:: LEX :: ЗАХИСТ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА НА СВОБОДУ ДУМКИ, СОВІСТІ І ВІРОСПОВІДАННЯ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 29)

Термін подання матеріалів

10 лютого 2021

До початку конференції залишилось днів 26


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЗАХИСТ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА НА СВОБОДУ ДУМКИ, СОВІСТІ І ВІРОСПОВІДАННЯ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ
 
12.12.2017 17:05
Автор: Співак Ірина Вікторівна, старший викладач кафедри господарського та адміністративного права Факультету соціології і права, Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Виступаючи в Комісії ООН з прав людини, Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Кофі Аннан, зазначив, що права людини – це те, що забезпечує гідність та людську цінність кожного чоловіка, жінки та дитини; є універсальними та невід’ємними правами людини висловлюватись, діяти, зростати, вчитись і жити відповідно до свого світосприйняття[1]. Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними [2] і мають охоронятись законом з огляду на те, що саме  права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави ( ст. 3 Конституції України). 

Ефективний і досконалий механізм реалізації та захисту прав і основних свобод людини є ознакою правової держави. Особа, права якої порушуються, має право щодо їх захисту в суді, в т.ч. ( відповідно до ст. 55 Конституції України ) в міжнародній судовій установі – Європейському суді з прав людини ( далі – Європейський суд ), уповноваженому розглядати заяви відповідно до ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Права і свободи передбачені Конвенцією, зачіпають найважливіші сторони життя особи і мають громадянську,політичну, економічну і соціальну спрямованість.

Релігійний фактор впливає на економіку, політику, державу, міжнаціональні відносини, сім’ю, культуру через діяльність віруючих індивідів, організацій в цих сферах. Відбувається “накладання” релігійних відносин на інші суспільні відносини [3,21].

До невід’ємних, невідчужуваних громадянських прав, визначених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини ( далі – Конвенції )  належать, в тому числі, і право на свободу думки, совісті і віросповідання.

Як зазначив один із фундаторів сучасної ліберальної політичної філософії І.Берлін, “ свобода – це свобода: не  рівність, рівноправність, або справедливість, не щастя або чисте сумління[4].

З підписанням 13 грудня 2007 року Лісабонської Угоди (базової угоди з функціонування ЄС) ще більша увага з боку європейського Союзу приділяється проблемам захисту прав і свобод людини. Зокрема, преамбулу Договору про Європейський Союз доповнено абзацем такого змісту: “Виходячи з культурного, релігійного, гуманітарного спадку Європи, з якого розвинулись універсальні цінності невідчужуваних і невід’ємних прав людини , свободи, демократії, рівності, верховенства права”[5]. 

Так, відповідно до ч.1 ст. 9 Конвенції  кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні релігійних і ритуальних обрядів[6].

З огляду на зазначене, ч.1 ст. 9 містить такі свободи: свободи думки, совісті та свободу сповідувати  релігію, висловлювати певні переконання як публічно, так і приватно.

Стаття 9 Конвенції не дуже часто предметом  розгляду Європейським судом через зважений підхід юристів до питань релігії та віри. Крім того, стаття 9 містить формулювання щодо обґрунтованого втручання  та обмеженнях з боку держави лише у випадках, коли це є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я і моралі або захисту прав і свобод інших людей.

Практика Європейського суду демонструє, що релігійній свободі все ж надається преференція порівняно зі свободою виявлення поглядів, свободою слова. Так, у справі заявника – інституту Otto - Preminger v. Austria А 295 (1994)  Європейський суд, розглядаючи питання про відповідність Конвенції заборони державою демонстрації фільму, який міг би зачепити релігійні почуття католиків (колізія між статтями 9 та10 Конвенції), надав пріоритет статті 9, обґрунтувавши своє рішення тим, що “у контексті релігійних свобод і переконань існує обов’язок членів суспільства уникати. Наскільки це є можливим, висловлювання поглядів, що зачіпають почуття інших людей ”.

У справі Angelini v. Italy (1986) Європейським судом було зазначено, що стаття 9 захищає людину від “ нав’язування ” державою релігії або інших поглядів. Тобто є недопустимими активні дії з боку держави., а підтримка державою певної Церкви не порушує права особи мати певні релігійні погляди (за умови обов’язкової приналежності до цієї Церкви).

Розглянувши справу “ Бускаріні та інші проти Сан – Марино “ (1999), в якій заявники скаржились, що їх примушували скласти присягу на Біблії під загрозою позбавлення парламентських місць, що є порушенням їх права на свободу віросповідання та совісті, Європейський суд визнав, що така вимога є рівнозначною  вимозі перейти в іншу релігію, а, відтак, входить у протиріччя зі ст. 9 Конвенції. Таке обмеження ( залежність здійснення повноважень у парламенті від відданості певному віросповіданню) не може вважатися “ необхідним у демократичному суспільстві “.

Положення ст. 9 Конвенції щодо свободи сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдно чи приватно має на увазі відповідні дії особи ( в богослужінні, ученні, виконанні релігійних і ритуальних обрядів), хоча і не означає, що будь-яка діяльність, вмотивована релігією, означає “ богослужіння ”. Так Європейським судом було зазначено, що розповсюдження листівок із закликами до солдат щодо їх неучасті у воєнних операціях ( служба у Північній Ірландії) не є виконанням релігійних обрядах. А от пропагування пацифізму взагалі, як певної ідеї, підпадало б під дію ст. 9.

Держава не повинна заважати сповідувати релігію , але виправдане втручання держави встановлюється законом (ст.9(2)). У справі  Stefanov v. Bulgaria (2000) Європейський суд визнав прийнятною скаргу громадянина Болгарії – члена релігійної громади “ Свідки Ієгови “ , засудженого за відмову проходити військову службу через релігійні переконання. А от у справі Bayatyan v. Armenia  Європейський суд постановив, що порушення ст. 9 Конвенції не було ( не зважаючи на засудження заявника –члена “Свідків Ієгови “за відмови від військової служби через релігійні переконання) з огляду на те, що на час відмови не було в Арменії закону про альтернативну службу і право на відмову від військової служби не визнавалось. Визнання чи невизнання права особи на відмову від військової служби через релігійні переконання – прерогатива відповідної держави – учасника Ради Європи.

Взаємовідносини релігії, Церкви із державою ( через їх недостатню правову урегульованість) в наш час залишаються складними. З огляду на це, значні зусилля мають бути спрямовані на виховання та підтримку толерантності та поваги до почуттів та релігійним поглядам, віруванням інших людей, гуманізації суспільства. 

Література:

1. Кофи Аннан. Выступление в Комиссии ООН по правам человека// Проблемы вмешательства. Выступление Генерального секретаря Организации объединенных Наций. ООН, 1999. – с. 20-21.  

2. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на  18 серпня 2011 р.: ( Офіційний текст ).- К.: Паливода А.В., 2011. – 56 c.

3. Луцький І.М. Філософські підходи до розуміння взаємодії права та релігії(на прикладі їх трансформації у державну політику)/І.М.Луцький//Науково-інформаційний вісник. – 2013. - №7. – с.19-24.

4. Берлин И. Философия свободы. Европа. –М., 2001. – 448 c.

5. Лісабонська Угода. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.kymu.edu.ua.

6. Огляд практики Європейського суду з прав людини: Норми  та стандарти Конвенції про захист прав і основних свобод людини/ Міністерство юстиції України. – К.: Видавничий Дім “ Ін Юре “, 2001. – 64.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИНЦИПУ НЕПОРУШНОСТІ КОРДОНІВ З ПРИНЦИПОМ САМОВИЗНАЧЕННЯ НАРОДІВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
15.12.2017 17:28




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше