:: LEX :: ГРОМАДСЬКІСТЬ ТА САМОВРЯДУВАННЯ УНР 1919 РОКУ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 15)

Термін подання матеріалів

16 вересня 2019

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ГРОМАДСЬКІСТЬ ТА САМОВРЯДУВАННЯ УНР 1919 РОКУ
 
03.09.2018 18:22
Автор: Титівець Олександр Олександрович, аспірант, факультет історичної освіти, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова
[Секція 8. Історія становлення української державності]

Становлення України як суверенної, демократичної держави відбувалося і відбувається в складних умовах. І саме цим пояснюється зацікавленість людей до подій 1918-1919 рр., коли Україна намагалась, але не стала незалежною, демократичною, соціально-справедливою державою.

Характерною рисою ситуації в Україні після революцій 1917 р. було те, що поряд із політичними рухами, що боролися за створення унітарної держави (більшовики, білогвардійці, іноземні інтервенти), досить активно проявили себе сили, що поставили за мету створення незалежної української держави. 

Громадськість у формі громадських об’єднань та спілок теж не залишалась осторонь, хоча сама їх діяльність суттєво відрізнялась від часів імперії. На перший план виходили вже нові, революційні погляди, програми і мета їх діяльності.

28 жовтня 1919 р. командуючий наддніпрянського війська отаман В. Сальський сповістив провід УНР про жахливий стан українських підрозділів, відсутність всього необхідного на зиму. 

Згодом було розроблено проект про асигнування в розпорядження МВС коштів на  організаційну роботу зі скликання на Поділлі і Волині повітових Конгресів трудового народу та утримання Трудових Рад. РНМ ухвалила постанову про надання МВС права витратити 847 тисяч гривень на вище зазначені цілі.

24 червня 1919 р. вийшла постанова « Про організацію влади на місцях», за якою відновлювався інститут комісарів і встановлювалася система вертикального підпорядкування органів з верху до низу. Губернський комісар призначався  міністром внутрішніх справ і був представником держави в губернії. Його основним завданням було енергійне проведення в життя всіх законів та розпоряджень уряду УНР і постійний нагляд за виконанням обов’язків повітового комісара, котрий був ключовою фігурою в цій системі влади[1].

Для швидкої організації роботи місцевого адміністративного апарату при військових частинах, що займали ту чи іншу територію, були спеціальні уповноважені МВС, які відновлювали діяльність комісаріатів та самоврядувань. Як правило, за своїм складом це були органи, що функціонували до приходу більшовиків.

17 червня 1919 р. для наведення порядку на територіях, підконтрольним губернським то повітовим комісарам, для успішної їх боротьби з ворожими елементами МВС видало розпорядження про надання комісарам права віддавати під військовий суд всіх, причетних до активної допомоги більшовизму та інших державних злочинців.

Для зміцнення зв’язку повітових та волосних адміністративних установ Кам’янецьким повіткомісаром було скликано з’їзд волосних комісарів та секретарів Народних Управ, на якому їх було проінструктовано про організацію влади у волості і на селі.

В Україні процвітали анархія та бандитизм. За наказом РНМ від 11 червня 1919 р. комісари різних адміністративно-територіальних утворень повинні були створювати в селах та містечках загони самооборони, які мали тимчасово характер до відновлення діяльності повітової міліції.

На середину жовтня 1919 р.  у багатьох повітах Подільської і деяких повітах Волинської губерній було організовано інструкторські відділи при повітових комісаріатах і переважній більшості волосних. Але за браком коштів, засобів пересування, зв’язку, а також відповідних національно-культурних сил, їх робота проводилась здебільшого несистематично, і тому  не давала значних позитивних результатів. Невелика платня, яка не забезпечувала прожиткового мінімуму, утруднювала набір інструкторів-інформаторів, що призводило до розвалу справи агітації та пропаганди серед населення. Також, незначна кількість літератури та нерегулярність надходження пресових видань на село, часто призводили до дуже слабкої поінформованості населення щодо поточної політики уряду УНР. А це давало можливість ворожим силам успішніше проводити свою агітацію та пропаганду. Таким чином, пропагандистську війну на селі українська влада програла, що було однією з причин поразки української національної справи[2].

Протистояння на місцях інколи закінчувалось усуненням з посади повітових військових начальників повіткомісарами. Такі випадки мали місце в містах та містечках Житомирі, Липовці, Ямполі. Військове міністерство гостро реагувало на ці дії представників МВС і застерігало, щоб надалі втручання цивільної влади у військові справи не допускалось[3].

Отже неузгодженість дій цивільної та військової влади нанесла величезної шкоди організації та діяльності місцевих адміністративних структур. Постійне втручання військових у межі компетенції комісарів та самоврядування вносило безладдя, призводило до занепаду місцевої виконавчої влади, дискредитації органів управління УНР

Таким чином, в умовах постійних військових дій, через організаційні, кадрові, фінансові, та ін. проблеми, уряду УНР не вдалось створити повноцінних, чітко функціонуючих органів влади на місцях як фундаменту української державності.

Література:

1) Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф.1092, Оп. 2, Спр. 76, 227 арк

2) Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 3305, Оп. 1, Спр. 8, 45 арк.

3) Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції: 1917-1920 рр. – Т. 4, С. 6 - 155 <http://elib.nplu.org/view.html?&id=8665>

_________________________

Науковий керівник: Журба Михайло Анатолійович, доктор історичних наук, професор, академік Української академії історичних наук, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ТА ЙОГО РОЛЬ У ДОСЛІДЖЕННІ ПИТАНЬ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 40 - СЕРЕДИНИ 50-Х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ
20.09.2018 10:28




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше