:: LEX :: УСИНОВЛЕННЯ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 7


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

УСИНОВЛЕННЯ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ
 
13.12.2018 12:42
Автор: Кемська Світлана Олександрівна, здобувач вищої освіти Навчально наукового інституту №4 Національної академії внутрішніх справ
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Стаття 52 Конституції України проголошує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Одним із найважливіших завдань держави є обов’язок створювати належні умови для охорони та розвитку дитинства, гарантувати та забезпечувати реалізацію прав дитини.  Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. У цьому процесі важливу роль відіграють органи державної влади, які ведуть облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, облік осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснюють інформування останніх про дітей, що потребують влаштування у сім’ї усиновлювачів.

Згадки про усиновлення та органи усиновлення зустрічалися ще у Вавилонському кодексі Хаммурапі (2285 рік до Різдва Христового), в індійських законах Ману, написаних близько 200 року до Різдва Христового. Відповідно до норм римського права усиновлення здійснювалося у судовому порядку, проте досудові організаційні заходи з усиновлення покладалися на магістрат. Порядок усиновлення, який існував в Росії наприкінці ХІХ століття був досить складним. Визначався він Статутом цивільного судочинства в залежності від стану усиновлювача. Для дворян цей порядок був особливо складним і складався з декількох етапів: складання акта про усиновлення у нотаріуса; подання цього акта на вирішення окружного суду за місцем проживання усиновлювача; затвердження цього акта судовою палатою. Усиновлення являло собою певну процедуру, яка в різні періоди історичного розвитку здійснювалася за участю відповідних державних органів (монарха, губернських управ, казенних палат, сенату, опікунської установи тощо). 

Нормативно-правове забезпечення щодо влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, складає низка міжнародно-правових актів, зокрема: Женевська декларація прав дитини 1924 р., Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1959 р., Конвенція про права дитини 1989 р. та ін. Відповідні норми закріплюються в національному законодавстві України – Конституції України, ЦК та СК України, спеціальних законах "Про охорону дитинства", "Про попередження насильства в сім'ї", "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", "Про освіту", "Про соціальні послуги", "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю" та інших законодавчих актах.

На сьогоднішній день законодавство встановлює окремий порядок дій, якого слід дотримуватися при здійснені процедури усиновлення: 1) постановка на облік відповідними органами дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання у сім’ї громадян, та ведення такого обліку (ст. 214 Сімейного кодексу України (далі – СК України)); 2) постановка на облік відповідними органами осіб, які бажають усиновити дитину, та ведення такого обліку (ст. 215 СК України); 3) інформування кандидатів в усиновлювачі про дітей, які можуть бути усиновлені, з метою підібрання сім’ї усиновлювача для дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування; 4) звернення до суду усиновлювача із заявою про усиновлення дитини. Тому, процедуру усиновлення можна визначити як порядок здійснення відповідними державними органами встановлених законом послідовних дій по веденню обліку дітей-сиріт і дітей які залишилися без батьківського піклування, обліку осіб, які бажають усиновити дитину, з метою інформування останніх про дітей, які можуть бути усиновлені, для подальшого звернення до суду цих осіб із заявою про усиновлення. Встановлено, що у цьому процесі важливу роль відіграють державні органи, на які законом покладені також функції нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей. 

На сьогоднішній день, актуальність теми усиновлення дітей полягає в удосконаленні судочинства у справах про усиновлення, а саме у посиленні нагляду та контролю за правами усиновлених дітей, а також у покращенні перевірки матеріалів судової справи відповідної категорії. Дана категорія справ порушується не тільки громадянами України, а й іноземними громадянами, що і потребує особливої уваги, тому що за останні роки усе більш широке розповсюдження усиновлення відбувається саме іноземцями дітей, які мають українське походження.

Список використаних джерел:

1. Сімейний кодекс України.К.- Правова єдність. – 2018. с.

2. Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 905. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

3. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 168.

4. Мироненко В. Умови здійснення усиновлення як засіб забезпечення прав дитини //Нотаріат для вас. – 2007. - № 11. – с.25-30.

___________________________

Науковий керівник: Полішко Наталія Леонідівна, старший викладач кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЩОДО ВИДІВ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ НОРМ ОХОРОНИ ПРАЦІ
29.11.2018 15:22
ПРО ПРАВОВУ ПРОЦЕДУРУ ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ В УКРАЇНІ
29.11.2018 15:15
ПРО СУЧАСНИЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС ТРУДОВОЇ КНИЖКИ В УКРАЇНІ
29.11.2018 15:04
РОБОТОДАВЕЦЬ ТА ЙОГО РОЛЬ У СИСТЕМІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
29.11.2018 14:57
ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА
13.12.2018 12:37
ЗАБРАННЯ ДИТИНИ У БАТЬКІВ, ЯК ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРО ПРАВА ДИТИНИ
13.12.2018 12:29
ШЛЮБ ТА ШЛЮБНО-СІМЕЙНІ ВІДНОСИН ЯК КАТЕГОРІЇ СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
08.12.2018 15:39




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше