На виконання Указу Президента України від 22.01.2016 р. № 17 «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років», 2017 рік проголошений роком Української революції. Вшанування подій та видатних учасників Української революції 1917-1921 років визначено одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017-2021 роки, що безперечно слугуватиме утвердженню історичної єдності земель, формуванню комомераційної політики, консолідації суспільства, зміцненню міжнародного авторитету України [5]. На виконання президентського указу Уряд України затвердив розроблений Українським інститутом національної пам’яті проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року». Зокрема, актом передбачено спорудити монумент Соборності України у м. Києві, встановити у м. Києві пам’ятник Симону Петлюрі, а також меморіали та пам’ятники в регіонах, упорядкувати поховання учасників Української революції 1917-1921 років в Україні та за кордоном, реалізувати Всеукраїнський науково-просвітницький проект «Місця пам’яті Української революції 1917-1921 років» [10]. Думається, що Постанова Уряду сприятиме популяризації історії українського державотворення та приверненню уваги до національно - визвольної боротьби українців, а відтак патріотичному вихованню громадян та формуванню національної ідентичності.
Проблематика національно-визвольного руху українців за відродження державної незалежності у період 1917-1921 років без перебільшення може «похвалитися» ґрунтовною історіографією як цивільних істориків, так і істориків держави і права.
Історіографія окресленої наукової теми, зрештою, як і Української революції 1917-1921 років, достатньо ґрунтовно представлена як в історичній, політологічній, так і в правовій науці. Виокремимо праці М. Бурдіна, В. Верстюка, П. Захарченка, О. Копиленка, Н. Ковальової, С. Корновенко, С. Мякоти, В. Малькіна, Р. Тимченка, Г. Терели, В. Ухача та ін. [2].
Ми поставимо собі за мету проаналізувати окремі сегменти вирішення земельного питання владними інституціями Української держави.
По-перше, вирішення земельного питання у ті буремні часи без перебільшення було наріжним питанням всього революційного руху народів Російської імперії, а тим паче для українського селянина (на початок XX століття українське селянство складало понад 75 % 291 населення України. – Авт.). По-друге, від того як чинна влада вирішуватиме аграрне питання без перебільшення залежало її легітимне майбутнє існування. По-третє, головною цінністю для українського селянина завжди виступала земля (мається на увазі не лише її економічний, а й ірраціональний виміри). Клаптик власної землі був для хлібороба не лише джерелом доходу, а й своєрідним символом свободи, який він з максимальною впертістю захищав від усіляких намагань обмежити, що, як правило, виходило ззовні – чи то з боку власної держави [6, с. 33]. Слушно зауважував С. Кримський «[…] владні структури в Україні не були константними, стабільними, в той час як земля залишалася інваріантною цінністю при усіх перетвореннях влади» [1, с. 276].
По-друге, науковці зазначають, що на погляди П. Скоропадського в розумінні ним основних принципів земельної реформи, суттєвий вплив мало кілька факторів. По-перше, столипінська реформа, прихильником якої був Гетьман. Очевидно, цим і можна пояснити дрейфування поглядів П. Скоропадського у бік доцільності фермерського господарювання. По-друге, програмова платформа Української народної громади, лідером якої був Гетьман, і в якій чітко проглядалося ліберально-консервативне бачення шляхів розв’язання земельного питання. По-третє, це позиція Української демократично-хліборобської партії, яка обстоювала позицію ліквідації великого землеволодіння (латифундій) і наділення селян землею за викуп. Звісно, що такі підходи йшли в розріз із впливовим Союзом земельних власників, які твердо обстоювали непорушність поміщицького землеволодіння. Нарешті, Гетьман мав враховувати і настанови, висунуті німецьким командуванням, які в цілому збігалися з реформаторськими намірами П. Скоропадського [4, 9-11].
По-третє, зволікання державних мужів «першої» Української Народної Республіки (далі - УНР) з розподілом землі, призвело до конфлікту з німецькою окупаційною владою. 6 квітня 1918 р. німецький головнокомандувач Г. Ейхгорн без згоди Української Центральної Ради (далі – УЦР) видав наказ про засів полів і всупереч земельному законодавству останньої повернув право розпоряджатися землею колишнім власникам, чим зводив нанівець результати діяльності земельних комітетів [12].
По-четверте, Грамотою Гетьмана від 29 квітня 1918 р. було скасовано закон УЦР про норму земельного володіння у 25 десятин і конфіскацію земельних володінь. Відзначимо, що погляди П. Скоропадського на проблеми власності були цілком відмінні від поглядів М. Грушевського. Так, в «Грамоті [...]» йшлося: «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відбудовуються в повній мірі […]. Відбудовується повна свобода по розробленню купчих по купівлі-продажу землі. Поруч з сим буде вжито заходів по вивласненню земель по дійсній їх вартості від великих власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів […] [7, с. 84]. У заяві гетьманського уряду від 10 травня 1918 р. Визначалась основна мета реформи – створення в Українській Державі «селянства здорового, забезпеченого землею і здатного найвищою мірою підняти її продуктивність» [3, с. 132].
По-п’яте, була створена Вища Земельна комісія на чолі з гетьманом. У губерніях і повітах створювались спеціальні земельні комісії, які мали вирішити конфлікти, що виникали поміж поміщиками і селянами. У листопаді 1918 р. П. Скоропадським був затверджений закон про проведення земельної реформи [2, с. 140]. У відповідності з цим законом усі великі поміщицькі земельні маєтності були примусово викуплені державою і розподілені між селянами, не більше як по 25 десятин на господаря. Ті ж поміщицькі землеволодіння, які мали культурне значення, вирощували племінну худобу, обслуговували цукроварні тощо, не підлягали переділу. Такі господарства могли мати по 200 десятин землі. Важливе значення у цих реформах відводилося Державному Земельному банку.
Таким чином, П. Скоропадський прийшов до влади з чітким уявленням принципових засад власної аграрної політики, які мали базуватися на праві приватної власності «як фундаменту культури і цивілізації». Безперечно, П. Скоропадський із проведенням успішної земельної реформи пов’язував і тривкість гетьманського правління, яке залежало від створення міцної соціально-політичної бази і виконання поставок продовольства та сировини до Центральних держав [8, арк. 107]. Земельна реформа гетьмана відкривала шлях до інтенсивного розвитку с/г і юридично закріпила право власності на землю, проте, в силу внутрішніх та зовнішніх факторів, земельне законодавство так і не було зреалізовано в житті.
Визначальними моментами аграрного законодавства П. Скоропадського було: 1) розуміння політиками сутності реформування – ставка на економічно міцні одноосібні селянські господарства; 2) темпи роботи земельних комісій, участь у них тих самих осіб, коло питань, які обговорювалися; 3) шляхи реалізації нововведень, що планувалися: кредитування, створення Державного земельного банку, наділення селян землею за викуп; 4) розміри угідь одноосібних селянських господарств – 25 десятин [3, c. 137-138].
Проте, аграрними перетвореннями, були невдоволені всі: селяни – незначними поступками і відновленням поміщицького землеволодіння, інтелігенція – вбачала земельні спекуляції у пропонованих заходах, великі землевласники – надмірними поступками селянам [9, с. 408]. Стратегічним прорахунком гетьманської влади була відсутність твердої волі у вирішенні ключового питання земельної реформи – мобілізації державою в примусовому порядку хоча б частини латифундій для їх подальшого розподілу [9, с. 408], половинчастий характер теоретичного обґрунтування законодавчих актів.
Література:
1. Кримський С. Архетипи української ментальності. Проблеми теорії ментальності. Київ: Наукова думка, 2006. С. 276.
2. Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України 1917-1920. Центральна Рада. Гетьманство. Директорія. Навчальний посібник Київ: Либідь, 1997. С. 140.
3. Корновенко С. В., Морозов А. Г. Аграрне законодавство Гетьманату П. Скоропадського та білого руху Півдня Росії. Національна та історична пам’ять. 2013. Вип. 7. С. 131-139.
4. Любавець О.М. Земельна реформа П. Соропадського: німецький вплив. Український селянин. 2008. Вип. 11. С. 9-15.
5. Проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року». URL: http://www.memory.gov.ua/news/uryad-zatverdiv-plan-zakhodiv-z-vidznachennya-1917-19. (дата звернення 30.04.2019 р.).
6. Стародубець Г. Українське село як основа повстанського запілля. Мандрівець. 2008. № 6. С. 33-37.
7. Скоропадський П. Спомини. Київ, 1992. С. 84.
8. Терела Г. Аграрна політика Української держави П. Скоропадського: дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 – історія України / Г. Терела. Полтава, 2000. Арк. 107.
9. Тимченко Р. Висвітлення аграрної політики Гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях. URL: dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/Tymchenko.pdf?...1.
10. Указ Президента України від 22.01.2016 р. № 17 «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років». URL: http://www.president.gov.ua/documents/172016-19736.
11. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.; Захарченко П. П. Селянська війна в Україні / Національний університет імені Тараса Шевченка, Національна академія внутрішніх справ. Київ, 1997. 188 с., та ін.
12. Ухач В. З. Земельне законодавство ЗУНР, УНР та Української держави: порівняльний аналіз. URL: http://www.lexline.com.ua/?go=full_article&id=324. (дата звернення 02.05.2019 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
