:: LEX :: ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 14


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
 
05.04.2019 10:35
Автор: Кузьменчук Анна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Право власності є одним із найважливіших, базових, основних прав. Усі інші права є похідними від нього (право володіння, право застави) або ґрунтуються на ньому (зобов'язальні права з передачі майна у власність чи користування).

Традиційним став науковий підхід до дослідження власності як економічної і як правової категорії. Саме з таких позицій досліджували власність в цивілістичній науці радянського періоду. Питання правового регулювання права власності досліджували в своїх працях Анпілова А. С., Бурденюк С., Грабовий В. В., Гумега О., Захарченко В. І., Кравчук О. В., Ногінова Н. М., Соловйов О. М., Скловського К. М., Хомченков Д. М. та інші [6, c. 23-24].

Традиційно право власності розглядають як елемент абсолютних правовідносин, в яких уповноваженій особі власнику відповідає обов’язок необмеженого кола осіб, будь-якого і кожного, хто може стикатися із власником, поважати і не порушувати його інтереси.

Відносини власності врегульовані нормами різних галузей права. За своєю юридичною природою ці норми різнорідні: конституційно-правові, які визначають основні, конституційні засади правового регулювання, закріплюють гарантії здійснення права власності, непорушність права приватної власності; адміністративно-правові, які закріплюють способи захисту права власності у разі вчинення адміністративного правопорушення, визначають, зокрема, засади державної реєстрації права власності на нерухоме майно, іменні цінні папери тощо; норми кримінального права про захист права власності. Безперечно, що основою такого комплексного, міжгалузевого інституту є норми цивільного права [9, c. 51-52].

Реалізація права власності полягає в реалізації правомочностей власника саме на володіння, користування й розпорядження майном. Тож труднощі, пов’язані із реалізацією, також пов’язані або ж з володінням, або ж з користуванням, або із розпорядженням належним громадянам саме на праві власності майном.

Право власності абсолютне, але є певні принципи, котрих  власник повинен дотримуватися при здійсненні своїх прав. Так, власник має дотримуватися правил, відповідно до котрих ті чи інші об’єкти не можуть перебувати у власності тих або інших суб'єктів цивільних правовідносин. Це саме стосується окремих видів майна [5, c. 41-42]. 

Найважливішим чинником обмеження права власності вважається необхідність дотримання саме забезпечення суспільних інтересів в поєднанні з приватними. Проте реалізовуватися таке обмеження може тільки на підставі закону. Саме про це свідчить ч. 7 ст. 319 ЦК, тут вказується, що певна діяльність власника може бути обмежена або припинена або ж власника може бути зобов'язано дати доступ до користування майном іншим особам лише в випадках та в порядку, установлених законом.

Важливе правило, відповідно до якого повинно відбуватися обмеження прав власника, заключається  в тому, що власник не в змозі використовувати право власності на яку-небудь шкоду правам, свободам й гідності громадян, інтересам суспільства, та погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. В залежності до цього правила саме власник і може діяти, та використовувати своє майно задля здійснення підприємницької діяльності та здійснювати свої правомочності [10, c. 293-294].

Власник не тільки має користь від володіння майном, але він несе певні обов’язки. Одним із таких обов’язків є саме тягар утримання майна, та витрат, пов'язаних із майном і охорона майна. Власник ще і несе ризик випадкового знищення й пошкодження майна. Це теж становить той тягар, котрий несе власник. Випадкова утрата майна або ж  втрата у результаті дії непереборної сили цілком і повністю покладається на  власника [2, c. 14-15].

Всім власникам забезпечуються рівні умови для здійснення своїх прав. І це є дуже важливо, тому що раніше допускалися можливості переваг саме для права державної власності. Сьогодні ЦК, котрий є кодексом приватного права, включає правило про те, що держава не може втручатися в здійснення власником самого права власності, а право власності вважається непорушним. Нікого не можна протиправно позбавити цього права або ж обмежити у його здійсненні. Але вони можуть мати місце у певних  випадках, коли саме суспільні інтереси вимагають того, аби було, наприклад, примусово вилучено певне нерухоме майно - будинок або земельна ділянка. Таке може бути необхідним, наприклад, задля проведення шляхових авто- чи залізничних трас, трубопроводів й інших споруд [8, c. 27-29].

Україна, визнавши норми Конвенції та практику ЄСПЛ джерелом права, заодно взяла на себе обов’язки з дотримання конвенційних гарантій в сфері захисту прав людини та основоположних свобод. Суть цих гарантій включає не стільки в те, що порушення договірних зобов’язань викликає реакцію усіх держав-учасників, скільки у тому, що реакція на таке порушення базується на спільній волі та спільних цінностях.

Саме Конвенція є інструментом забезпечення захисту прав власності: 1) на національному рівні - у рамках відповідних міжнародних державних зобов’язань; 2) на міжнародному рівні - як певна форма колективного забезпечення, яке реалізується через конвенційне юрисдикційне утворення - ЄСПЛ [3, c. 19-20].

Заодно захист права власності за цією Конвенцією забезпечується саме гарантіями права на справедливий судовий розгляд (стаття 6), права на ефективний засіб правового захисту (стаття 13), заборона дискримінації (стаття 14), заборона зловживання правами (стаття 17). Тлумачення й застосування національного законодавства - перевага національних органів, проте спосіб, у який це тлумачення та застосування відбувається, має  призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції із точки зору тлумачення їх в світлі практики ЄСПЛ [5, c. 41-42].

Брак розуміння гарантій прав та свобод людини займає певне місце у національній правозастосовній діяльності, адже остаточність судових рішень ЄСПЛ й обов’язковість їх виконання потрібно розглядати як найважливішу загальну умову з гарантування прав та свобод людини.

Таким чином, можливість захисту права власності вважається однією із гарантій його недоторканності. Захист права власності - це певна реакція на правопорушення із боку самого потерпілого (самозахист) або ж уповноваженого на це державного органу, котра привела до реституції, а саме відновлення попереднього юридичного та фактичного стану речей.

Література:

1. Цивільний процесуальний кодекс України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/

2. Анпілова А. С. Добросовісність як умова набуття права власності за набувальною давністю // Форум права. 2018. № 2. С. 14-19.

3. Бурденюк С. Гарантії захисту права власності відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод // Підприємництво, господарство і право. 2016. № 12. С. 19-23.

4. Грабовий В. В. Правова охорона власності у період становлення незалежної України (1990-1992 рр.) // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2018. № 3. С. 35-40.

5. Гумега О. Реалізація принципу захисту прав інтелектуальної власності в європейській практиці та її відбиття в національному законодавстві України // Юридична Україна. 2017. № 4. С. 41-48.

6. Захарченко В. І. Реформування відносин власності в Україні: теоретичні і правові засади, етапи, сучасні проблеми // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Економічна. 2017. Вип. 93. С. 23-33.

7. Кравчук О. В. Розвиток інституту публічного права власності в Україні: історичний генезис // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2014. Вип. 12(1). С. 184-187.

8. Ногінова Н. М. Трансформація форм власності в Україні: проблеми і пріоритети // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія : Економіка. 2014. Вип. 27. С. 27-30

9. Соловйов О. М. До проблеми визначення об’єкта правовідношення власності // Проблеми законності. 2018. Вип. 143. С. 51-62.

10. Хомченков Д. М. Про визнання права власності // Вісник господарського судочинства. 2013. № 2. С. 293-295.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ
09.04.2019 11:21
ІНСТИТУТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ГЕНЕЗИС НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
05.04.2019 10:37
ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРАВОВИХ ВІДНОСИН, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ІЗ ЗАПОВІДАЛЬНОГО ВІДКАЗУ
04.04.2019 15:45
ПРАВО НА ДОСТАТНЄ ЖИТЛО ЯК МІРА ДОБРОБУТУ ГРОМАДЯН
01.04.2019 19:19




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше