біологічних батьків [4, С. 222-223].
З положень СК України та ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» можна дійти висновку, що у разі народження дитини у медичному закладі біологічний зв`язок дитини і матері підтверджується відповідною довідкою виданою закладом охорони здоров`я або рішенням суду про встановлення факту народження, а порядок визначення походження дитини від батька: залежить від цілого ряду умов: чи перебуває батько в шлюбі із матір`ю дитини чи ні; чи перебував у шлюбі із матір`ю дитини раніше і як давно; чи визнає мати походження дитини від певного чоловіка; та інші.
Статтею 122 СК України презюмується походження дитини від чоловіка її матері, якщо вони перебувають у шлюбі. Дитина вважається народженою від «шлюбних» батьків, навіть коли вона народилася в день укладення їх шлюбу хронологічно після його реєстрації [5, С.295]. Більше того ст. 122 СК України встановлює, що дитина походить від подружжя навіть у тому випадку, коли така дитина зачата у шлюбі, але народжена після його припинення. Другою і третьою частинами цієї ж статті обмежується строк дії зазначеного принципу – до спливу 10-ти місяців після припинення шлюбу чи визнання його недійсним, в тому числі і у випадку припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка. Отже, якщо дитина народиться після спливу 10 місяців після припинення шлюбу – батьківство презюмуватись не буде, і відповідно походження такої дитини буде визначатись за правилами статей 126,128, 130 [1].
Відповідно в зазначеній ситуації відіграє роль не тільки біологічний і соціальний критерій для визначення походження дитини, а й фактичний момент народження дитини. Походження дитини народженої о 23:59 буде визнаватись за попереднім чоловіком матері, але походження дитини народженої на хвилину пізніше не може визначатись від даного чоловіка без його безпосереднього волевиявлення, а дитина буде зареєстрована за прізвищем матері, що може негативно впливати на її психологічний стан. Отже, за таких умов момент народження дитини впливає на її походження та особисті немайнові права.
Значно складнішою буде та ж сама життєва ситуація, але за умови, що шлюб припинено у зв`язку із смертю чоловіка. В такому випадку різниця у хвилину в моменті народження дитини може вплинути не тільки на особисті немайнові, а і на майнові права, адже право на спадкування цієї дитини буде прямо залежати від визначення її походження від батька. За таких обставин виникає важливе питання: що вважається народженням дитини, з якого моменту дитину можна вважати народженою? Це важливо з юридичної точки зору, адже з моменту народження людина здобуває правоздатність [6, ст.25], а також саме із народженням дитини пов`язується її право на життя та набуття особистих немайнових прав до яких належить і право дитини на встановлення її походження [6, ст.69]. Законодавством України чітко не визначено, що вважається моментом народження дитини, але із зазначеного вище можна дійти висновку, що момент народження дитини прямо пов`язується із виникненням права на життя, яке, згідно із статтею 6 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. №2402-ІІІ, виникає з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я[7]. Вказані критерії відображено в Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості №179 затвердженої Міністерством охорони здоров`я 29.03.2006 р. Згідно з п.1.2. Інструкції живонародження – це вигнання або вилучення з організму матері плода, який після вигнання/вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того, чи перерізана пуповина і чи відшарувалась плацента) дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних м'язів. Важливо звернути увагу, що достатньо хоча б однієї з названих ознак для визнання дитини живонародженою. Крім цього відповідно до п.1.7. зазначеної Інструкції виділяється так звана інтранатальна смерть плода, що означає його смерть у першому чи другому періоді пологів, тобто до повного виходу дитини із організму матері. Необхідно підкреслити, що в даному випадку вживається термін плід, а не дитина [8].
Отже, у випадку початку пологів до спливу 10-ти місячного строку після розлучення, а відділення дитини від організму матері після спливу такого строку – така дитина буде вважатися народженою від матері, що не перебуває у шлюбі та відповідно визначатиметься її походження. Значно ускладненою є наведена ситуація у випадку припинення шлюбу у зв`язку із смертю батька (колишнього чоловіка). За таких умов подати спільну заяву про визнання батьківства неможливо, і довести походження дитини від колишнього чоловіка можна тільки через суд, але для того, щоб відповідний позов було прийнято необхідно надати суду свідоцтво про народження, в якому прізвище дитини буде визначено за прізвищем матері. Фактично дитина позбавляється можливості мати юридично оформлене походження від власного батька, зокрема шляхом надання батьківського прізвища. Як зазначає Вонсович Х.І. при визначенні походження дитини реалізується важливе право дітей знати своїх батьків, а у випадку порушення чи обмеження такого права можна говорити про дискримінацію дитини в сенсі статі 52 Конституції України [9], адже всі діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним[10, С.93].
Відповідно до практики Європейського суду бажання матері відобразити в офіційних документах справжнє походження дитини безперечно охоплюється її приватним життям у сенсі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція).
Висновки. Розглядаючи взаємозв`язок народження дитини та визначення її походження необхідно розмежовувати ці поняття, але розглядати їх як елементи одного юридичного складу, пов`язані певною хронологічною послідовністю. На визначення походження дитини впливає не тільки її народження, а і в деяких випадках і момент такого народження. Так, походження дитини народженої в день шлюбу визначається за різними правилами в залежності від моменту народження до чи після реєстрації шлюбу. Момент народження дитини може впливати на визначення її походження і при її народженні після припинення шлюбу її батьками. При визначенні моменту народження в такому випадку необхідно враховувати що дитина народжена за хвилину після спливу 10-ти місячного терміну буде зареєстрована за прізвищем матері, у випадку, коли батько добровільно не визнає її походження. У випадку смерті батька таке визнання унеможливлюється. відображення в офіційних документах справжнього походження дитини охоплюється правом на приватне життя в сенсі ст.8 Конвенції. Такі обставини призводять до дискримінації в сенсі ч.1 ст.52 Конституції України.
Література:
1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. №2947-ІІІ //Голос україни - №38 (26.02.2002)
2. Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 р. №2398-ІV // Голос україни - №137 (27.07.2010)
3. Гражданское право. Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - Часть III.- М.: ПРОСПЕКТ, 1999. - 592 с.
4. Красицька Л.В. Підстави виникнення прав та обов`язків матері, батька і дитини / Л.В.Красицька // Держава і право – Випуск 59 – С.220-226
5. Ромовська З.В. Українське сімейне право: підручник / З.В. Ромовська. – К.: Правова єдність, 2009 – 500 с.
6. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Голос України. - №45(12.03.2003)
7. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. №2402-ІІІ // Голос україни - №98 (06.06.2001)
8. Наказ Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості» від29.03.2006 р. №179
9. Конституція України від 28 червня 1996 р.
10. Вонсович Х.І. Презумція шлюбного походження дитини /Х.І.Вонсович // Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія» - Випуск № 1/2014 – С.92-101
11. Постановление Европейского суда по правам человека по делу «Знаменская против Росийской Федерации» // Бюллетень Европейского суда по правам человека. Российское издание. - 2006. - N8.- С.30 - 37.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
