Для успішного та довготривалого існування будь-якої армії необхідні не лише численні військові ресурси а й участь широких мас населення у побудові військової економіки такої армії. Це ж стосується і військ ОУН та УПА, які, спираючись на активну підтримку населення, змогли створити боєздатну армію, яка десятиліттями спромоглася протистояти найсильнішим тоталітарним режимам світу. Опинившись на окупованих іноземними загарбниками територіях, відділи повстанської армії могли розраховувати лише на власні сили та на допомогу від українських селян, від ставлення яких залежало матеріальне забезпечення підпілля усім необхідним для боротьби з ворогом.
Можливість постачання підпілля продуктами харчування залежала від їх сприйняття населенням. Ставлення до ОУН, а згодом і УПА не в усі роки було однаковим. У перші повоєнні роки підпілля знаходило активну підтримку населення. В окремих місцевостях повстанців підтримували цілі села. Так, збереглися доповідні записки на ряд сіл Львівської області, що підтримували повстанську армію та зривали заходи радянської влади. Зокрема, у селі Нестаничі Радехівського району було виявлено облаштовані склади зброї, боєприпасів та харчів, з поповненням яких селяни постійно допомагали армії. [1; с. 172] Подібна ситуація спостерігалася і в селі Смолин Немирівського району, де було виявлено два бункери з харчами та одягом для УПА. Активно допомагали підпіллю і інші села Львівської області.[1; с. 174]
Після повернення радянської влади в Західну Україну в 1944 році забезпечення УПА ускладнилося, що було пов’язано з наростаючим дефіцитом товарів та перебоями з продуктами. Повстанцям стало важче задовольняти свої матеріальні та господарські потреби.
За наказом УПА «Захід» від 11 вересня 1944 року відділам повстанської армії дозволялося здобувати харчі з баз та транспортів ворога, робити наскоки на села, що більшовизуються, та стягувати з них контингент. [2; с. 93] Відповідно до цього наказу підпілля здійснювало наскоки на колгоспи, радянські концтабори, шосейні та залізничні дороги та інші опорні пункти ворога. Наприклад, під час наскоку на колгосп у селі Бірки Домініканські сотня командира Глухого дістала зброю, харчі, взуття та одяг. [3; с. 98] Однак не завжди такі операції для повстанців проходили вдало. У боях з радянськими військами відділи могли втрачати амуніцію, транспорт, одяг, взуття та продовольство. Однак, навіть попри це, можна з впевненістю констатувати, що дохід від ворога становив значну частку в господарському забезпеченні підпілля, хоч і не був основним джерелом.
Наказ від 28 квітня 1945 року дозволяв відділам проводити грошові збори та добувати продукти харчування безпосередньо у населення чужих етнографічних теренів. Крім того, обкладалися контингентом і польські населенні пункти. [4; с. 29]
З 1945 року господарська мережа ОУН не працювала вже так як раніше, тому самі учасники повстанської армії змушені були проводити збори серед населення, наражаючись на небезпеку і тим самим погіршуючи свої стосунки з місцевим населення. Хоча більшість сіл, зокрема Львівської області, повністю підтримували ОУН та УПА до 1948-1950 років. [1; с. 179]
Ще в часи німецької окупації кошти, які отримувала УПА складалося з внесків членів та симпатиків ОУН, здійснювалося оподаткування підприємств, а також обкладалися податком купці та інші багачі краю, інтелігенція. Також організація володіла своїми власними підприємствами. Крім того, проводився збір до бойового фонду. [5; с. 295] Як свідчення цього віднайдено «бофони», які виконували багато функцій для ОУН-УПА. Це і їхні гроші, і облігації внутрішньої позики, і квитанції-розписки за здане населенням продовольство. До цього всього «бофони» активно використовувалися в пропагандистсько-агітаційній роботі підпілля. [6; с. 165]
Натомість вже з 1945 року, внаслідок посилення радянського режиму на західноукраїнських землях та «радянізації» краю, добровільні внески в бойовий фонд поступово починали замінюватися примусовими стягненнями контингенту з населення, що поглиблюватиметься в подальші роки. В той же час слід зазначити, що обкладання грішми проводилося відповідно до можливостей жителів сіл. [4; с. 31]
Навіть у випадку примусових стягнень, будь-яке самочинство каралося на місці. Без дозволу станичного ніхто з повстанців не мав права забирати продукти, одяг взуття чи інший провіант у населення. В таких випадках винні каралися смертю, оскільки дані дії розцінювалися як грабіж. В той же час УПА дбала про безпеку селянства перед виселенням у Сибір і тому обов’язково залишала відповідну посвідку, що майно того чи іншого селянина пішло на забезпечення повстанської армії, тобто органи радянської влади не могли довести причетності населення до добровільної передачі майна. [7; с. 98]
З 1947 року УПА опинилося у скрутному становищі - рух переходив до оборони. Сотні УПА перейшли до збройного підпілля, об’єднавшись із підпіллям ОУН. Підпільники позбулися свободи пересування, ускладнився їхній зв’язок і розвідка, спостерігалися проблеми з безпекою. Крім того значно ускладнилися можливості поповнювати господарські запаси у селі. В цей час у вказівках з пропагандистської роботи з’явилися заклики спрямувати увагу пропаганди на місто. [5; с. 351]
Радянська влада застосовувала усі можливі методи, щоб знищити повстанський рух в західноукраїнських землях. Використовувалися масові арешти та залякування, колективні виселення цілих сімей, включаючи дітей, тощо, як засоби боротьби з повстанською армією . Однак підпільники ще досить довго користувалися підтримкою місцевого населення. Навіть після завершення масової колективізації , ОУН мала своїх людей в колгоспах, що допомагали їй забезпечувати власні господарські потреби. Так, у 1948 році було заарештовано голову села Кобильня, який отримав від ОУН завдання здати в бойовий фонд 2 т колгоспного хліба. [1; с. 206] Також, шукаючи нові шляхи поповнення бюджету, підпільники під загрозою репресій оподатковували активістів колгоспних господарства, заохочуючи їх «спокутуватися» за визначену підпіллям суму. [4; с. 34]
З 1948-1945 років спостерігалася все менша підтримка ОУН з боку населення. Це було пов’язано з колгоспним господарством. Селянство могло надавати меншу допомогу підпільникам з продуктами (так як у населення після грошової реформи було мало готівки, то основою підтримки місцевого населення стали продукти власного виробництва), а, здійснюючи наскоки на колгоспи, підпільники завдавали непоправної шкоди селянам. Це було пов’язано з тим, що на початок 1950 року у Львівській області, наприклад, кількість колективізованих господарств лише від початку року до квітня того ж року зросла із 50,1% до 98,3%. [5; с. 365]
Повстанський рух, опинившись у такій скруті, не мав іншого виходу як тільки брати у руки зброю, щоб забирати силою їжу, одяг та інше у населення. Селяни вороже ставилося до підпільників і особливо до таких заходів. Траплялися і випадки доносів в органи МҐБ. Так, за свідченням захопленої у квітні 1951 року підпільниці Яворівського надрайонного проводу ОУН Мирослави Гресько, залишилося мало населення, яке б підтримувало підпілля, а продукти доводилося добувати в більшості випадків вночі і з використанням зброї. Саме ж населення відзначає, що повстанців залишилося мало і вони займаються переважно грабунком. А як відзначав захоплений у 1953 році референт пропаганди Жовківського над районного проводу ОУН Михайло Мацевко, селяни підтримували ОУН тільки через страх перед насильство. [1; с. 209]
Приблизно в цей же час, разом із припиненням підтримки місцевого населення і припиняється організований повстанський рух. Однак УПА формально ще не припинила свого існування, крім того, стихійно діяли поодинокі невеликі банди. [2; с. 31]
Отже, господарські можливості повстанців якнайтісніше були пов’язані із підтримкою місцевого населення та заходами радянської влади. Із підтримкою селянства були пов’язані одні з найпоширеніших шляхи забезпечення та постачання підпілля матеріальними ресурсами: добровільні внески, збори в бойовий фонд та згодом примусові стягнення. Окрім того, важливим джерелом забезпечення виступали бойові трофеї із баз ворога.
Література:
1. Іщук О., Ніколаєва Н. Ставлення українського населення до діяльності ОУН та УПА у 1943-1955 рр. // Український визвольний рух / Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2007. — Зб. 11. - С. 167-211.
2. Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943-1952. Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. – Київ; Торонто, 2009. – 800 с.
3. В рядах УПА: збірка споминів / упоряд. П. Мірчук, В. Давиденко – Нью-Йорк, 1957. – 448 с.
4. Бофони: грошові документи ОУН і УПА / Авт–упоряд. О. О. Клименко; за ред. В. М. Даниленка. – К.: Університет банківської справи Національного банку України, 2008. – 192 с.
5. Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії. – К., 2002.
6. Нововіднайдені бофони УПА / О. Лехнюк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2003. — Збірник 1. — С. 165-169.
7. Українська повстанська армія. Історія нескорених / В. В’ятрович (відповід. ред.), Р. Грицьків, І.Дерев’яний, Р. Забілий, А. Сова, П. Содоль. – Л.: Центр досліджень визвольного руху, 2007. – 352 с.
________________________________
Науковий керівник: Патриляк Іван Казимирович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
