Активізація наукових галузевих фахових досліджень, безпосередньо пов’язаних із зясуванням реального ресурсу обмеження як засобу запобігання правопорушенням, пов’язаним із корупцією, про що свідчить істотне зростання кількості робіт( наприклад роботи К.Берднікової, Д.Припутня, О.Дудорова, М.Хавронюка та ін..), актуалізує питання пошуку «парної» категорії для виокремлення «протилежних» ознак, які б формували потенціал відповідного засобу. У вітчизняній правовій науці обмеження традиційно розглядається у тісному зв’язку із заборонами, сприяє чому й позиція законодавця, яка знайшла своє закріплення у ст.ст. 22-27 Закону України «Про запобігання корупції», де «спеціальні антикорупційні обмеження» закріплюються саме через використання категорії «заборона». Особам,на яких поширюється дія вищезазначених обмежень, «забороняється..». Не зважаючи на те, що у назві всіх без винятку вищезазначених статей Закону, присвячених обмеженням, законодавець використовує поняття «обмеження», зміст цих статей починається із використання поняття «забороняється …» або є «заборона поширюється». Щоправда, вже неодноразово зазначалося і у джерелах з теорії права, і у галузевих джерелах, що заборона і обмеження є різними за змістом і їх ототожнення є помилковим( наприклад роботи С.Кушніра, Р.Кукурудза, тощо). Однак вони не є «карними» , «діаметрально протилежними» за змістом.
У теорії права заборони традиційно розглядаються «у парі» із дозволами, де перші передбачають повне унеможливлення діянь, а другі-навпаки надання можливості самостійно обирати модель поведінки, вчиняти дії тощо. Якщо заборона – це унеможливлення, отже обмеження – це визначення «меж, кордонів,лімітів» діяльності особи, тобто «м’який» за змістом засіб регулювання поведінки, а отже і для пошуку «парної категорії» варто обирати близьку, однак не тотожну за змістом, тільки «звужену» у свободі вибору, однак з акцентом на можливість прояву активності особи категорію(засіб регулювання поведінки особи). Аналіз новітньої фахової наукової літератури дозволяє виокремити кілька таких категорій – «стимули», «пільги», «імунітети», «заохочення» тощо. Втім не всі вони є саме « правною» категорією для обмежень, тим більше у службовому праві, враховуючи специфіку сфери відносин, специфіку статусу собори, тощо. Якщо імунітет зосереджує регулюючий вплив на виняткових складових правового статусу особливого суб’єкта (отже не охоплює всіх суб’єктів публічно-службових відносин, всієї сфери регулюючого впливу службового права), заохочення пов’язане із «позитивною» реакцією на досягнення, здобуття, успіхи у публічно-службовій діяльності (тісно пов’язані із специфікою підстави виникнення правовідносин, а отже за обсягом не може бути «парною» категорією для обмежень), пільга пов’язана із «спрощенням» умов реалізації правового статусу суб’єкта публічно-службових відносин, має безпосередній зв'язок із професійною діяльністю різних видів публічних службовців, а отже й відрізняється щодо них різним змістом( також дещо звужений характер для визнання «парною категорією» для обмеження), стимули представляють собою засоби різного характеру, змісту, зорієнтовані на спонукання особи до результативної , ефективної, якісної службової діяльності, що фактично дає підстави вести мову про те, що вони схоплюють і імунітети, і пільги, і заохочення, а отже цілком можна їх вважати «парною категорією» для обмеження у службовому праві.
Література:
1. Коломоєць Т.О. Стимули для державних службовців: чи задовільною є модель їх закріплення. Право України. 2018:№ 11.с.85-104.
2. Левада О.В. Пільги й обмеження в праві: загальнотеоретична характеристика: Автореф.дис..,к.ю.н.:12.00.01. Харків, 2019.20с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
