:: LEX :: ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ТА «ПЕРШОЇ» УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ У ВИРІШЕННІ ЗЕМЕЛЬНОГО ПИТАННЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 16)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2019

До початку конференції залишилось днів 23


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ТА «ПЕРШОЇ» УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ У ВИРІШЕННІ ЗЕМЕЛЬНОГО ПИТАННЯ
 
05.04.2019 10:41
Автор: Ухач Анастасія Василівна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

Протягом останніх трьох років Україна прагне на належному державному рівні вшанувати події та учасників Української революції 1917-1921 років. Президентський Указ (від 22.01.2016 № 17) [7] проголосив 2017 рік роком Української революції. Безцінний досвід державотворення майже 100-річної давнини є вкрай важливим для сучасності, адже вважаємо, що успіх від здобутої незалежності слід підкріплювати ефективною розбудовою держави.

Вирішення земельного питання (без перебільшення одного з ключових питань революції – А.У) у ті буремні часи було без перебільшення наріжним питанням всього революційного руху народів Російської імперії, а тим більше для українського селянина. Адже, від того як чинна влада вирішуватиме аграрне питання залежало її легітимне майбутнє існування.

Заявлена наукова тема достатньо ґрунтовно представлена як в історичній так і правовій науці. Зокрема, виокремимо праці науковців: М. Бурдіна, В. Верстюка, П. Захарченка, О. Копиленка, С. Кульчицького, І. Лєбєдєвої, Д. Писаного, О. Солдатенка, В. Ухача, М. Шаповала та ін. [2]. 

Метою наукової розвідки є проаналізувати вирішення земельного питання  в політиці Української Центральної Ради (далі - УЦР) та урядами «першої» Української Народної Республіки (далі – УНР).

Харківський науковець М. Бурдін зазначає, що серед науковців теорії та історії держави і права України стало загальним розуміння того, що сам акт проголошення УНР та діяльність Центральної Ради з реформування земельних відносин трактуються з позицій політичної теорії і в дусі українського національного ідеологічного романтизму. Однолінійна схема пояснення державно-правових реформ земельних відносин в Україні Центральною Радою виявляється у звичних для радянської доби термінах «революція», «селянська революція», «скасування земельної власності», «класовий антагонізм» та ін., що засвідчує переміщення центру уваги до історії політичних рухів українського народу та віддалення від теорії та історії держави і права. Нині для законодавців української держави проблеми реформування земельних відносин, які прагнула вирішити Центральна Рада, стали такими ж нагальними, як і в часи УНР [3, с. 103].

Нова доба в земельному питанні почалася з революції 1917 р. Усі соціально-політичні прагнення українського народу у перші місяці після скасування монархії наражалися на затятий опір Тимчасового уряду, тому власне аграрне законодавство Україна могла здійснити лише після проголошення державної незалежності [8].

У період української державності 1917-1921 років земельне питання належало до найпекучіших проблем, які вимагали розв’язання. Воно було зафіксовано як в низці політичних прокламацій, так і в законодавчих актах. У своєму першому Універсалі УЦР висловився за вивласнення поміщицьких, скарбових, царських і церковних земель та домагався компетенцій земельного законодавства на Україні для Українського Сейму [6, с. 781]. Третій Універсал скасував право власності на поміщицькі й інші нетрудові землі та оголосив їх «власністю всього трудового народу», до якого вони переходять без викупу [8]. Закон про впорядкування земельних справ мали видати Установчі Збори. До його опрацювання керівництво цими справами перейшло до місцевих земельних комітетів. Тодішній український уряд (Генеральний Секретаріат) розповсюдив офіційне роз’яснення до Універсалу, яким підкреслив, що скасування приватної власності на землю й перехід її до трудового народу слід розуміти у тому значенні, що право власності на ці землі переходить до народу Української Республіки. Отже, від дня опублікування Універсалу колишнім власникам заборонялося землю продавати, купляти, закладати, дарувати чи передавати будь-кому у власність іншим способом, оскільки ці землі визнаються УЦР такими, що належать не окремим особам чи інституціям, а всьому трудящому народу, причому скасування власності, як і весь земельний лад на Україні, мають підтвердити й остаточно встановити Українські Установчі Збори [5, с. 73]. Важливо наголосити, що вагання, непослідовність, політичні та ідеологічні пристрасті навколо проблеми власності, чітко прослідковувалися у керманичів «першої» УНР, зокрема М. Грушевського, який був рішучим противником самого поняття «святість прав власності». Особливо заперечення у нього викликала ідея приватної власності на землю. Він навіть висловлював надію на те, що настане час, коли «власність на землю, торгування землею» вважатимуться явищем таким же ненормальним як «власність на людину-раба» [8]. Отже, четвертий Універсал декларативно скасував власність на землю в УНР та проголосив її соціалізацію.

Слід наголосити, що характерною особливістю доби УЦР було те, що законодавство стосовно приватної власності, зокрема на землю, весь час еволюціонувало. Так, 1 січня 1918 року був ухвалений спеціальний земельний закон УЦР, який скасовував право приватної власності на землю, норма земельного володіння не повинна була перевищувати 25 десятин [4, с. 139]. Цей закон призвів до конфліктів як у самій УЦР, так і в суспільстві. Так, польські поміщики Поділля та Волині вимагали відновлення поміщицького землеволодіння і навіть створювали власні загони, з допомогою яких прагнули повернути землю. На Лівобережній Україні поміщики і заможні селяни на зборах ухвалювали резолюції з вимогами скасувати земельний закон. Відповідно, протягом березня-квітня 1918 року у розпорядження земельних комітетів перейшла значна частина приватновласницьких земель, зокрема й плантації цукроварень. При цьому керівництво «першої» УНР змушене було рахуватися з німецьким командуванням, яке прагнуло вирішити у своїх інтересах продовольче питання, що передбачалося умовами Брестського мирного договору [1, с. 260].

Слід наголосити, що УЦР зволікала з розподілом землі, а це призвело до конфлікту з німецькою окупаційною владою. Так. 6 квітня 1918 р. німецький головнокомандувач Г. Ейхгорн без згоди УЦР видав наказ про засів полів і всупереч земельному законодавству УЦР повернув право розпоряджатися землею колишнім власникам, чим фактично зводив нанівець результати діяльності земельних комітетів.

Проведений аналіз дозволяє виокремити наступні висновки. По-перше, на Наддніпрянській Україні був більш відчутний вплив більшовицької ідеології, яка пропагувала скасування приватної власності на землю та її розподіл між трудовим народом, проте не пояснювала як вона буде це робити (цей гіркий «досвід» більшовицької політики український селянин пізнає вже в часи політики «воєнного комунізму» - А.У.). По-друге, проголошення власності трудового народу на землю, навіть суто декларативне розколювало українське суспільство на взаємопоборюючі табори. По-третє, соціалізація землі суперечила українському національному менталітету, ідеалом якого споконвіків був вільний хлібороб, що працює на власній землі. Далася взнаки і нерішучість, постійне відкладання керівниками «першої» УНР розв’язання земельного питання, що призводило до падіння її авторитету в очах насамперед селянства. Непослідовна та малоефективна політика Центральної Ради у вирішенні земельного питання практично створила передумови для остаточного поглинання української державно-правової культури землеволодіння, землекористування і землевпорядкування російською азійською цивілізацією з її деспотизмом державного управління і норм права. Відповідно, основна проблема - людини, землі й волі, так і залишилась невирішеною, і була однією з причин падіння «першої» УНР.

Література:

1. Бойко О. Земельні комітети. Довідник з історії України. Київ: Ґенеза, 2001. С. 260.

2. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с. та ін.

3. Бурдін М. Реформування земельних відносин Центральною Радою УНР // Підприємництво, господарство і право. 2016. № 11. С. 103-109.

4. Історія українського права. За ред. О. Шевченко. Київ: Олан, 2007. С.139.

5. Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України 1917-1920. Центральна Рада. Гетьманство. Директорія. Навч. посібн. Київ: Либідь, 1997. С. 73.

6. Стахів М., Голубничий В., Маркусь В. Земельне законодавсто. Енциклопедія українознавства. Львів: Молоде життя, 1993. Т. 2. С. 781.

7. Указ Президента України від 22.01.2016 № 17 «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років». URL: http://www.president.gov.ua/documents/172016-19736 (дата звернення 29.03.2019 р.).

8. Ухач В. З. Земельне законодавство ЗУНР, УНР та Української держави: порівняльний аналіз. URL: http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=324 (дата звернення 29.03.2019 р.).



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО: СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗИС, ЧИННІСТЬ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
05.04.2019 10:39




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше