:: LEX :: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В УКРАЇНІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 25)

Термін подання матеріалів

17 вересня 2020

До початку конференції залишилось днів 36


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В УКРАЇНІ
 
07.11.2017 19:46
Автор: Безклуба Олена Олександрівна, студентка 2 року навчання за освітнім рівнем “Магістр”, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
[Секція 9. Господарське право. Господарське процесуальне право]

На сьогоднішній день економіка України переживає новий етап розвитку – вона стає все більш орієнтованою на інформаційно-комунікаційну сферу господарювання. Менш, ніж за десятиліття у світі відбулися колосальні зміни, внаслідок яких електронна комерція стала невід’ємною частиною діяльності суб’єктів економічної активності. Електронні господарські договори набувають все більшого поширення серед суб’єктів господарювання і вже існують прецеденти звернення до суду осіб за захистом порушених прав та інтересів. 

Особливої актуальності в Україні ці питання набувають у зв’язку із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», в якому вперше детально врегульовано порядок здійснення електронної торгівлі. Метою даної роботи є аналіз законодавства, практики і доктринальних досліджень з тим, щоб виявити проблеми правового регулювання електронної комерції.

Однією з головних перешкод на шляху розвитку електронної торгівлі в Україні є відсутність чіткої та послідовної державної політики у вказаній сфері [10, с.15]. Аналіз законодавства, судової практики свідчать про існування низки проблем у правовому регулювання електронної торгівлі в Україні.

Перша проблема має теоретичне спрямування і пов’язана із дефініцією «електронна комерція» та її співвідношенням з поняттям «електронна торгівля». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) під електронною комерцією розуміються відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов’язки майнового характеру [2]. Аналізуючи вказане визначення, необхідно зазначити, що автори Закону не врахували того, що в законодавстві України взагалі не визначено поняття «комерція». Практика його застосування знайшла своє відображення не в норматиано-правових актах, а в діловому господарському обороті [8, с.32]. Як правило, поняття «комерція» ототожнюється з торговельною діяльністю, тобто здійсненням процедури купівлі-продажу та сприянням цьому процесу. Існують різні погляди на визначення комерції, зокрема як одну із сучасних форм організації і здійснення господарської, переважно банківської і торговельної діяльності;[6, с.4] як систему взаємовідносин у сфері здійснення обміну електронними документами та інформацією між суб’єктами господарювання з використанням глобальної мережі Iнтернет [7, с.5]. У сучасній науковій економічній літературі приділено достатньо уваги визначенню термінів «електронна комерція» та «електронна торгівля». Американські вчені А. Саммер та Г. Дункан у своїй роботі «Електронна комерція» розмежовують поняття електронна комерція та електронна торгівля, зазначаючи, що друга є лише категорією першої, що обмежується безпосередньо операцією купівлі-продажу [5, с.337].  В Законі також дається окреме визначення «електронної торгівлі» - це господарська діяльність у сфері електронної купівлі-продажу, реалізації товарів дистанційним способом покупцю шляхом вчинення електронних правочинів із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем [2].

Враховуючи, що метою електронної комерції, в розумінні Закону, є отримання прибутку, можна стверджувати, що електронна комерція є господарською діяльністю, що здійснюється з метою отримання прибутку, тобто підприємництвом або господарською комерційною діяльністю у розумінні Господарського кодексу України (далі — ГК України) (глава 4). Таким чином, термін «електронна комерція», вжитий у назві і тексті Закону, не зовсім вдалий, бо, по-перше, містить термін «комерція», який взагалі не визначений законодавством України, а по-друге, його застосування не розкриває суті, звужує предмет правового регулювання Закону лише до електронної торговельної діяльності, хоча у Законі врегульовано значний масив відносин, пов’язаних із веденням взагалі господарської комерційної діяльності. З метою усунення цього недоліку пропонуємо викласти назву Закону у такій редакції: «Закон України «Про електронну комерційну діяльність» та замінити у тексті Закону термін «електронна комерція» на «електронна комерційна діяльність».

Наступна проблема, що існувала достатньо довгий період і була вирішена лише із прийняттям Закону пов’язана із визначенням сутності і місця електронної форми господарського договору. Відповідно до ст. 3 Закону електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі [2]. В українській доктрині права погляди щодо електронної форми договору різняться. Так, одні науковці, як Д. Сахарук, В. Харчук, Н. Блажівська, поділяючи підхід прийнятий в багатьох зарубіжних країнах, вважають, що електронна форма договору є окремою формою правочину. Відповідно до цього підходу «письмова» та «електронна» форми є видовими щодо родового поняття «запис», тобто фіксацію змісту правочину на матеріальному або електронному носієві, який надає можливість зберігати інформацію про зміст правочину протягом тривалого часу і відтворити її на першу вимогу у формі, зрозумілій людині [9, с.45]. На думку представників іншої позиції, зокрема І. Спасибо-Фатєєвої, А.Чучковської, О. Ґудзь, договір, вчинений з використанням електронних засобів зв’язку, є різновидом письмової форми. Як слушно зазначає А. Чучковська, еволюція носія письмової форми не призводить до виникнення нової форми поряд із письмовою [11]. Новий Закон «Про електронну комерцію» фактично вирішує цю суперечку, визначаючи, що електронний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Проте, варто звернути увагу, що при прийнятті Закону і наданні електронному договору статусу письмової форми, в низку нормативно-правових актів досі не було внесено зміни. Тому варто наголосити на необхідності внести доповнення до чинного ГК України, зокрема: врегулювати питання щодо виокремлення такого різновиду письмової форми договору як електронна; закріпити які саме договори можна укладати в електронній формі, порядок їх укладення тощо. 

Із проблемою визначення сутності і значення електронного договору тісно пов’язана ще одне питання – використання підпису у сфері електронної комерції. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа [1]. Відповідно до ст. 12 Закону моментом підписання електронного правочину є, серед інших, використання електронного підпису або електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП). Проблемне питання полягає в тому, що являє собою на практиці електронний підпис, чим відрізняється електронний підпис від електронного цифрового підпису та чи визнаються укладеними договори, в яких не проставлений електронний цифровий підпис. Якщо із електронним цифровим підписом питання врегульоване на рівні окремого закону, то розуміння «простого» електронного підпису є більш суперечливим, адже в сфері обігу товарів, послуг в мережі Інтернет покупці та замовники, зацікавлені у спрощенні укладання договору, не завжди мають відповідний підпис, вони скоріше відмовляться від договору, ніж будуть отримувати ЕЦП. Відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний підпис — дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних [3]. Електронний підпис (не цифровий) створюється за допомогою використання кодів, паролів тощо та підтверджує факт формування електронного підпису певною особою. Наприклад, використання логіна і пароля до «особистого кабінету» на веб-сайті, використання паролів, висланих на мобільний телефон чи електронну пошту при здійсненні конкретної операції. Фактично, відмінність електронного підпису від електронного цифрового підпису полягає у тому, що саме останній є «зашифрованим ідентифікатором особи» і унеможливлює його відтворення сторонніми особами. Адже в електронній комерції процедура створення і перевірки підпису є гарантією справжності та дійсності договірних зобов’язань, а також захистом від їх односторонньої зміни або порушення [4, с.75].

Актуальним є також питання використання електронних грошей  суб’єктами малого підприємництва. Недоліком є те, що новим Законом не передбачається внесення змін до Податкового кодексу України щодо можливості платникам єдиного податку використовувати альтернативні способи розрахунків, таких як електронні гроші. Зважаючи на це, доцільним було б врегулювати використання електронних грошей у сфері електронної комерції.

Таким чином, сфера електронної комерції у зв’язку із стрімким розвитком технологій стає одним із найпоширеніших сфер господарської діяльності. Проаналізувавши проблеми правового регулювання у сфері електронної торгівлі, можна зробити висновки про те, що законодавство перебуває ще на стадії становлення і розвитку, тому потрібно, враховуючи стрімкий розвиток технологій, вносити зміни і коригувати правові норми з метою ефективного регулювання електронної діяльності суб’єктів господарювання. 

Література:

1. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» / Відомості Верховної Ради України (ВВР)// - 2003. - N 36. – 275с.

2. Закон України «Про електронну комерцію»/ Відомості Верховної Ради (ВВР) // - 2015. - № 45. – 410 с.

3. Закон України «Про електронний цифровий підпис» / Відомості Верховної Ради (ВВР) // - 2003. - № 36. – 276 с.

4. Актуальні проблеми господарського права (Особлива частина): навч. посіб. / за ред. В. С. Щербини, В. В. Рєзнікової. – К. : Юрінком Інтер, 2016. – 800 с.

5. Білявська Ю.В. Регулювання електронної комерції в Україні / Ю.В. Білявська // «Молодий вчений». - 2016 р.,  -  № 10(37). -  С. 336-339. 

6. Дутов М.М. Правове забезпечення розвитку електронної комерції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право; господарсько-процесуальне право» / М.М. Дутов. – Донецьк, 2003. – 17 с.

7. Желіховський В.М. Правові засади електронної комерції в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В.М. Желіховський. – К., 2007. – 22 с.

8. Зубатенко О. М. Аналіз поняття "електронна комерція" у контексті Закону України "Про електронну комерцію" / О. М. Зубатенко //Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. - 2016. - Вип. 1. - С. 32-34.

9. Сахарук Д. Поняття та види форми правочину.//Підприємництво, господарство і право.-2003.№12.-С.43-47

10. Тимченко Л.Д. Правове регулювання електронної комерції: [монографія] / Л.Д. Тимченко, П.В. Мельник, Тарангул Л.Л. [та ін.]; за ред. д-ра юрид. наук, проф. Л.Д. Тимченка. – Ірпінь: НУ ДПС України, 2008. – 236 с. 

11. Чучковська А.В. Правове регулювання електронної комерції в України. Навчальний посібник.-К.:Центр учбової літератури,- 2007- 224 с.

_______________________________

Науковий керівник: Попова Анастасія Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше