До класифікації загальнотеоретичних засад правових парадигм більш підхоже поняття правової парадигми в межах дисциплінарної правової матриці. Вузькопонятійне трактування її створить перешкоди у розмежуванні з такими дефініціями, як правові ідеї, правові принципи, аналогія права, аналогія закону, правові аксіоми, правові конструкції та ін. Таким чином, згаданий підхід не буде мати самостійності у пізнавальній цінності; до того ж вузьке трактування правової парадигми у разі її ототожнення з вказаними поняттями ускладнить ідентифікацію серед інших галузевих парадигм чи зробить неможливою, що суперечитиме основним положення парадигмальної концепції.
Виділимо характерні загальнотеоретичні ознаки правових парадигм, для того, щоб ця дефініція відповідала критеріям чіткості і лаконічності. Наголосимо, що до складу правових парадигм можуть входити лише ідеальні абсолютизовані компоненти, обумовлені метафізичною природою. Правова парадигма створює певне бачення реальності, детерміноване об’єктом наукових уподобань учених-правників, а також покладеними в основу їхньої діяльності принципами, цінностями, настановами, стереотипами, сукупністю поглядів, нормами правової етики та ін. Ця обставина дає підстави зараховувати до категорії правових парадигм усі ідеалізовані фрагменти правової дійсності, на яких ґрунтується діяльність правового наукового співтовариства [1, с. 47].
У даному випадку слід звернути увагу на термін «правове наукове співтовариство», який не дає можливість ототожнювати категорії «правова парадигма» і «правова дійсність». Існує безліч підходів до визначення філософської категорії дійсності. Так, О. Шпенглер називає дійсністю такий світ, який «співвідноситься з певною душею», доводячи своє переконання тим, що «дійсність є для кожної окремо взятої людини проекцією, спрямованою в царину тривалості; дійсність є саме власністю, що віддзеркалюється в чужому» [2, с. 324].
Правова дійсність – це змістовна філософсько-правова категорія, яка охоплює всі без винятку правові явища. Правова парадигма містить тільки ту частину ідеологічних фрагментів правової дійсності, на яких базується діяльність конкретного правового наукового співтовариства. Результатом діяльності науковців-правників є в першу чергу накопичення наукового знання про право, певне праворозуміння, і парадигма слугує тією основою, яка сприяє накопиченню знань, тісно пов’язаних із юриспруденцією.
Існує достатньо аргументована думка [3, 4, 5], відповідно до якої ми не можемо знати, якою є ця дійсність, тому що порівнюємо наше знання не з тим, що існує насправді або існувало в минулому, а зі сприйняттям індивідуумом цієї дійсності, з фактами, які можна назвати досвідом, однак ці факти безпосередньо залежать від пізнавальних здібностей особистості.
Правова дійсність, яку розглядають у контексті філософсько-правових положень, не може бути началом і, відповідно, й об’єктом теорії держави і права. У певній правовій дійсності ми погоджуємося з наведеними вище позиціями, і доходимо висновку, що виокремлення правового наукового співтовариства одним із ознак правових парадигм дозволить урахувати фактор суб’єктивності у сприйнятті правової дійсності.
На нашу думку, не всі фрагменти правової дійсності становлять основу діяльності правового наукового співтовариства, а лише ті з них, що являють собою предмет дослідження. Тому для встановлення між фрагментами правової дійсності і правовим науковим співтовариством взаємозв’язку, ми пропонуємо використовувати словосполучення «основа діяльності правового наукового співтовариства». На наше переконання, різні фрагменти правової дійсності можуть бути безпосереднім відображенням її онтологічної, гносеологічної та аксіологічної складових. Ці складники потрібно чітко диференціювати як базові інституції, що в процесі розвитку набувають гносео-онтологічного змісту. Як стверджують деякі автори [6, 7, 8], парадигма визначає те, якою саме буде реальність, тобто те, що вже є в дійсності і що саме існує. Стосовно теми нашого дослідження теоретико-методологічних засад правових парадигм, в одних із них об’єднуються гносеологія й онтологія, в інших вони чітко розділені.
Щоб конкретизувати гносеологічну складову правових парадигм, введемо у визначення поняття «основні вихідні положення», на яких базується діяльність правового наукового співтовариства у процесі пізнавальної діяльності. Онтологічний елемент у нашому дослідженні вказує на теоретичні конструкції, концептуальні думки, які беруться без сумнівів і доказів і які використовують члени правового наукового співтовариства. Процес наукового пізнання у правовому науковому співтоваристві містить дві змінні фази: еволюційну і революційну. Еволюційна фаза передбачає поступове накопичення знань про досліджувані об’єкти; революційна фаза передбачає різкий злам традиційних усталених поглядів, концепцій, правових традицій і формування новітніх, а за певних обставин і революційних поглядів. Лише наявність еволюційних перетворень, які сприяють перетворенню і розвитку у межах згаданого явища, слугує критерієм завершеності докорінних змін.
Еволюційна фаза можлива лише завдяки прийняттю такої правової парадигми, що означатиме погодження з інтерпретаціями правових категорій, прийнятих у правовому науковому співтоваристві, з критеріями істинності такого співтовариства, з його принципами пізнавальної дійсності, залучення до провідних положень філософсько-правових теорій, доктрин і концепцій, які поділяють всі члени правового наукового співтовариства. Отже, однією з ознак прийняття нової правової парадигми можна вважати еволюційність фази розвитку правової системи.
Список літератури
1. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: підручник. Київ : Лібра, 1999. 487 с.
2. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. Харьков, 1993. 285 с.
3. Петрушенко В. Філософія. Львів: Літопис, 2014.
4. Петрушенко В. П. Основи філософських знань: навч. Посіб. Львів : Новий світ, 2013.
5. Причепій Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. А. Філософія: підручник. Київ: Академвидав, 2016.
6. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. URL:http://filosof.historic.ru/books/item
7. Кремень В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції. Київ: Книга, 2015.
8. Тойнби А.Дж. Постижение истории. Симферополь, 1991.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
