Проблема національної ідентичності – належить до важливих та актуальних і сьогодні проблем для української нації.
На гостроті проблеми національної ідентичності для України наголошує дослідник М.А. Козловець у монографії «Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації», згадуючи особливий стан України, що вимагає визначення щодо орієнтації на Схід чи на Захід [3].
Зазвичай, коли йдеться про національну ідентичність, науковці наводять визначення поняття «нація» Ентоні Сміта, яке він запропонував у книзі «Національна ідентичність», що вперше була опублікована у 1991 році: Нація – «сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів» [14, с. 5]. У праці окреслено такі найголовніші, на думку автора, риси національної ідентичності:
1) історична територія, або рідний край;
2) спільні міфи та історична пам'ять;
3) спільна масова, громадська культура;
4) єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів;
5) спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території.
Однак у 2002 році у статті «Коли йдеться про націю?» («When is a nation?») Ентоні Сміт зазначає, що попереднє визначення має ідеалізований характер, і вносить зміни до нього, визначаючи націю як «суспільство, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та пам'ять, спільну громадську культуру, єдині закони та звичаї». [14, с. 5–32]
Зв'язок національної ідентичності з літературою досліджували швейцарський професор Жозеф Юрт, серед праць якого – «Поле літератури і нація» та «Мова, література та національна ідентичність», професор зі Швеції Бйорн Ларссон, автор статті «Література та національна ідентичність» [11, 12, 13], професор Мельбурнського університету Марко Павлишин – автор численних літературознавчих праць.
Хід співпраці літератури та національної ідентичності є двобічним: прочитані книги формують розвиток ідентичності народу, а національна свідомість тісно переплітається та взаємодіє з літературою.
Як підкреслює Ольга Мальцева у статті, присвяченій «поемі Івана Котляревського «Енеїда» як репрезентації української національної ідентичності, мова відіграє роль унікальної системи світобачення та самовираження нації. Та значимість її для українського народу особлива, оскільки саме мова виконувала функцію консолідації: стала своєрідним мостом між різними соціальними пластами, об'єднала їх, створила спільну національну ідентичність. Цю проблему і вирішувала україномовна література, яка вивела мову народу, яку, внаслідок систематичного впливу імперської політики, серед панства було прийнято вважати «мужицькою», на рівень засобу самовираження всіх українців» [ 5].
Зображенням сфер національного буття (звичаїв, побуту) об'єднано з народною мораллю, етикою, сатирою та гумором в спільну групу, яка відноситься до психологічного начала. Підкреслюється роль народних духовних цінностей у згуртуванні нації, якій у другій половині ХІХ століття не вперше доводилося боротися за збереження своєї ідентичності [1, с. 16]. Відомий літературний критик, громадський діяч, історик літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть Сергій Єфремов у праці «Історія українського письменства» зазначав – «…рідне письменство – єдине тепер добро у нашого народу й єдиний показник, певний і нехибний, його справжнього життя» [2].
У другій половині ХІХ ст. національна ідентичність розглядалася у тісному взаємозв'язку з духовними, культурними, історичними, літературними, політичними процесами. Науковці, письменники, діячі культури намагалися підтримати національну ідентичність в історичних дослідженнях, розвідках культурного та національного процесів, а також розкрити національну самобутність українців засобами художньої літератури. Серед цих діячів були: Іван Нечуй-Левицький, Пантелеймон Куліш, Павло Грабовський, Михайло Старицький та інші… Помітне місце у цьому ряду належить Івану Франку, про якого Дмитро Павличко писав: «Чим глибше вчитуємося в наснажені патріотичним духом твори Івана Франка, тим більше переконуємося, що він – не тільки предтеча вільної України, а й творець прагматичної системи конкретних завдань, од вирішення яких у ХХ ст. залежало, а в ХХІ-му залежатиме життя й сила нашої національної ідеї. Франко-будівничий української державності. Ми живемо в часи, коли майже всі перепроби, які нашому народу, й нашій державі необхідно пройти, Франко передбачив, описав, і щоб нам не збитися з дороги, програмно опрацював» [4, с. 5].
Філософські політичні інтереси Івана Франка охоплювали широке коло національних, історичних, політичних, суспільних інтересів. Починаючи ще з юних років Каменяр починає пошуки ідей і шляхів створення власної української незалежної держави. Спираючись на погляди історика М. Драгоманова, який на його думку заклав ґрунт боротьби за національну ідентичність, адже перший писав народною мовою: «Коли в письмах до інтелігенції він часом був їдкий та різкий, то в популярних писаннях видно його щире серце, його велику любов до простого люду, його вміннях викласти тому людові найтяжчі, найбільше запутанні наукові питання, викласти їх ясно без лишніх подробиць та при тім зовсім науково»[6, с. 138].
Як відомо, з часом І. Франко залишає політичні концепції М. Драгоманова і переходить до відтворення національних поглядів через літературу. У своїх працях, зокрема «Що таке поступ», Каменяр чітко аналізує крах марксового соціалізму через нереальність його базових положень. І. Франко переконаний, що встановлення деспотичного правління приведе до породження соціальних, національних суперечностей, які врешті-решт зруйнують цю «народну державу», на довгий час загальмується прогресивний розвиток суспільства, яке зазнає величезних втрат. «Марксистське соціально-політичне вчення про «народну державу» є утопією. Якщо б і вдалося її побудувати вона «не витворила б раю на землі, а була б в найменшім разі великою завадою для дійсного поступу» [8, с. 60], писав І. Франко.
На думку І. Франка «Ідеал національної самостійності в усякім погляді, культурнім і політичнім, лежить для нас поки що, з нашої теперішньої перспективи, поза межами можливого. Нехай і так. Та не забуваймо ж, що тисячні стежки, які ведуть до його осущення, лежать просто таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої згоди на нього буде залежати, чи ми підемо тими стежками в напрямі до нього, чи, може, звернемо на зовсім інші стежки» [9, с. 309].
Отже, Іван Франко присвятив своє життя створенню власної самостійної соборної держави України. Найбільшою винагородою за щоденне служіння народові для Каменяра стане національна незалежність нації, про що він писав: «Мій український патріотизм – це не сентимент, не національна гордість, це – тяжке ярмо, вложене долею на мої плечі. Отож варто працювати для того люду і ніяка чесна праця не піде на марно» [10, c. 614 ].
Література:
1. Вертій Олексій Іванович. Народні джерела національної самобутності української літератури 70–90-х років ХІХ століття: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук / Олексій Іванович Вертій. – Львів, 2011.
2. Єфремов С. Історії українського письменства. [Електронний ресурс]/ Сергій Єфремов. – Режим доступу до видання: http://diasporiana.org.ua/wpcontent/uploads/books/3800/file.pdf
3. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: Монографія. – Житомир: Видавництво ЖДУ імені Івана Франка, 2009. – 558 с.
4. Павличко Д. Сучасні акценти у поемі Івана Франка «Мойсей» / Д. Павличко. – Іван Франко «Мойсей». Поема. – Київ: Пульсари, 2010.
5. Мальцева О. Поема І. Котляревського "Енеїда" як репрезентація української національної ідентичності [Електронний ресурс] / Ольга Мальцева // Філософія. № 5 (96), липень-серпень 2009 р. – Режим доступу до видання:
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/20939/22 Maltseva.pdf?sequence=1
7. Франко І. Промова на ювілеї М.П. Драгоманова (1895) / І. Франко // Будівничий української державності. Хрестоматія політологічних статей Івана Франка ; упоряд. Д. Павличко. – Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006.
8. Франко І. Що таке поступ? / І. Франко // Серія «Бронебійної публіцистики». За ред. Л. Івшиної. – Київ: Прат. Українська пресова група, 2012.
9. Франко І. Поза межами можливого / І. Франко // Будівничий української державності. Хрестоматія політологічних статей І. Франка; упоряд. Д. Павличко. – Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006.
10. Франко І. Свобода і автономія / І. Франко // Будівничий української державності. Хрестоматія політологічних статей І. Франка; упоряд. Д. Павличко. – Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006.
11. Jurt J. Champ littйraire et nation / Joseph Jurt (dir.) Freiburg, Frankreich-
Zentrum, 2007, 158 р.
12. Jurt J. Sprache, Literatur und nationale Identitдt. Die Debatten ьber das Universelle und das Partikulдre in Frankreich und Deutschland / Joseph Jurt Walter de Gruyter GmbH, Berlin/Boston, 2014, 306 p.
13. Larsson Bjцrn. Littйrature et identitй nationale / Bjцrn Larsson // L'identitй. Une question de langue? – Presses universitaires de Caen. Caen, 2008, p. 143–151: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/20939/22 –
Maltseva.pdf?sequence=1
14. Smith A. D. When is a nation / Antony D. Smith // Geopolitics Vol. 7, No. 2. – London: Franc Cass, 2002.
__________________________
Науковий керівник: Хоцянівська Ірина Володимирівна, кандидат філологічних наук, доцент, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
