:: LEX :: ЗМІНИ ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ДОБРОВІЛЬНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД»
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 15


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЗМІНИ ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ДОБРОВІЛЬНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД»
 
10.12.2018 17:37
Автор: Сергієнко Аліна Анатоліївна, аспірант кафедри державного будівництва Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Міжнародне право. Муніципальне право]

Починаючи з 2014 року в Україні територіальні громади сіл, селищ, міст отримали унікальне право добровільно об’єднувати свої ресурси з метою ефективного розвитку територій. Правовою основою такого процесу є Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» [1], що регламентує процедуру та визначає критерії, яким мають відповідати територіальні громади для того, щоб реалізувати це право. Проте, аналіз окреслених змін дає підстави стверджувати про існування колізійних норм, що призведуть до негативних наслідків у застосуванні законодавства про добровільне об’єднання територіальних громад.

Для прискорення процесу створення об’єднаної територіальної громади в березні 2018 року набрав чинності Закон України № 1851-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільного приєднання територіальних громад» [2], а в травні цього року – Закон України № 6466 «Про внесення змін до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» щодо добровільного приєднання територіальних громад сіл, селищ до територіальних громад міст обласного значення» [3]. На думку законодавця такі зміни відкривають нові можливості й надають поштовх для розвитку співробітництва територіальних громад. 

По-перше, сільські та селищні територіальні громади можуть приєднатися до визнаних Кабінетом Міністрів України спроможних об’єднаних територіальних громад, які мають відповідати юридичному (утворені в порядку визначеному Закону), територіальному (розташовані навколо населеного пункту, визначеного перспективним планом формування територій громад) та кількісному (кількість населення об’єднаної територіальної громади становить не менше половини кількості населення територіальних громад, які мали увійти до такої об’єднаної територіальної громади) критеріям. Виключенням є міста обласного значення, які автоматично визнаються такими, що відповідають зазначеним критеріям, рішення про що приймається Верховною Радою України, шляхом затвердження закону. Це, з одного боку, створює конкуренцію між органами державної влади, а з іншого – ставить під сумнів об’єктивність прийнятих нововведень з боку законодавця.  

По-друге, поняття «місто обласного значення» відсутнє як в Конституції Україні, так і Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Про нього йдеться лише в Положенні «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР» затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12.03.1981 р. (місто обласного підпорядкування) [4]. Більше того, в проекті Закону України № 8051 «Про засади адміністративно-територіального устрою України» поняття населений пункт буде змінено на громади, що приведе до усунення з правового регулювання терміну (місто обласного значення). Тому постає питання про доцільність та обґрунтованість надання Верховною Радою України таких преференцій містам обласного значення під призмою стимулювання громад до об’єднання зусиль заради створення нової якості життя на їх територіях.

По-третє, необхідність прийняття Закону № 6466 було обґрунтовано як об’єктивне небажання міських голів та міських рад міст обласного значення, які представляють переважно великі територіальні громади, йти на перші місцеві вибори щодо формування ради об’єднаної територіальної громади та обрання голови об’єднаної територіальної громади. Як результаті, приєднання до об’єднаної територіальної громади села, селища, міста, для представництва інтересів територіальних громад, що приєдналися проводяться додаткові вибори депутатів, а приєднуючись до територіальних громад міст обласного значення їх проведення вважається не потрібним. Такі зміни позбавляють виборчого права жителів територіальних громад, що приєднуються до відповідного міста, аж до проведення чергових місцевих виборів, що є не прийнятним для демократичної держави.

Вагомим чинником, що спонукає територіальні громади до об’єднання є отримання фінансової підтримки від держави у вигляді субвенцій на формування відповідної інфраструктури. Так, міста обласного значення, як спроможна об’єднана територіальна громада, приєднуючи до себе суміжні сільські та селищні територіальні громади акумулює в собі всі фінансові ресурси, які були отримані від держави, а також майно громад, що приєдналися. Відповідно до Закону № 6466 під час добровільного об’єднання територіальних громад, у разі приєднання до територіальних громад міст обласного значення, вибори голів об’єднаної територіальної громади не проводяться, а головою визнається діючий до об’єднання міський голова міста обласного значення, до територіальної громади якого відбулося приєднання, а голова сільської, селищної ради, що приєдналися входить до складу виконавчих органів об’єднаної територіальної громади та виконують обов’язки старости сільської, селищної територіальної громади. Це фактично позбавляє представництва інтересів територіальних громад, що приєдналися, створює загрозу зловживання повноваженнями з боку органів місцевого самоврядування територіальної громади міста обласного значення та практично унеможливлює розвиток територій прилеглих населених пунктів.

На сьогодні досить складним та дискусійним постає питання не лише щодо приєднання, а й про вихід територіальних громад, що добровільно об’єднались в одну територіальну громаду. Норма, яка закріплює таке право міститься у перехідних та прикінцевих положеннях Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», проте механізм реалізації відсутній. До прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України вихід можливий шляхом проведення місцевого референдуму. Фактично територіальні громади не можуть реалізувати це право, а норма Закону є «мертвою», оскільки законодавчий акт, що регламентує процедуру проведення місцевого референдуми відсутній, а законопроект «Про адміністративно-територіальний устрій», в якому визначені всі процедури щодо зміни назви громад, межі, адміністративних центрів, не прийнятий. Таким чином, через відсутність необхідної законодавчої бази, територіальні громади, які виявили бажання вийти з об’єднаної територіальної громади, стають заручниками свого «добровільного» рішення. 

Література:

1. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» від 05.02.2015 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/157-19 

2. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільного приєднання територіальних громад» від 09.02.2017р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1851-19 

3. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» щодо добровільного приєднання територіальних громад сіл, селищ до територіальних громад міст обласного значення» від 18.05.2017 р. 

URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61814 

4. Положення «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР» затв. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12.03.1981 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1654-10 

_________________________

Науковий керівник: Соляннік Костянтин Євгенович, кандидат юридичних наук, доцент, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПЛАН BEPS: ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ
14.12.2018 13:56
ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕНІСТЬ ПРАВОВОЇ НОРМИ
13.12.2018 12:25
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ
13.12.2018 12:02
СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ
09.12.2018 15:30
СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ КОНЦЕПЦИИ АДМИНИСТРАТИВНОЙ РЕФОРМЫ В РЕСПУБЛИКЕ УЗБЕКИСТАН
09.12.2018 15:09
АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА ТА СУДОВОЇ ПРАКТИКИ СТОСОВНО СПЛАТИ ПОДАТКУ НА РЕПАТРІАЦІЮ
06.12.2018 20:33
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕУЛЮВАННЯ ВИБОРІВ ДО МІСЦЕВИХ ПАРЛАМЕНТІВ У КОРОЛІВСТВІ ІСПАНІЯ
06.12.2018 20:30




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше