Особливе значення мають законність і обґрунтованість застосування примусових заходів медичного характеру, оскільки примус завжди пов’язаний із суттєвим обмеженням прав людини. В рішенні Анатолій Руденко проти України від 17 липня 2014 року ЄСПЛ наголосив «Для того, щоб відповідати підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, провадження щодо примусової госпіталізації особи до психіатричного закладу повинно обов’язково передбачати чіткі ефективні гарантії від свавілля з огляду на вразливість осіб, які страждають на психічні розлади, та потребу в наведенні дуже вагомих причин для виправдання будь-яких обмежень їхніх прав» [1].
Однією із таких гарантій є чітке врегулювання в національному законодавстві підстав призначення примусових заходів медичного характеру. Згідно ч. 1 ст. 94 КК суд може застосувати відповідний вид примусових заходів медичного характеру залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб [2].
Для встановлення наявності відповідних підстав в провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру обов’язковим є проведення психіатричної експертизи [3].
Висновок судово-психіатричної експертизи, не дивлячись на специфічність знань, повинен піддаватися критичному аналізу з урахуванням усіх обставин справи. На цьому наголошує КПК України, в якому передбачено, що суд може не погодитися з висновком експертизи [3]. На необхідності критичної оцінки висновку експертизи наголошує ЄСПЛ (рішення Анатолій Руденко проти України) [1].
Гарантіями захисту прав осіб, до яких застосовуються ПЗМХ є також законодавчі положення, які надають право відповідним особам, їх законним представникам та захисникам клопотати перед судом про зміну або припинення примусових заходів медичного характеру. 14.11.2017 року до статті 95 КК України було внесено відповідні зміни [2]. Таким чином національне законодавство стало відповідати вимогам міжнародних нормативно-правових актів. На необхідності таких змін неодноразово наголошував ЄСПЛ (рішення Горшков проти України від 8 листопада 2005 року, Кучерук проти України від 6 грудня 2007 року) [1].
До позитивних змін слід віднести також положення про те, що особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, має право звернутися до обраного нею незалежного лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров’я. Така можливість, відповідно до практики ЄСПЛ є важливою гарантією від можливого свавілля при прийнятті рішень стосовно продовження застосування примусового лікування (рішення Анатолій Руденко проти України) [1].
Література:
1. Рішення Європейського суду з прав людини // [Електронний ресурс]: http://old.minjust.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України // [Електронний ресурс]: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
3. Кримінальний процесуальний кодекс України // [Електронний ресурс]: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
