:: LEX :: ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 29)

Термін подання матеріалів

10 лютого 2021

До початку конференції залишилось днів 24


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ
 
12.03.2018 18:41
Автор: Гуйван Оксана Петрівна, здобувач кафедри цивільного права і процесу Харківського національного університету внутрішніх справ
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Інститут цивільної відповідальності за інформаційні правопорушення обумовлений комплексним характером інформаційного права, окремі норми якого містяться в цивільному законодавстві, як загального виду (ЦКУ), так і в спеціальних актах, які регулюють суто інформаційну діяльність, або окремі питання матеріального обороту, забезпечені інформаційним обміном у необхідному для цього обсязі. У цивілістичній літературі неодноразово вказувалося, що відповідальність є, хоча і важливим, але все ж лише елементом негативних наслідків – санкцій, які застосовуються до порушників суб’єктивного цивільного права [1, c. 9]. Саме цим цивільно-правове регулювання охорони суб’єктивних прав відрізняється від кримінального та адміністративного, де роль санкцій зводиться до виключного застосування заходів відповідальності.

Караність неправомірних діянь щодо інформації настає в разі скоєння правопорушення. Інформаційні правопорушення відбуваються в особливій площині людської діяльності – у сфері пошуку, створення, обробки, передачі, отримання, зберігання, захисту й використання будь-яких відомостей про навколишній світ (інформації). Нерідко вони відбуваються з використанням інформаційних засобів і технологій роботи з інформацією, незалежно від її форми. Інформаційне правопорушення може відбуватись також в інших сферах людської діяльності. Важливими обставинами вчинення таких діянь є умови їх реалізації, пов’язані з використанням інформації, інформаційних засобів і технологій роботи з інформацією [2, c. 208-209]. Цивільно-правові санкції за порушення в інформаційній сфері, їх вид та ефективність обумовлені особливостями матеріальних відносин, які ґрунтуються на принципах неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини, позбавлення права власності, свободи інформаційної діяльності, судового захисту цивільного права та інтересу тощо, а також визначаються направленістю, серйозністю порушення, наявністю умислу та характером і розміром нанесеної шкоди. 

Певні особливості захисту інформаційних відносин, які враховують їхню специфіку, застосовуються при регулюванні захисту прав споживачів та рекламної діяльності. Як різновид державного примусу, відповідальність за правопорушення у цих сферах має всі ознаки, що притаманні юридичній відповідальності в цілому.  Юридичні особи та громадяни, чиї права та інтереси порушені в результаті неналежного здійснення рекламної діяльності, можуть звернутися в установленому порядку до суду з позовами про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та майну, компенсацію моральної шкоди у тому ж порядку, як і споживачі інших товарів (продуктів, послуг, робіт). Адже специфіка правової відповідальності у вказаній сфері обумовлюється особливим характером впливу недоброякісної інформації (реклами) про товар на права споживачів та значною мірою визначається характером цих порушених прав. Річ у тім, що зазвичай цивільно-правові порушення спрямовані саме на об’єкт права. Посягаючи на певний об’єкт, зловмисник наносить шкоду саме йому і у такий спосіб порушується право особи щодо задоволення своїх потреб у його використанні. В той же час, порушення суб’єктивного права на отримання належної, якісної та повної інформації про товар, як правило, тягне також інші негативні для управленої особи результати. 

У залежності від спрямованості правопорушення щодо надання недостовірної, неповної чи спотвореної інформації подібні неправомірні діяння призводять до посягання на права споживачів на вибір товару, прав інтелектуальної власності, особистих немайнових прав, що забезпечують природне та соціально-економічне існування особи [3, c. 129]. В результаті відбувається порушення нормативних приписів щодо необхідності забезпечення доступності, достовірності та своєчасності інформації, використаної продавцем у рекламі свого товару та його характеристик. Такі юридичні гарантії ґрунтуються на презумпції відсутності у споживача спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг) [4]. 

У деяких випадках взагалі важко визначити, що є основною сферою застосування тієї чи іншої технологічної надбудови та відповідної інфраструктури: інформаційні чи комерційні відносини. До прикладу, використання мережі Інтернет має і відверто інформаційний характер, і діяльність, направлену на вчинення різного роду угод чи пов’язаних з ними  дій (публічне розміщення каталогів, опублікування оферт тощо). До інформаційного аспекту відноситься публічне використання Інтернет-ЗМІ, домашніх сторінок користувачів, щоденників, клубів і т. п. До «транзакційного» типу – діяльність інтернет-магазинів, інтернет-аукціонів, торговельних майданчиків та володільців інших подібних ресурсів, метою яких є здійснення правочинів з використанням мережі Інтeрнет [5, c. 49-50]. Втім, навіть здійснюючи останню діяльність, її учасники також мусять дотримуватися інформаційних правил поведінки, які в цьому разі встановлюються відповідним спеціальним законодавством, що регулює порядок проведення товарообороту. При цьому, інформаційний обмін буде вже не основною метою Інтернет-діяльності, а забезпечувати ефективність товарообмінних та розпорядчих операцій.

Свої особливості має цивільно-правовий захист і у відносинах, де інформаційні правопорушення трапляються в сферах, опосередковуваних іншим, ніж приватноправове, регулюванням. Зокрема, у разі порушення особистих немайнових прав особи, пов’язаних з незаконним проведенням в ході розслідування кримінального провадження, виїмки документів, інформації, проведення оперативно-пошукових заходів, що обмежують особисті права громадян чи поширюють про них конфіденційну або неправдиву інформацію. Спеціальний Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає можливість відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Якщо національні правозастосовні органи не вчиняють необхідних захисних дій, то це кваліфікується як порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

Дане питання знайшло своє відображення у численних рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, ЄСПЛ  у справі "Преждарови проти Болгарії», негативно оцінив як національне законодавство, так і рішення суду, яким були санкціоновані обшук і вилучення, а також рішення прокурора і суду за скаргами заявників з вимогою повернути комп'ютери так, як в базі даних вилучених комп'ютерів містилася персональна інформація. При цьому Суд зазначив, що аналогічним чином слід міркувати стосовно будь-якого пристрою, який може містити персональну інформацію.  Суд зазначає, що вираз «відповідно до закону» в сенсі пункту 2 статті 8 Конвенції вимагає, по-перше, щоб оспорюваний захід мав деяку підставу в національному законодавстві. По-друге, національне законодавство має бути доступне відповідній особі. По-третє, постраждала особа повинна бути в змозі, отримавши при необхідності відповідну юридичну консультацію, передбачати наслідки застосування до неї національного законодавства, і, по-четверте, національне законодавство має бути сумісним з принципом верховенства права. 

У даній справі, виходячи з припущення, що дії поліції в комп'ютерному клубі, який належить заявникам, 21 лютого 2005 року мали деякі підстави в національному праві, оскільки пункт 1 статті 191 Кодексу 1974 передбачає, що за певних обставин поліція може провести обшук і вилучення, Суд повинен розглянути питання про те, чи був закон «сумісний з принципом верховенства права». Національне законодавство повинно надавати достатні гарантії від свавільного втручання у права, передбачені статтею 8 Конвенції в плані обшуку та вилучення. Суд, вивчивши обставини справи, прийшов до висновку, що відсутність чітких правил, які стосуються предмета судового контролю в подібній ситуації, в поєднанні з тим, що яка-небудь значуща перевірка законності та обгрунтованості заходу не мала місця, призвело до неефективності подальшого судового контролю з точки зору мети захисту прав заявників, гарантованих статтею 8 Конвенції. 

З урахуванням наведеного, ЄСПЛ заявив, що навіть якщо припустити, що в принципі болгарське законодавство передбачає юридичні підстави проведення оспорюваного заходу, заявникам по справі не було надано достатніх гарантій дотримання їх права на повагу до приватного життя до або після операції по проведенню обшуку і вилучення. За таких обставин Суд прийшов до висновку, що втручання в право заявників на повагу їхнього особистого життя не було здійснено «відповідно до закону», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції. Отже, Суду немає необхідності розглядати питання про те, чи переслідував оспорюваний захід законну мету і чи був він відповідний цій меті. Беручи до уваги все вищевказане, Суд встановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції [6, п. 42-53]. Подібні рішення щодо неправомірності поширення слідчими та судовими органами інформації, що має конфіденційний характер, Європейський суд з прав людини виніс також у справах «Пантелеєнко проти України» [7, п. 50-53] та «Заїченко проти України (№ 2)» [8, п. 120-122].

З викладеного можемо дійти висновку, що інформація має притаманні їй специфічні ознаки, які відображають її внутрішню природу та сутність, впливаючи на вибір способів захисту інформаційних прав. З урахуванням особливості інформації як об’єкта юридичного регулювання правовій науці необхідно на базі аналізу реальних загроз і ризиків в інформаційному середовищі напрацювати нові правові засоби реагування. Це дозволить якомога швидше усунути існуючі наразі прогалини в законодавстві, оскільки в зв’язку із стрімким технічним поступом, на жаль, підвищується кількість та рівень загроз. Як перший та необхідний крок, вбачається необхідність узгодження механізмів цивільно-правового захисту інформації, які запроваджені різними актами та продовжують носити суперечливий характер.

Перелік використаних джерел:

1. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве. Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав. Свердловск, 1973.  Вып. 27. С. 5-16.

2. Полушкин О.В. О понятии информационного правонарушения  Российский юридический журнал. 2009. № 3. С. 207–210.

3. Димінська О.Ю. Захист прав споживачів у сфері реклами. Університетські наукові записки Хмельницького університету управління і права 2013. № 3 (47). С. 129-134.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-96

5. Дмитрик Н.А. Способы осуществления гражданских прав с использованием сети Интернет. Законодательство. 2007. №2. С. 49-56.

6. Рішення ЄСПЛ від 30 вересня 2014 року  у справі «Преждарови проти Болгарії», (Prezhdarovi v. Bulgaria), скарга N 8429/05, URL: http://europeancourt.ru/tag/prezhdarovi-v-bulgaria/.

7. Рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року  у справі «Пантелеєнко проти України", Заява N 11901/02, URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/974_274. 

8. Рішення ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року, остаточне 6 липня 2015 року  у справі «Заїченко проти України (№ 2), Заява № 45797/09. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/974_a87. 

________________________

Науковий керівник: Сергієнко Валерій Вікторович, кандидат юридичних наук, професор, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця (ХНЕУ ім. С. Кузнеця)



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
22.03.2018 13:40
КОЛІЗІЙНІ ПИТАННЯ УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
05.01.2018 11:50




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше