:: LEX :: ТАЄМНИЦІ У ПРИВАТНОМУ ПРАВІ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 10


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ТАЄМНИЦІ У ПРИВАТНОМУ ПРАВІ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД
 
21.10.2017 11:36
Автор: Плоткіна Юлія Євгенівна, студентка 2-го курсу магістратури, Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки Національної академії Служби безпеки України
[Секція 11. Право інтелектуальної власності та його захист. Інформаційне право]

Відсутність достатніх науково-теоретичних досліджень з проблем приватних таємниць ведуть до неврегульованості правового статусу адвокатської, лікарської, нотаріальної, комерційної таємниць, що і визначає актуальність теми наукового дослідження. Для більш глибокого аналізу таємниць та розуміння їх суті та призначення в праві, пропонуємо звернутися до історичних витоків таємниць.

Аналіз наукової літератури дозволяє дійти до висновку, що до початку XVIII сторіччя в російській державі існувала лише таємниця сповіді, відношення до якої регулювалося «Духовним регламентом про право чина церковного та чернечого». Доданням до «Духовного регламенту», який було складено Феофаном Прокоповичем у 1722 році на підставі указу царя Петра, був визначений порядок та умови розголошення сповіді. 

Пізніше став відомий інститут військової таємниці. Так, Артикул військовий (1715 р.) та Статут морський (1720 р.)  регламентували не тільки поняття військової таємниці, а й перші норми із захисту інформації – заборону її розголошення під страхом смерті. 28 лютого 1720 року царським указом введено обов’язок збереження державної та службової таємниці (Статут про службу громадянську, ст. 709). 

Але все це таємниці публічного права. Лише до середини XIX – на початку XX сторіччя остаточно сформоване  законодавче регулювання таємниці в Російській імперії та відповідальність за порушення її збереження. З’являється правовий захист таємниці приватного життя, професійної таємниці лікарів, адвокатів, чиновників та нотаріусів, фабричної та торгівельної (комерційної) таємниці. 

Вважається, що в установчих документах «Банку св. Амброзіуса», який був заснований у Мілані 1593 року, міститься перша письмова згадка про банківську таємницю. Прусський король Фрідріх Великий у XVIII ст. видав спеціальний лист, за яким особи, які вели банківські операції, були зобов’язані довічно зберігати таємницю про них [2, 91].

Суттєвий розвиток інституту банківської таємниці був пов’язаний із створенням Державного комерційного банку Росії 17 травня 1817 року. Було встановлено, що ніхто в жодному разі не мав права вимагати для ознайомлення рахунки та перекази інших осіб. 

Поняття адвокатської таємниці вдосконалюється з появою  «Прав, за якими судиться малоросійський народ», де в ст. 303 вказано про відвід від участі справи адвоката, який розголосить відомі йому відомості по                  справі [3, 1].

Що стосується лікарської таємниці, то зазначимо, що правило про зберігання лікарської таємниці прийшло з античності й існує в медицині близько 2500 років . Вперше поняття лікарської таємниці чітко сформувалося в клятві Гіппократа: «Що б при лікуванні - також без лікування – я не побачив чи не почув стосовно життя людського з того, що не потрібно коли-небудь розголошувати, я змовчу про те, рахуючи подібні речі таємницею» .

Досліджуючи історію регулювання питань збереження лікарської таємниці в Україні, виокремлюють чотири періоди її розвитку, зокрема:

- перший: від зародженості державності до Х століття – «давній період»;

- другий: від X – до початку XX ст. – «дорадянський період»;

- третій: від 1917 до 1991 pp – «радянський період»;

- четвертий: починаючи з 1991 року і до сьогодення – «сучасний період»[4].

Якщо стисло простежити розвиток інституту комерційної таємниці, то слід зазначити, що комерційна таємниця, як засіб захисту господарської, торговельної та іншої діяльності, існувала ще в царській Росії. Так, на початку XX століття російський учений Г.Ф. Шершеневич розглядав крадіжку конфіденційної інформації як одну з форм недобросовісної конкуренції: «Проявом недобросовісної конкуренції визнається збір чужих комерційних таємниць, або підкуп службовців, або направлення підставних робітників» .

Вперше норми про захист комерційної таємниці з’явилися в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1863 р. встановлювалась кримінальна відповідальність службовців торгівельних та промислових підприємств, що мали доступ до таємниці в силу службового становища [1, 10]. 

Початок правового регулювання відносин, пов'язаних із комерційною таємницею, в законодавстві, що діяло на теренах України, пов'язують із прийняттям 4 червня 1990 року Закону СРСР «Про підприємства в СРСР», а також зі встановленням у травні 1991 року загальних засад правової охорони секретів виробництва та ноу-хау в ст. 151 Основ цивільного законодавства СРСР і союзних республік. 

Література:

1. Килимник І. І Правова характеристика забезпечення комерційної таємниці на підприємстві в умовах ринкової економіки: монографія /І. І. Килимник, О. В. Харитонов; Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. – Х.: ХНУМГ, 2014. – с. 82.

2. Казаков Ю.Ю. Історичні витоки становлення та розвитку інституту ту банківської таємниці / Ю. Ю. Казаков // Актуальні проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної інтернет - конференції ім. Ю. С. Червоного (м. Одеса, 13 груд. 2013 р.) / за загальною редакцією М. Мінченко ; МОН України ; НУ ОЮА. – Одесса : Фенікс, 2014. – С. 89-94.

3. Дєдова О. Адвокатська таємниця-фундаментальна основа діяльності адвоката / О.Дєдова // Юридична газета. – 2011. - № 3-4. – С. 1.

4. Шатковська І. В. Правове регулювання інституту лікарської таємниці (українська історія та міжнародний досвід) / І. В. Шатковська // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 140-141.

___________________________________

Науковий керівник: Шепета Олена Василівна, доцент кафедри орзанізації захисту інформації з обмеженим доступом Навчально-наукового інституту інформаційної безпеки Національної академії Служби безпеки України, кандидат юридичних наук
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше