Порівнюючи законодавство України та Російської Федерації (РФ) стосовно правового статусу глави держави у сфері розвідувальної діяльності, можна виявити суттєві особливості, які становлять певний науковий інтерес з позиції юридичної компаративістики та практичний для удосконалення вітчизняного законодавства.
Оскільки органи зовнішньої розвідки РФ належать до інших військових формувань, то на них поширюються загальні повноваження Президента РФ як Верховного Головнокомандувача Збройних сил РФ [1, ст. 87].
Найповніше правовий статус та конкретні повноваження стосовно загального керівництва та управління всіма розвідувальними органами РФ (воєнною розвідкою, прикордонною розвідкою, Службою зовнішньої розвідки) сформульовано правовими приписами тільки у Федеральному законі РФ «Про зовнішню розвідку» [2]. Треба зазначити, що в цьому Законі серед звичайних принципів, за якими здійснюється розвідувальна діяльність (законність, повага до прав та свобод людини і громадянина, поєднання гласних і негласних методів та засобів тощо), визначений і такий, як підконтрольність зовнішньої розвідки Президентові РФ та Федеральним Зборам. Подібного принципу немає в законодавстві України та інших держав.
Згідно із Законом [2] до повноважень Президента РФ належать такі:
прийняття рішення про створення, реорганізацію та скасування органу зовнішньої розвідки РФ у складі федерального органу виконавчої влади (наприклад, Головного управління у складі Міністерства оборони РФ) за поданням керівника відповідного федерального органу виконавчої влади;
затвердження Положення про орган зовнішньої розвідки РФ;
здійснення загального керівництва, яке реалізується через визначення завдань, напрямів та обсягів контролю і координації за діяльністю органів зовнішньої розвідки;
прийняття в межах повноважень, визначених федеральними законами, рішень з питань, пов'язаних із зовнішньою розвідкою, зокрема й з питань доцільності укладення договорів міжвідомчого характеру між органами зовнішньої розвідки РФ і розвідувальними та контррозвідувальними службами іноземних держав;
призначення керівників органів зовнішньої розвідки;
визначення порядку направлення до іноземних держав у межах установлених взаємовідносин офіційних представників органів зовнішньої розвідки РФ;
визначення порядку взаємодії з федеральними органами виконавчої влади в питаннях, що стосуються сприяння останніми органам зовнішньої розвідки в здійсненні розвідувальної діяльності;
видання нормативних правових актів щодо процедури прийняття рішення керівником органу зовнішньої розвідки РФ або керівником федерального органу виконавчої влади, до структури якого входить орган зовнішньої розвідки, стосовно військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі в розвідці, про укладення контракту, про термін нового контракту або про відмову в укладенні контракту;
видання нормативних правових актів щодо державних цивільних службовців та працівників органів зовнішньої розвідки РФ про встановлення особливих умов оплати праці, додаткових гарантій і заходів правової та соціальної підтримки;
визначення порядку прийняття нормативних правових актів урядом РФ, а також відповідними федеральними органами виконавчої влади стосовно державних цивільних службовців і працівників розвідки про встановлення їм особливих умов оплати праці, додаткових гарантій і заходів правової та соціальної підтримки;
визначення порядку проведення заходів з метою забезпечення безпеки осіб, які надають (надавали) конфіденційне сприяння органам зовнішньої розвідки РФ, і членів їх сімей, а також проведення заходів щодо їх захисту;
установлення порядку щодо соціального захисту осіб, які надають (надавали) конфіденційне сприяння органу зовнішньої розвідки РФ і не є громадянами РФ.
В Україні, як і в РФ, розвідувальні органи належать до інших військових формувань, тому Президент України згідно із положеннями Конституції України також є для них Верховним головнокомандувачем. Він призначає на посади та звільняє з посад вище керівництво розвідувальних органів [3, ст. 106].
На відміну від РФ правовий статус та повний перелік повноважень Президента України стосовно зовнішньої розвідки визначено не в одному, а у двох Законах України «Про розвідувальні органи України» [4] і «Про Службу зовнішньої розвідки України» [5]. Глава держави України має право:
утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати розвідувальні органи відповідно до його конституційних повноважень;
здійснювати загальне керівництво розвідувальними органами відповідно до Конституції та законодавства України;
затверджувати положення про відповідні розвідувальні органи, у яких визначаються необхідні умови для їх функціонування;
призначати та звільняти з посади керівників розвідувальних органів за поданням керівників відповідних центральних органів виконавчої влади, до складу яких вони входять, безпосередньо призначати Голову Служби зовнішньої розвідки України;
вимагати від керівників розвідувальних органів доведення до його відома у визначеному ним порядку інформацію про зовнішні загрози Україні;
координувати діяльність розвідувальних органів через очолювану ним РНБО України та визначати порядок координації діяльності розвідувальних органів в особливий період;
дозволяти розвідувальним органам у межах та обсягах, визначених ним, установлювати і підтримувати контакти із спецслужбами іноземних держав, зокрема й на основі двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів України з дотриманням вимог законодавства України;
визначати перелік органів виконавчої влади, що можуть залучатися до участі у виконанні програм розвідувальної діяльності або в заходах, які проводять розвідувальні органи;
визначати особливості проходження військової служби в розвідувальних органах України;
визначати порядок проходження військової служби та присвоювати військові звання особам, які мають спеціальні звання (класні чини) та яких спрямовують (приймають) для подальшого проходження військової служби до розвідувальних органів України;
здійснювати контроль за діяльністю розвідувальних органів України в межах конституційних повноважень, зокрема й через керовану ним РНБО України;
визначати порядок та строки надання главі держави доповідей і звітів керівниками розвідувальних органів.
Висновок: через зовнішньополітичний курс, якого дотримується держава, правовий статус президента у сфері розвідувальної діяльності різні держави визначають по-різному. Якщо країна проводить вагому політику на міжнародній арені, то її розвідувальні органи проводять широкомасштабну розвідувальну діяльність задля підтримки такої політики. Цілком зрозуміло, що той, хто стоїть на чолі політики та розробляє її зовнішній курс, той і прагне взяти на себе особливі або додаткові повноваження щодо керівництва розвідкою. Отже, правовий статус глави держави у цій сфері є категорією динамічною та залежно від певних умов мінливою. Нині Україна та РФ проводять активну зовнішньополітичну діяльність, тому слід очікувати в майбутньому подальшого зміцнення правового статусу президентів обох держав у сфері керівництва діяльністю зовнішньої розвідки.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Конституция Российской Федерации: принята референдумом 12 декабря 1993 г. (ред. от 30 декабря 2008 г.). URL: www.constitution.ru/
2. О внешней разведке: Федеральный Закон Российской Федерации от 10 января 1996 г. № 5-ФЗ. URL: http://svr.gov.ru/svr_today/doc02.htm
3. Конституція України. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)
4. Про розвідувальні органи України: Закон України. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 19, ст.94).
5. Про Службу зовнішньої розвідки України: Закон України. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, № 8, ст.94)
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
