:: LEX :: ІНСТИТУТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ГЕНЕЗИС НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 15


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ІНСТИТУТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ГЕНЕЗИС НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
 
05.04.2019 10:37
Автор: Вітик Анастасія, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Одним із головних інститутів цивільного права є інститут права власності. Натомість, автор вбачає своє завдання в дослідженні основних етапів розвитку уявлень про сутність цієї правової категорії. У науці цивільного права завжди спостерігався значний інтерес до вивчення проблематики сутності права власності. Зокрема, істотний вклад у наповнення цієї частини цивілістики здійснили такі знані правознавці, як Г. Б. Шершеневич, Й. О. Покровський, О.С. Йоффе, Є. О. Суханов, О. В. Дзера, Р. А. Майданик, І. В. Спасибо-Фатєєва, Я. М. Шевченко [1]. Серед останніх досліджень, пов’язаних зі з’ясуванням сутності права власності, хотілося б відзначити наукові статті: Л. Мандрики «Теорії права власності» [2], О. Клименко «Наукові роздуми у розвиток правової теорії власності» [3], Л. Шалої «Теорії походження права власності [4]. Підстави набуття права власності та юридичні факти у цивільному праві ставали предметом дослідженням провідних українських та зарубіжних вчених-юристів - С. С. Алексєєв, В. С. Толстого, В. Б. Ісаков, О. А. Красавчиков, С. О. Харитонов та ін. [5].

Право власності - сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з користуванням, володінням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд. 

Право власності має об'єктивний і суб'єктивний аспекти. Право власності в об'єктивному аспекті - система правових норм, що регулюють відносини власності. Суб'єктивне право власності - це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної чи юридичної особи щодо володарювання над речами (тобто надана особі можливість володарювати над певною - належною їй - річчю). Складовими суб'єктивного права власності є правомочність - володіння, користування і розпорядження речами. 

Правомочність володіння - юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв'язку з річчю. Володіння треба розуміти не як постійний матеріальний зв'язок власника з річчю, а як постійну можливість такого матеріального зв'язку, воно тісно пов'язане з волевиявленням. Для власника право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирішувати долю речі, використовувати її корисні якості. Тому, якщо особа володіє річчю, то це дає можливість лише припустити, що вона є її власником. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним і незаконним (добросовісним і недобросовісним), давнішним [11].

Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі (договір найму), так і внаслідок протиправного заволодіння (крадіжка, розбій). Через це наявності лише фактичного володіння недостатньо для того, щоб визнати його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння. 

Незаконне володіння не спирається на правову основу, тому його ще називають безтитульним. Незаконне володіння, в свою чергу, поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним є таке володіння, за якого володілець не знає і не повинен знати про його незаконність (громадянин придбав у комісійному магазині річ, яка перед тим була викрадена у законного володільця). Якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння, він називається незаконним недобросовісним володільцем (привласнення знахідки, краденого майна). Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробленим (фальшивим). 

Правомочність користування - заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Користування майном може проявлятися по-різному. Наприклад, власник земельної ділянки, обробляючи землю, користується нею. Власник будинку, проживаючи в ньому, теж користується будинком.

Власник може використовувати своє майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Користуючись майном, власник зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, дотримуватись моральних засад суспільства. Власник може сам користуватися належним йому майном або надати таке право іншій особі шляхом укладення договору, передачі речі під заставу тощо. Така передача права користування здійснюється шляхом розпорядження майном [11].

Право користування, як і право володіння, може належати не лише власникові, а й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів. 

Правомочність розпоряджання - закріплена нормами права за власником можливість визначати долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Якщо правомочність володіння є початком права власності, то з правом розпоряджання пов'язується початок припинення права власності назавжди або відокремлення власника від його майна на певний час. Застосовуючи правомочність розпоряджання, власник може своє майно знищити, продати або подарувати, передати в найм то¬що. Якщо власник знищує річ або викидає її, то він, говорячи мовою цивільного права, розпоряджається нею шляхом укладення односторонньої угоди, оскільки воля власника спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється в результаті використання речі (наприклад, власник спалює дрова в печі), то воля власника спрямована зовсім не на те, щоб при¬пинити право власності, а на те, щоб вилучити із речі її корисні властивості. Через це в такому разі має місце лише право користування річчю, а не право розпоряджання нею [11].

Загальновизнаним є поділ виникнення права власності на первісні і похідні. Первісними є ті підстави, з яких право власності виникає вперше чи незалежно від волі попереднього власника. Серед первісних підстав виділяють : створення нової речі; привласнення загальнодоступних дарів природи; знахідка; затримання бездоглядної тварини; знайдення скарбу [11].

Актуальні проблеми держави і права гіпотеза встановлюють юридичні факти, що слугують первісним підставами виникненн прав власності, а в диспозиція описуються дії претендента на прав власності, залежно від яких він став власником або ні. Також у диспозиціях іноді встановлюються строки, після перебіг яких відбувається перехід прав власності. Одним із найважливіших факторів інституту права власності є підстави виникнення і припинення права власності. Такі підстави дають власнику змогу здійснювати свої правомочності стосовно майна у повному обсязі або припиняють право власності назавжди разом із знищенням майна.

Література:

1. Кісель В. Й. Генезис уявлень про сутність права власності: історія та сучасність // Актуальні проблеми історико-правової науки. 2015. С.115-118.

2. Мандрика Л. М. Теорії права власності // Право і безпека. 2009. № 2. С. 91-94.

3. Клименко О. Наукові роздуми у розвиток правової теорії власності // Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. № 4. С. 55-60.

4. Шала Л. В. Теорії походження права власності // Університетські наукові записки. 2009. С. 106-111.

5. Вороніна Н. В. Способи набуття та припинення права власності // Актуальні проблеми держави і права. 2009. С.60-65.

6. Бірюков І. А., Заїка Ю. О. Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. Київ: КНТ, 2006. 480 c.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ
09.04.2019 11:21
ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
05.04.2019 10:35
ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРАВОВИХ ВІДНОСИН, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ІЗ ЗАПОВІДАЛЬНОГО ВІДКАЗУ
04.04.2019 15:45
ПРАВО НА ДОСТАТНЄ ЖИТЛО ЯК МІРА ДОБРОБУТУ ГРОМАДЯН
01.04.2019 19:19




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше