:: LEX :: ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕНІСТЬ ПРАВОВОЇ НОРМИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 14


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕНІСТЬ ПРАВОВОЇ НОРМИ
 
13.12.2018 12:25
Автор: Гуйван Петро Дмитрович, кандат юридичних наук, заслужений юрист України, докторант Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Міжнародне право. Муніципальне право]




Реальні зміни в національній правовій системі та правозастосовній практиці шляхом їхньої адаптації до європейських юридичних цінностей відбуваються дуже повільно, і це турбує не лише українську спільноту, а й світову. В останні роки не зменшилась, а, навпаки, зросла кількість заяв громадян нашої держави до Європейського суду з прав людини щодо порушень норм Конвенції 1950 р. Більш за все порушується ст. 6 даного акту, яка містить як загальні принципи, так і перелік значної кількості особливих прав на захист. У статистичних даних Європейського Суду з прав людини окремо визначають такі категорії порушень: справедливого судового розгляду, строків розгляду (тривалість судового процесу) та невиконання рішень [1, c. 81]. Вказані проблеми, крім інших чинників, обумовлені серйозними недоліками, пов’язаними з недотриманням принципу правової визначеності при формулюванні державою та суб’єктами владних повноважень правил поведінки учасників приватних правовідносин. Це, в свою чергу, тягне неправильне чи несправедливе застосування актів та призводить до оскарження таких діянь держави до європейських правозастосовних інституцій. Тож питання визначеності має високу актуальність не лише в теоретичному аспекті, а й з огляду на його практичну значущість.

Розуміння права – непроста і дуже суттєва для суспільства проблема. Надзвичайно важливо зрозуміти його адекватно духові часу, епосі і реаліям, історичним і ментальним чинникам конкретного суспільного розвитку. Якщо ж трактування права не відповідає конкретному часові, відстає від нього, тоді право перестає бути рушієм суспільного поступу, перетворюється в чинник нестабільності, відсталості, гальмування розвитку тощо, тобто в свою протилежність [2, c. 204]. Потребують додаткового вивчення питання гарантування чіткості, зрозумілості та однозначності правової норми. Власне, дотримання зазначених вимог забезпечить належність процесу правотворчості та, як наслідок, - формулювання справедливих і демократичних правових приписів. 

Юридична визначеність як один з основних та невід’ємних елементів верховенства права є фундаментальною категорією світоглядного характеру. При цьому, якщо верховенство права формує засади функціонування держави і суспільства за єдиними і погодженими приписами, то правова визначеність вказує на основні засоби, що забезпечують панування права в суспільстві та державі. Перше без другого нежиттєздатне і схоластичне [3, c. 45]. Одна з найбільш суттєвих вимог, що пред’являються до права особистості, яка розвивається, є вимога визначеності правових норм, це одна з найсуттєвіших ознак права. Індивід, залишений віч-на-віч із суспільством, державою, має право вимагати, щоб йому точно вказали, чого від нього хочуть і які межі йому ставлять. Логічно, що право на визначеність правових норм є одним із невід’ємних прав людської особистості, без нього, по суті, взагалі ні про яке «право» не може йтися. Будь-яке розвинене суспільство прагне мати право ясне, чітке, сформульоване в єдиному компактному кодексі. Законність, що виключає можливість будь-якої сваволі, стає неодмінною передумовою культурного суспільства. Якщо кожна людина повинна підкорятися праву, якщо вона має пристосовувати свою поведінку до його вимог, то, напевно, першою умовою впорядкованого суспільного життя виступає визначеність цих вимог. Усіляка непевність у цьому відношенні суперечить самому поняттю правопорядку і ставить людину в досить скрутне становище: невідомо, що виконувати і до чого пристосовуватися [4, c. 89]. Правова держава може існувати тільки в умовах гарантованої визначеності закону, за якої у індивіда є можливість довгостроково планувати власну поведінку в особистому житті та підприємницькій діяльності [5, c. 23]. 

В умовах верховенства права акти законодавства повинні відповідати принципу правової певності. Юридична визначеність правової системи спрямована на забезпечення стабільності нормативного регулювання, чіткість та недвозначність правил поведінки, незмінність статусу осіб, що приймають участь у правовідносинах, формальну певність юридичних приписів, і все це має гарантувати належність реалізації суб’єктивних прав учасників матеріального обороту. Інакше кажучи, принцип правової певності встановлює низку вимог до створення та застосування нормативно-правових актів: вони повинні адаптувати поведінку особи до нормативних умов правової дійсності, бути зрозумілими, передбачуваними, мусить бути встановлена та застосовуватися практика уточнення і конкретизації закону та його одноманітного застосування, зрештою, правові акти мають належним чином виконуватися. В іншому разі норма права суперечитиме принципу юридичної визначеності, закріпленому в практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі «Новік проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «закон має бути реально доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля» [6, п. 19]. Отже, правовий акт повинен відповідати таким вимогам: 1) він має бути загальнодоступним для того, щоб громадянин знав, що за певних обставин застосовується саме цей закон; 2) норма повинна бути сформульована достатньо чітко, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку, а в разі надання йому кваліфікованої консультації був здатний розумно передбачити наслідки, до яких призведе його певна дія [7, с. 99]

В літературі запропоновано зробити розподіл вимог до нормативно-правових актів, що реалізуються в межах застосування принципу юридичної визначеності, на змістовні та процедурні [8, c. 14-15]. За даною концепцією до змістовних вимог віднесені наступні: акти мають бути зрозумілими (доступними), несуперечливими і повинні пропонувати повне врегулювання суспільних відносин, не допускаючи існування прогалин. Також до даної категорії віднесені додаткові вимоги щодо заборони широких дискреційних повноважень, які стосуються норм, які визначають компетенцію державних органів. В свою чергу, процедурними вимогами є вимоги розумної стабільності права, послідовності правотворчості, надання достатнього часу для змін у системі правовідносин, викликаних прийняттям нового закону, обов’язкового оприлюднення актів та вимога про заборону зворотної сили актів. Саме останні вимоги персоніфікують темпоральні прояви визначеності норми права, бо вони гарантують сталість та стабільність її в часі, визначаючи часові координати її створення, застосування, зміни та припинення дії. 

Вимоги до зрозумілості закону досить часто ставали предметом дослідження Європейського Суду з прав людини. Скажімо, у справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» Суд врахував її особливість, а саме те, що те, що вона стосується допущеного втручання у свободу вираження поглядів не у вигляді «санкції», або покарання за певну поведінку, а у вигляді розпорядження про те, щоб заявники не порушували громадського спокою чи не допускали поведінки contra bonos mores у майбутньому. Поведінка contra bonos mores визначена у британському законодавстві як дії, які, «на думку більшості сучасних співвітчизників, є скоріше поганими, ніж добрими». Розпорядження про недопущення такої поведінки в законі викладено досить нечітко і загальними словами; словосполучення «добре поводитися» особливо неточне і для особи, на яку покладалося зобов’язання, не було достатнім керівництвом щодо того, які дії становитимуть порушення цього розпорядження. На цій підставі з огляду на невизначеність правових приписів Суд прийняв рішення про те, що було допущено порушення ст. 10 Конвенції [9, п. 31].

Законодавство мусить бути стійким та чітко сформульованим. З цього приводу Європейський суд з прав людини вказує, що норма не може розглядатися як “право”, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки, що їх може потягнути за собою вчинена дія» [10, п. 61]. Цієї ж позиції ЄСПЛ притримується і при розгляді справи «Реквеньї проти Угорщини». В даному випадку Суд розглядає критерій передбачуваності поведінки особи щодо поводження в майбутньому, надаючи йому темпоральних ознак. Так, він підкреслює, що норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях: він має бути здатний - якщо необхідно, за допомогою відповідної консультації - передбачити, достатньою за даних обставин мірою, наслідки, які може спричинити така дія. Передбачуваність цих наслідків з абсолютною певністю не потрібна: досвід показує, що цього досягти неможливо. Хоча певність, безумовно, бажана, прагнення забезпечити її може призвести до надмірної жорскості, тимчасом як закон має завжди відповідати обставинам, що змінюються. Отже, чимало законів неодмінно формулюються більшою чи меншою мірою нечіткими термінами, тлумачення та застосування яких є питанням практики. Роль судового розгляду полягає саме в тому, щоб розвіювати такі інтерпретаційні сумніви, якщо вони є. Ступінь чіткості, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - який у жодному випадку не може передбачити всі обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку він поширюється, а також кількості та статусу тих, кому цей закон адресований [11, п. 34]. 

Отже, юридична визначеність правових норм є абсолютно необхідним критерієм, якого має дотримуватися держава, аби забезпечити реалізацію прав особи, закладених в актах. Це гарантує стабільність правовідносин, що здійснюються на їх основі, передбачуваність застосування права в конкретній ситуації. Порушення критеріїв правової визначеності призводить до прийняття та дії несправедливих законів, що, в свою чергу, становить небезпеку для верховенства права. 

Перелік використаних джерел:

1. Коруц У.З. Міжнародно-правовий захист права на справедливий судовий розгляд в практиці Європейського суду з прав людини та правозастосовна практика України. Дис. . канд.. юр. наук. К., 2015. 229 с.

2. Братасюк М. Формула Радбруха в контексті сучасного українського правового розвитку. Публічне право. 2014. № 2 (14). С. 204-211.

3. Сидоренко М.В. Правовая определенность как фундаментальная общеправовая идея: понятие, сущность и назначение. Вестник Южно-Уральского государственного университета. Серия «Право». 2016. Том 16. № 3. С. 45-51.

4. Покровский И. Основные проблемы гражданского права. М.: 1998. 380 с.

5. Демин О.В. Неопределенность в налоговом праве и правовые средства ее преодоления: дисс. … докт. юрид. наук. спец. 12.00.04. – Екатеринбург, 2014. 452 с.

6. Рішення ЄСПЛ від від 10 грудня 2008 року у справі «Новік проти України», заява № 48068/06. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/974_442.

7. Шевчук С. Порівняльне прецедентне право з прав людини. К. : Реферат, 2002. 343 с.

8. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика). Автореф. дис. … докт. юрид. наук Спец 12.00.01.- Харків, 2009. 36 с.

9. Рішення ЄСПЛ від 25 листопада 1999 року у справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (Hashman and Harrup v. The United Kingdom), заява №  25594/94. URL: http://swarb.co.uk/hashman-and-harrup-v-the-united-kingdom-echr-25-nov-1999/

10. Рішення ЄСПЛ від 24 березня 1988 року у справі "Ольссон проти Швеції" (OLSSON v. SWEDEN (No.1), (заява № 10465/83). URL:  www.univie.ac.at/bimtor/.../ecthr_1988_olsson_vs_sweden.

11. Рішення ЄСПЛ від від 20 травня 1999 року у справі «Реквеньи против Венгрии" (Case of Rekvenyi v. Hungary), заява № 25390/94. URL: http://kuria-birosag.hu/hu/ejeb/rekvenyi-magyarorszag-elleni-ugye-2539094



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПЛАН BEPS: ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ
14.12.2018 13:56
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ
13.12.2018 12:02
ЗМІНИ ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ДОБРОВІЛЬНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД»
10.12.2018 17:37
СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ
09.12.2018 15:30
СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ КОНЦЕПЦИИ АДМИНИСТРАТИВНОЙ РЕФОРМЫ В РЕСПУБЛИКЕ УЗБЕКИСТАН
09.12.2018 15:09
АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА ТА СУДОВОЇ ПРАКТИКИ СТОСОВНО СПЛАТИ ПОДАТКУ НА РЕПАТРІАЦІЮ
06.12.2018 20:33
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕУЛЮВАННЯ ВИБОРІВ ДО МІСЦЕВИХ ПАРЛАМЕНТІВ У КОРОЛІВСТВІ ІСПАНІЯ
06.12.2018 20:30




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше