:: LEX :: ЗАХИСТ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАНІСТЬ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 4


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЗАХИСТ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАНІСТЬ
 
17.10.2017 21:14
Автор: Співак Ірина Вікторівна, старший викладач кафедри господарського та адміністративного права факультету соціологі і права Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право]

Права людини є універсальними та невід’ємними правами людини висловлюватись, діяти, зростати, вчитись і жити відповідно до свого світосприйняття[1]. Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними [2] і мають охоронятись законом з огляду на те, що саме права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави ( ст. 3 Конституції України). 

Ефективний і досконалий механізм реалізації та захисту прав і основних свобод людини є ознакою правової держави. Особа, права якої порушуються, має право щодо їх захисту в суді, в т.ч. ( відповідно до ст. 55 Конституції України ) в міжнародній судовій установі – Європейському суді з прав людини ( далі – Європейський суд ), уповноваженому розглядати заяви відповідно до ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Права і свободи передбачені Конвенцією, зачіпають найважливіші сторони життя особи і мають громадянську,політичну, економічну і соціальну спрямованість.

До невід’ємних, невідчужуваних громадянських прав, визначених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини ( далі – Конвенції )  належать, в тому числі, і право на свободу та особисту недоторканість 

Так, відповідно до ч.1 ст.5 Конвенції кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість та жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як, зокрема, ( п. е ) законне затримання людей для запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань, людей психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг [3].

Стаття 5 Конвенції неодноразово була предметом розгляду в багатьох справах в Європейському суді, а, отже, як казали в давньому Римі: Cursus curiae est lexcuriae ( практика суду – закон для суду ).

Щодо права на свободу, то стаття 5 ( п.1 ) проголошує особисту свободу в класичному її розумінні, тобто фізичну свободу особи ( Engel v. Netherlands A 22 . 58 (1958)).

Як зазначив один із фундаторів сучасної ліберальної політичної філософії І.Берлін, “ свобода – це свобода: не  рівність, рівноправність, або справедливість, не щастя або чисте сумління” [4].

Домінантою зазначеної статті Конвенції є положення щодо того, що, хоча право на свободу не є абсолютним, особу може бути затримано лише на законних підставах, чітко визначених національним законом ( який відповідає європейським стандартам). Так, Законом України “ Про протидію захворюванню на туберкульоз “передбачено, що в разі встановлення факту порушення пацієнтами, хворими на заразливі форми  туберкульозу, під час лікування встановленого протиепідемічного режиму, їх може бути примусово госпіталізовано до спеціалізованих медичних закладів[5]. Але застосування такого закону повинно бути передбачуваним ( Baranovski v. Poland Judgment of 28 March 2000). Необхідним є встановлення наявності конкретної правової норми, правомірності її застосування в конкретній ситуації та наявності такої ситуації. Так, у справі Van der Leer v. Netherlands, було порушення щодо процесуальної вимоги, згідно з якою суд повинен перевірити обґрунтованість того, що  особу віддали до психіатричної лікарні ( Van der Leer v. Netherlands A 170- A(1990)).

Законодавство щодо запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань, а також обмеження свободи душевнохворих, алкоголіків, наркоманів або бродяг повинно відповідати ст. 5 Конвенції. Судом неодноразово наголошувалось на необхідності контролю з боку держави умов утримання громадян в психіатричних лікарнях (законності поміщення) та їх відповідності вимогам Конвенції ( Zaichenko v. Ukraine ( 2015 )).

Визначивши у справі Winterwerp  v. Netherlands (Winterwerp  v. Netherlands A 33/36 ( 1979 ) поняття душевнохворого, Європейський суд встановив основні (мінімальні) критерії ( об’єктивна медична експертиза; екстремальний характер та ступінь психічного розладу; позбавлення волі тільки на період такого розладу). Відповідність зазначеним критеріям свідчитиме про те, що вимоги ст. 5 (1) Конвенції не порушені, і затримання не є свавільним.

Суд завжди спирається на ці критерії , розглядаючи аналогічні справи. Так, у справі Ракевич проти Росії, Європейським судом відмічено, що термін “душевнохворий” не може бути чітко визначеним з огляду на те, що психіатрія є галуззю медицини, що розвивається. Психіатрію ж не можна використовувати задля арешту особи з нестандартною поведінкою ( справа Winterwerp ), до того ж, примусове поміщення під варту через психічний розлад  може бути визнано “законним“ у сенсі положень ст. 5 (1) (е) Конвенції лише за умови дотримання мінімальних критеріїв. Закон вимагає, щоб такі справи розглядались лише на основі медичними показаннями. Європейський суд зазначив, що у випадку з Ракевич заявницю було віддано до психіатричної лікарні незаконно ( через порушення передбаченої законом процедури).З огляду на зазначене, мало місце порушення ст.5 (1) Конвенції ( Rakevich v. Russia (2003).

Отже, девіація від  вимог проведення медичної експертизи допускається лише за надзвичайних обставин та з виконанням цієї вимоги у подальшому ( у справі Winterwerp v. Netherlands ). Але й за надзвичайних обставин має бути забезпечене подальше ( хоча б первинне обстеження) з метою визначення, чи є особа душевнохворою і чи, дійсно, є потреба у затриманні. До того ж, у справі K. C. v. Poland ( 2014 ) Європейський суд зазначив, що компетентними державними органами має бути забезпечено проведення регулярних психіатричних експертиз для оцінки законності подовження терміну тримання в спеціалізованих закладах осіб з психічними розладами.

Слід відзначити, що вимоги стосовно затримання душевнохворих осіб можна застосовувати (до певної міри) й до наркоманів та алкоголіків ( ст.5 (1)). Оскільки відокремити алкоголізм в медичному сенсі від побутового пияцтва є досить складним, Європейський суд визначив, що затримання особи, що перебуває у стані сп’яніння (не є алкоголіком за медичним висновком) допускається за умови небезпечності її поведінки для себе чи для оточуючих ( Witold Litva v. Poland № 26629/95 ( 2000 ).

Предмет та мета Конвенції, як правового акту, що забезпечує захист прав людини, вимагає, щоб її норми тлумачились та застосовувались таким чином, щоб передбачені гарантії були реальними та ефективними. Крім того, будь-яке тлумачення гарантованих прав і свобод має відповідати загальному духу Конвенції – правового акту,метою якого є забезпечення та розвиток ідеалів і цінностей демократичного суспільства.

Література:

1. Кофи Аннан. Выступление в Комиссии ООН по правам человека// Проблемы вмешательства. Выступление Генерального секретаря Организации объединенных Наций. ООН, 1999. – с. 20-21.

2. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на  18 серпня 2011 р.: ( Офіційний текст ).- К.: Паливода А.В., 2011. – 56 с.  

3. Огляд практики Європейського суду з прав людини: Норми  та стандарти Конвенції про захист прав і основних свобод людини/ Міністерство юстиції України. – К.: Видавничий Дім “ Ін Юре “, 2001. – 64 с.

4. Берлин И. Философия свободы. Европа. –М., 2001. – 448.

5. Закон України від 05.07.2001. - № 2586-111/ВРУ: http: zakon3.rada.gov.ua/laws/2586.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше